ШЕДЕВРАЛЬНИЙ ПОСТУП

Євроінтеграція… Імплементація… Децентралізація…  Комунікації…

Далі ще глибше : іновації… модернізація… стартапи… стейкхолдери… бенефеціарії…  і ще десятки і сотні слів, якими апелюють до громадян України експерти з дипломами провідних закордонних університетів та політики через інтернет, телебачення та на різного роду ток-шоу, аргументуючи необхідність прийняття все нових і нових реформаторських законодавчих та підзаконних актів.

Лавина незнайомих, іноземних, часто незрозумілих слів ошелешують, захоплюють, інколи викликають довіру до спікерів своєю закордонною мелодійністю та вселяють надію, що ось-ось все успішно складеться і для країни, і для кожного з нас… завдяки реформам саме за цими шедеврами законотворення.

І буде у нас як у західних сусідів або як у американців.

А хто ж реалізує цей шедевральний поступ та хто повинен давати йому путівку в життя?

Хто ж повинен забезпечувати економічний розвиток країни та нести відповідальність  за стан економіки та якість життя її громадян?

Хто реалізує прагнення носія влади, яким за  Основним законом України є український народ, у тому числі і у своєму праві на підприємницьку діяльність?

Хто повинен виконує його настанови, забезпечувати умови для гідного життя, гідної роботи та, соціального захисту?

Якщо керуватись елементарною логікою, то напрошується єдина відповідь – реалізує держава в особі народних депутатів України  через інститут парламентаризму в умовах парламентсько-президентської республіки, формуючи законодавчо-правове поле, яке регулює економічні та суспільні відносини в країні.

Звичайно, левову частку відповідальності несе виконавча влада – Кабінет Міністрів України, роботодавцем якого знову ж таки є Верховна Рада України, якщо навіть провести просту паралель із функціонуванням бізнесу.

Тут варто зазначити, що економіка, багатство нації формуються виключно в бізнесі – роботодавцями у співпраці з найманими працівниками.  Власне, в цьому і полягає сутність соціального діалогу. Місце держави в цих відносин зрозуміло з попередніх міркувань.

То від кого залежить успішність роботи найманих працівників у бізнесі?

Ніхто навіть сумніву не може мати, що від роботодавця – керівника суб’єкта господарювання.

Саме такий алгоритм відносин між законодавчою і виконавчою владою повинен сповідуватись і на державному рівні. То чи варто десь шукати цапа відбувайла за дискримінаційну регуляторну політику, тарифи на комунальні послуги тощо.

Достатньо лише закони приймати прямої дії, не уповноважуючи виконавчу владу на дорегулювання економіки через підзаконні акти. Влада ж, фактично, виконавча.

До речі, слід звернути увагу на роль у цьому форматі суспільно-економічних відносин Гаранта Конституції.  А кому більше всього дістається на горіхи.

Хто ж репрезентує інтереси носія влади – народу?

Відомо, найбільш активна його частина, об’єднана в інститути громадянського суспільства (ІГС), що усвідомлює свою відповідальність за свою країну, за майбутнє своїх нащадків.

Таким чином, носій влади – народ делегує свої повноваження громадським інститутам у відстоюванні його інтересів знов ж таки у відносинах з державою.  Звідси логічно напрошується висновок, що саме між громадянським суспільством (організації роботодавців та профспілки теж є ІГС) та державою має формуватися система публічного діалогу, але…

Тут знову ж таки може виникнути питання де ж у системі цих відносин конкретний суб’єкт носія влади громадянин України і як він може реалізувати свої конституційні права і свободи якщо в своїй масі він не входить до будь-яких інститутів громадянського суспільства через свій правовий інігілізм, пасивність чи можливо через свою споживацьку життєву філософію .

Відповідь однозначна. Він може реалізовувати безпосередньо свої конституційні права носія влади через участь у виборах. Звичайно, якщо він усвідомлює, що це не лише його право і обов’язок, але і його відповідальність за своє майбутнє.

Коментарі

kazmetal l.com