Віктор Хмільовський: Що заважає Володимиру Зеленському вести системний діалог з бізнесом?

25 червня платформа нової промисловості «Industry4Ukraine», оприлюднила маніфест для української промисловості, який закликає президента, майбутній парламент та політичні партії вивести в найвищий пріоритет питання промислового розвитку.

Документ декларує три найважливіші кроки, що їх підписанти очікують від президента, нових складів парламенту та уряду України, політичних партій майбутньої коаліції:

  1. Визнати промисловий розвиток найвищим політичним пріоритетом.
  2. Сконцентруватися на створенні нових обробних потужностей в національній економіці, цифровізації та реконструкції інфраструктури.
  3. Створити посаду віце-прем’єр міністра з питань промислової політики.

Президент Спілки орендарів та підприємців України, Заслужений економіст України Віктор ХМІЛЬОВСЬКИЙ, коментуючи свою участь у форумі «Industry4Ukraine» та зміст оголошеного маніфесту, написав на особистій сторінці у «Фейсбуці»:

«Визначальною презентацією на Форумі слід вважати виступ відомого економіста Володимира Власюка (ДП «Укрпромзовнішекспертиза», – ред.) .

Зрештою і інші виступи панелістів були мудрими.

І навіть у декого змінилась риторика від традиційно адміністративної статичної аналітики навіть до самокритики.

А ось щодо пропонованого для розгляду декларативного маніфесту у мене не сформувалась розуміння, що з цього може вийти окрім самих декларацій.

Чи не найцінніші з почутого прозвучало від Дениса Базилевича (Інститут професійного лобіювання та адвокасі, – ред.) – заклик до єднання бізнес асоціацій та до дискусії. І як на моє бачення, то це мало би стати центральною темою дискусії. Адже нічого в країні не зміниться без зміни формату комунікацій між владою та громадянським суспільством в цілому…».

Ознайомитися з текстом маніфесту та осмислити викладений в документі рецепт економічного розвитку держави можна за посиланням.

Далі пропонуємо інтерв’ю Віктора Хмільовського, який відповів на запитання журналу «Роботодавець» щодо мети і можливих наслідків настанов президентові України від «Industry4Ukraine».

Президент Спілки орендарів та підприємців України, Заслужений економіст України Віктор Хмільовський

– Пане Вікторе, Ви частково оцінили зміст форуму «Industry4Ukraine», але, певно, маєте думки й щодо його мотивів?

– У багатьох закралася думка, що мало не ключовим мотивом форуму стала ідея запровадження посади віце-прем’єр-міністра з питань промисловості. Маю нагадати, що в новітній історії України були вже такі етапи. Створювалися Міністерства промислової політики і розформовувалися, запроваджувалися посади віце-прем’єр-міністра з питань промислової політики і ліквідовувалися… Не бачу нічого принципово нового в тому, щоб знову йти цим колом.

– В Маніфесті йдеться про пріоритет високотехнологічної промисловості, але в дуже загальних висловах. Чи можете Ви як учасник форуму пояснити, про які саме сектори, галузі й напрямки української промисловості йдеться?

– Виходячи з контексту виступів панелістів, йдеться про автоматизацію української промисловості, її роботизацію, широке застосування цифрових технологій і програмних засобів керування, які б могли в технологічному ланцюзі замінити велику кількість робочих рук.

– Але ж технології і обладнання для такої сучасної промисловості повинні спершу імпортуватися в Україну. І хоча інвестиції в оновлення вітчизняної промисловості і технології – необхідні й неминучі, чи можна сподіватися на українське економічне диво в коротко-строковій перспективі?

– Все не настільки песимістично, бо Україна володіє і ексклюзивними технологіями. Зрештою, літаки і гвинтокрили будуються, талантів і високоосвічених спеціалістів в Україні достатньо. Я би звернув увагу на інше. Не факт, що підлаштовуючись під заклики президента України щодо діжиталізації, бізнес одразу отримає можливість вільно запроваджувати такі технології. На моє переконання, після виборів до парламенту, навіть в разі значної перемоги політичної команди Зеленського, буде мати місце протидія старого чиновництва, яке не можливо одразу поміняти на всіх робочих місцях, трансформувати в одностайну підтримку нових політичних тенденцій.

– Чи є можливість локалізувати таку протидію?

– Звичайно є. Для цього необхідно, щоб в Україні був забезпечений високий рівень публічної комунікації між інститутами влади і громадянського суспільства. В тому числі у форматі соціального діалогу, так званого трипартизму, коли сторона роботодавців із стороною профспілок і за участі органів виконавчої влади напрацьовують регуляторну трансформацію системи державного управління і економіки. І після схвалення тих чи інших регуляторних новацій, проводять їх через парламент, який, у свою чергу, приймає закони прямої дії, а не перекладає рішення в компетенції уряду та міністерств, даючи старт для розвитку корупційних відносин.

– Пане Вікторе, а чи схема, яку ви окреслили, не надто ідеалізована, щоб працювати в сучасних українських умовах.

– На жаль, так. За нинішнього стану речей навіть в стані роботодавців немає достатнього порозуміння. Є так звані репрезентативні всеукраїнські об’єднання роботодавців, кожне з яких представляє, генерує свої корпоративні регуляторні й інтелектуальні ідеї, але озвучує їх лишень в межах своєї спільноти. Чому це не проводиться за участі усієї бізнес-спільноти, включно з представниками малого та середнього бізнесу? Чому навіть Володимир Зеленський зустрічається із виокремленими бізнес-асоціаціями (наприклад, Європейською бізнес асоціацією, Спілкою українських підприємців, Американською торгівельною-палатою?), в той час як представники інших репрезентативних об’єднань роботодавців лише присутні як статисти?

– Сподіваємося, Ви дасте відповідь на власне запитання.

– Корінь усіх проблем в тому, що вітчизняний бізнес не консолідований, сторона роботодавців не консолідована, законодавство, яке регулює соціальний діалог, і функціонування сторони роботодавців в системі соціального діалогу не відповідає суті багатьох положень Основного закону та ратифікованих Україною конвенцій Міжнародної організації праці.

Маємо броунівський рух, серед якого керівництво держави змушене спілкуватися з так званими представницькими бізнес-об’єднаннями. З такими, які не є учасниками соціального діалогу, бо не є навіть учасниками сторони роботодавців на національному рівні. Бо створені для лобіювання корпоративних інтересів своїх членських організацій. До речі, це продемонстрували дослідження, проведені Спілкою орендарів і підприємців України за підтримки фонду «Відродження», а результати якого викладені у Дорожній карті «Стратегія модернізації соціального діалогу в Україні».

Але, навіть якщо президент України відреагує на наші ініціативи, то на позитивне реагування нинішнього парламенту надія марна.

Коментарі

kazmetal l.com