Спокуслива Верховна Рада України

Про привабливість мандатів та посад, розповідає президент Спілки орендарів і підприємців України, заслужений економіст України, шеф-редактор журналу «Роботодавець» Віктор Хмільовський.

Як ми нині можемо сприймати і сприймаємо нового президента України?

Чому кожному з нас особисто президент Володимир Зеленський подобається чи ні?

Чому від нього ми не чуємо планів, запевнень, майбутніх кадрових призначень, нарешті, обіцянок нашого щасливого майбутнього?

А що він може гарантувати народу в умовах політичного роздраю? Фактично – в умовах політичної кризи?

Український президент в умовах парламентсько-президентської форми правління, по великому рахунку, – фігура десь такого ж кола обов’язків, як англійська королева. На ньому представництво України у міжнародних стосунках, армія, силові структури, але він не має ні права, ні інструментів для того, щоб запускати економічні трансформації.

Взагалі дивно, чому команда президента досі не розставила усі акценти у цьому сенсі, якщо у нього інше бачення розподілу повноважень між гілками влади, відмінне від прагнень попередника.

Тож, якщо ми чекаємо, що президент Зеленський, засукавши рукава, зачне наводити лад в регуляторній політиці, розв’язуючи «класові» протиріччя між великим капіталом, малим бізнесом, профспілками, самоврядуванням, територіальними громадами, інституціями громадянського суспільства, з врахуванням забаганок діючого парламенту, тоді… здивування його опонентів (і не тільки) – чому він «відмовчується» про своє бачення розбудови України – абсолютно природнє.

Вірогідно, його «мовчання» – бажання збалансувати політичні можливості до і після позачергових виборів в умовах посилення відповідальності усіх трьох гілок влади у конституційних умовах саме парламентсько-президентської республіки. І в чому можна не сумніватися, то це в тому, що Володимир Зеленський не братиме на себе керівництво парламентом і урядом. Він же не самовбивця!

А що Верховна Рада? Від скликання до скликання нічого не міняється – бачимо чи то у списках партій, чи серед мажоритарників одні й ті ж прізвища. Люди, які допустили економічний колапс України, не зуміли виправити ситуацію своєю регуляторною законодавчою діяльністю, через яких талановита молодь подалася в трудові мігранти, які не робили нічого, окрім того, що використовували громадян в своїх інтересах, вкотре переконують електорат, що «знають, вміють, зроблять».

Виникає питання: де ви були раніше? Чому зробили країну обдертою, самі не бідуючи? І знову традиційно прагнете до парламенту для того, щоб потім брати участь у конкурсах на ключові посади міністерств та відомств? Яка тут може бути відповідальність за прийняте законодавство?

Окрім того, часто-густо «молоді» нардепи, отримавши мандат, поняття не мають, що таке законопроект, як він готується, як потрібно дотримуватися регламенту і що зробити, аби цей законопроект не містив завуальованих корупціогенних відносин. Саме через парламент, козиряючи дипломами Кембриджу, Оксфорда, прагнуть потрапити до виконавчої влади «професіонали», які «будки собачої» в житті своїми ручками не зліпили. А замість них законотворцями стають ще менш підготовлені до законотворчості громадяни за списками партії. Тож, якщо цю ситуацію не поміняти, нічого не зміниться і в Україні. А Верховна Рада і надалі нагадуватиме подіум для показу мод та дискусійний клуб для популістів. Можливо прагнення народних депутатів обіймати посади в державних органах виконавчої влади вартувало би законодавчо демотивувати забороною таким особам брати участь у наступних парламентських перегонах.

Тоді все стане на свої місця. Верховна Рада перестане бути бажаною для тих, у кого не вистачає національного патріотизму, знань, професіоналізму і совісті, щоб бути законодавцем.

Коментарі

kazmetal l.com