Share Button

Наближення українського національного законодавства до директив Європейського Союзу з питань безпеки гігієни праці, а також імплементація стандартів конвенцій Міжнародної організації праці 81, 129 не може проходити просто та безболісно, вважає менеджер спільного проекту ЄС-МОП «Зміцнення адміністрації праці з метою покращення умов праці і подолання незадекларованої праці» Антоніу САНТУШ. Він ділиться власними спостереженнями, досвідом, думками і намагається переконати в тому, що не варто опускати рук, адже за підтримки міжнародного співтовариства цю роботу можна виконати якісно.

Якщо говорити про зобов’язання України щодо імплементації Глави ХХІ Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, то маємо 29 європейських директив, які формують правові рамки для організації безпеки праці. Материнська рамкова директива 89/391 щодо запровадження заходів заохочення поліпшення безпеки та охорони здоров’я працівників на роботі визначає лишень ключові принципі й засади. Далі йдуть спеціальні нормативні документи, які умовно ділять на підгрупи:

  • директиви, які стосуються проекту «МОП за підтримки ЄС»;
  • директиви, які застосовуються до всіх роботодавців і працівників, але мають фокус на певну проблематику;
  • директиви, які стосуються різних чинників ризику (вібрації, шум тощо);
  • галузеві директиви (будівельна галузь, гірничо-добувний сектор, сфера охорони здоров’я та інші);
  • директиви стосовно певних груп працівників (зокрема молодь, вагітні жінки).

На початку 2017 року в рамках спільного проекту ЄС-МОП «Зміцнення адміністрації праці з метою покращення умов праці і подолання незадекларованої праці» ми провели порівняльний аналіз і дійшли висновку, що близько 50% положень директив Євросоюзу не імплементовано до українського законодавства. Ми також визначили цілий ряд викликів, з якими наразі маємо справу в Україні. І найперша проблема полягає в тому, що українське законодавство сегментоване в питаннях трудових відносин, охорони праці, гігієни праці, а комплексний, раціональний підхід до взаємопов’язаних аспектів відсутній.


Фото: журналу “РоботодавецЬ”

Певною мірою в Україні все починається з «хвоста», бо нормативно-правова база зосереджена на відшкодуванні шкоди і втрати здоров’я, на доплатах та бонусах за роботу в шкідливих умовах праці. В той самий час європейські стандарти зосереджені на попередженні ризиків взагалі, на створенні таких умов, коли не буде ні шкоди, ні втрати здоров’я. А ще українське законодавство вибірково застосовується до окремих груп громадян. Я маю на увазі, що законодавство не захищає працівників, які не мають трудових угод. Мене також дивує, що в Україні запроваджуються окремі положення щодо працівників у шкідливих і небезпечних умовах праці. В Євросоюзі вимоги єдині для всіх роботодавців, незалежно від галузі, сектору економіки, форми власності. Очевидно, що потрібно переглянути філософію системи безпеки праці взагалі!

Інша проблема полягає в тому, що законодавство з питань безпеки праці в Україні – темний ліс, в якому можна заблукати серед безлічі законів, підзаконних актів, інструкцій, розпоряджень. Який роботодавець чи інспектор праці зуміє в ньому розібратися? Тому маємо завдання максимально спростити систему і її законодавчу базу, найперше зменшити кількість документів.

Інколи складається враження, що навіть центральні органи виконавчої влади України не володіють досконало нормативно-правовою базою. В сфері охорони праці вони не лишень залишають без уваги прогалини, але й додають все більше суперечностей. Тому так важливо запровадити іншу культуру творення нормативних актів: зменшити їх кількість, полегшити формулювання, не прописувати дуже специфічні й детальні умови, але дати узагальнену рамку для орієнтування роботодавця. Також є сенс в тому, щоб нова нормативно-правова система безпеки гігієни праці вписувалася в систему, яка запроваджена в Євросоюзі.

Не лише нормативна база створює проблему, але й механізм, який забезпечує її застосування на практиці. Система інспекції праці в Україні працює з низькою ефективністю, тому що її повноваження і права обмежуються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» і постановою Кабміну від 26.04.2017 № 295, в той час як бажано орієнтуватися на міжнародні стандарти конвенції МОП 81 і вже зараз приводити у відповідність українське законодавство.

Хочу згадати статтю 9 Конституції України про те, що всі міжнародні договори і угоди, стосовно яких Україна взяла зобов’язання, є частиною національного законодавства. Відповідно українські закони повинні відповідати вимогам і положенням національних договорів. Попри це я вже більше року чекаю відповіді від українського уряду: чому діяльність Державної служби України з питань праці регулюється законом, який суперечить міжнародному стандарту ратифікованому Україною?

Мова йде про те, що інспектори згідно з українським законодавством не можуть відвідувати робочі місця в будь-який час без попереднього повідомлення. Також маємо обмеження тривалості і обсягу перевірок. Саме невідповідність національного законодавства ратифікованим Україною конвенціям призводить до проблеми з імплементацією рамкової директиви, бо в Україні система інспекції праці повинна функціонувати відповідно до міжнародних стандартів.

Фото: журналу “РоботодавецЬ”

Ще один виклик полягає в тому, що статистика нещасних випадків і професійних захворювань не відображає реальної картини в Україні. В Євросоюзі застосовуються зовсім інакші критерії, отже наші дані не співставні з міжнародними і не можуть стати підставою для прийняття вірних рішень. Також щодо розслідування нещасних випадків в Європейському Союзі застосовується наступна практика. Розслідування нещасних випадків може проводити тільки незалежний інспектор праці, а роботодавці і представники страхових фондів – зацікавлені суб’єкти – не мають таких повноважень. В обох випадках рецепт спільний: привести процедури розслідування і систему збору, ратифікації, аналізу інформації про нещасні випадки у відповідність до європейської методології.

Дуже важливим завданням на сьогодні є запровадження законодавчих положень, які визначені в Рекомендаціях МОП про трудове правовідношення 198. Для України – це інструмент виявлення і подолання замаскованих трудових відносин, які фактично, а не на папері, є такими. Ця рекомендація запроваджує презумпцію наявності трудових відносин, коли виконується ряд чітких ознак, незалежно від того, який договір було укладено для взаємодії між сторонами.

Імплементація рамкової директиви 89/391 – єдине можливе рішення, яке дозволить чітке визначити зобов’язання роботодавців, змусить їх запровадити й постійно адаптувати до змінюваних обставин умови, за яких буде покращуватись безпека і гігієна праці. Саме тоді система працюватиме за принципом упередження, при якому перший крок – це уникнення ризиків на робочому місці взагалі. Другий крок – визначення тих небезпек, яких неможливо уникнути, але які необхідно оцінювати і мінімізувати. В рамках такої системи роботодавець змушений буде забезпечувати навчання, інформування, консультації з працівниками і їх представниками. Все вищенаведене – наш ключовий меседж, який Міжнародна організація праці намагаємося донести до уряду України та до його соціальних партнерів – представників організацій роботодавців і профспілок.

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.