Війна на купі… або Куди поділись 49 мільярдів?

Share Button

Редакційний ПАЦЮК журналу «РоботодавецЬ» поки що так і не зміг достеменно розібратися у сутності проблем, пов’язаних з створенням Громадської ради Фонду соціального страхування. Не виключено, що йому доведеться ще гризти запорошені пилом архіви і тих фондів, котрі розчинилися, як міраж, із своїми оборудками. Але про це пізніше, а поки що…

Вже котрий рік навколо Фонду соціального страхування, утвореного злиттям двох фондів – Фонду на випадок травматизму та Фонду на випадок втрати працездатності та поховання – під стягами турботи за найманих працівників вирує протистояння інтересів вірогідно через відлучення від можливостей.

Нарешті це об’єднання завершилось. З 1 серпня минулого року Фонд у новій іпостасі начебто почав працювати (хоча це повинно було відбутися ще з 1 січня). І восени вкотре здавалося б почалося формування Громадської ради Фонду з дещо особливими повноваженнями, визначеними 555-ою Постановою Кабміну, відмінними від повноважень Громадських рад при інших органах виконавчої влади.

Зрештою, Фонд начебто і не є органом виконавчої влади. Місія Фонду соціального страхування – виключно інтереси найманих працівників як застрахованих осіб за рахунок роботодавців. А фінанси Фонду немалі. В інформаційному просторі «тусується» тема щодо щонайменше 49 мільярдів гривень, які невідомо коли, невідомо ким «деребанились» і продовжують «деребанитись» начебто функціонерами Фонду. А Громадська рада, як дорадчий і начебто контролюючий орган, мала би забезпечити реалізацію Фондом своїх повноважень щодо легітимного використання цих коштів під наглядом громадськості.

Але не так сталося, як гадалося. Громадська рада, що створювалась восени, на сьогодні чи то створена, чи ні — чи вона є, чи її немає. Але зрештою є певна група людей, яка каже, що вона є. Ми не будемо вдаватися у подробиці щодо цієї ситуації, тому що вона потребує більш глибинного нашого пацючого журналістського розслідування. Адже саме журнал «РоботодавецЬ» відстоює інтереси єдиного джерела фінансування цього Фонду, до речі, як і Пенсійного фонду, у вигляді так званого ЄСВ (єдиного соціального внеску) — інтереси роботодавців.

Фонд не визнав легітимності обрання «осіннього» складу Громадської ради, посилаючись на формальні ознаки. Тому в грудні вийшов наказ про створення нової ініціативної групи з підготовки установчих зборів Громадської ради в порядку «перезапуску» цього процесу. Так би мовити, перший млинець вийшов глевким.

Здавалося б, роботодавці, профспілки та інші ІГС до цього мали б поставитись з розумінням. Перезапуск, так перезапуск. Формується нова ініціативна група, нові претенденти на участь у Громадській раді, і, безумовно, «невизнані» теж могли би знову долучитись до цього процесу.

Чи було б це логічно? Відповідь залежить від того, з якого боку на це поглянути. Якщо врахувати те, що під час підготовки установчих зборів «невизнаної» Громадської ради ініціативна група  не спромоглася кваліфіковано здійснити всі процедури щодо забезпечення  регламентних норм зі створення Громадської ради, то мабуть логічно. Але цей шлях і в нашому випадку, знов-таки, для «невизнаних» виявився неприйнятним.

Чи є інший шлях? Є — якщо б ті ж «невизнані» в межах правового поля відстояли легалізацію обраного ними складу Громадської ради з використанням усіх можливих правових ресурсів (аж до суду). І тоді б, за позитивних результатів, «невизнана» Громадська рада Фонду соціального страхування, на нашу думку, отримала би право вимагати від виконавчої дирекції навіть звіт за використання коштів.

Хоча знову ж виникає питання: звітність за період з 1 серпня до 31 грудня; чи все ж з 1 січня, коли повинно було завершитись злиття двох Фондів (дивись вище), чи за період діяльності попередніх Фондів, що злилися? Але яким чином може відповідати нинішня виконавча дирекція Фонду за старі оборудки? Проте, як каже відомий телевізійний ведучий Леонід Каневський: «Это уже другая история».

До речі, контроль за діяльністю виконавчої дирекції повинно здійснювати правління Фонду, сформоване на трипартивних засадах: від сторони роботодавців, профспілок і держави. Тут теж є чимало питань.

Саме отакі міркування і зумовлюють риторичні питання – чого прагнули члени невизнаної «невизнаної» Громадської ради Фонду на прес-конференції «Громадськість до Фонду соцстрахування: Куди поділись 49 мільярдів?», проведеної 15 січня в «Укрінформі», з претензіями чи то до виконавчої дирекції Фонду, чи то до правління Фонду?

І не слід дивуватися, що, як рішуче заявив на своїй сторінці у Фейсбуці головуючий на прес-конференції, «Керівництво Фонду соцстрахування настільки боїться запитань Громадської ради про те, куди були витрачені гроші людей, які сплачують єдиний соціальний внесок, що в паніці намагається створити підконтрольний собі дублікат ради».

А тим часом триває процес формування, назвемо її, вже «дублікатової» Громадської ради Фонду. Процес, відверто кажучи, більш прозорий. Хоча не виключено, що ця прозорість зумовлена актуалізацією конфліктів інтересів навколо ласого «фінансового пирога» Фонду. І тут немає нічого дивного. Адже йдеться про 49 млрд грн., від яких може і представникам громадськості щось обломитися, як мінімум, за «взаємопорозуміння» з функціонерами Фонду(?). Чим дідько не шуткує, коли Бог у відпустці.

 

«Бабла» ж досхочу, тож кожному в смак мабуть долучитися до управління їх використанням, особливо в умовах нашої «правової» країни. Це, так би мовити, на перший погляд.

Потім — ніщо не забуте, й ніхто не забутий з тих, хто був дотичний до діяльності соцфондів в минулі роки. Вони добре усвідомлюють, який ласий шматок пропливає повз них. З іншого боку, зрозуміле й прагнення долучитися до цього «пирога» новітніх активістів. Невипадково катавасія навколо Громадської ради Фонду точиться вже не перший рік. І тут нічого особисто Пацючого. Просто питань до всіх учасників цих баталій лишається чимало. Є питання і до Міністерства соціальної політики: «Де воно?».

Тому на завершення варто сказати: «Далі буде!». І просимо не ображатися. А Пацючу  об’єктивність гарантуємо. Хоча, можливо, своє слово скажуть і мої колеги – Буржуїн та Аполітолог.

Ваш Редакційний ПАЦЮК.

 

Коментарі