Нова індустріалізація – реальний шанс для України

Досягнення економічних і соціальних успіхів сучасними країнами не можливе без ефективно працюючої промисловості. Виходячи  з  цього та зважаючи на  тяжкий стан  промислового комплексу, Україні вкрай  потрібна трансформація парадигми його розвитку. Базові підходи до формування та реалізації  комплексної системної стратегії інноваційного розвитку промисловості, яка включає також необхідні умови, механізми та інструменти, що забезпечать прискорений її розвиток, пропонує  доктор техн. наук, Заслужений працівник промисловості України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, екс-міністр промислової політики України,  віце-президент УСПП Володимир НОВИЦЬКИЙ.

Вибір подальшого шляху розвитку промисловості для України особливо важливий. Кинута на самоплив, вона по всіх показниках перебуває в кризовому, а по деяких -в критичному стані. Має місце системна розбалансованість основних її чинників, синергетична дія яких гальмує розвиток. Найбільш значимими з них є:

• відстороненість держави від керування промисловим розвитком;
• низький технологічний рівень виробництва та конкурентоздатності;
• незадовільні структура експорту та рівень його підтримки;
• критична зношеність основних фондів;
• відокремлення банківсько-фінансового капіталу від промисловості;
• лавиноподібний відтік кадрів;
• брак повноцінної інноваційної системи;
• недосконалість та неповнота нормативно-правового забезпечення.

Тож, усвідомлюючи, що вивести промисловість з нинішньої кризи локальними засобами неможливо, автор пропонує запроваджувати комплексну системну стратегію промислового розвитку, яка би переломила негативну тенденцію    розвитку на позитивну, з темпами зростання 7–10%, а в виробництва високотехнологічної продукції — 10-15%.

По-перше, вона враховає необхідність використання  певний час її нинішнього виробничо-технологічного  потенціалу. Зважаючи на те, що сучасний світ вступив у період неоіндустріалізації, в основі якої виробництво на базі інноваційних, інформаційних технологій і комп’ютерно-інтегрованих систем, стратегія передбачає активний його розвиток.

По-друге, стратегія визначає провідну роль держави у модеруванні інноваційного розвитку в партнерстві з бізнесом, наукою та громадськістю. Промисловість позиціонується як важливий національний пріоритет країни. Держава повинна цілеспрямовано сприяти її розбудові на ринкових засадах, забезпечуючи стратегічне планування та пряму підтримку інновацій.

По-третє, пропонується також формувати нову державну політику у виробничому, зовнішньоекономічному, кредитно-фінансовому, інноваційно-інвестиційному, ціновому, інституціональному, кадровому, регуляторному та управлінському аспектах. Глибина кризи зумовлює необхідність протидії кожному з чинників, що негативно діють на розвиток промисловості. Заходи, які охоплюють зазначені методи перетворень, реалізуються на засадах державно-приватного партнерства з застосуванням проектного підходу та врахуванням локальних конкурентних переваг України.

Головною стратегічною метою реіндустріалізації України має бути створення інтегрованого у світову систему промислового комплексу, показники якого відповідали би аналогам розвинених країнах. Виходячи з чисельності населення країни та її економічного потенціалу, обсяги промислової продукції повинні наближатися до 1 трлн. дол. США.

Для забезпечення прискореного розвитку пропонується формувати Національні та галузеві інвестиційні проекти та програми за основними пріоритетними напрямками:

• забезпечення потреби всіх галузей діяльності країни у конкурентоспроможній вітчизняній продукції, виходячи з попиту замовників та потужностей підприємств;
• глибока переробка вітчизняної сировини у різних галузях економіки в кінцеву продукцію з високою доданою вартістю;
• розвиток експорту вітчизняної продукції з високою доданою вартістю та заходів з імпортозаміщення;
• реконструкція та технічне переозброєння, підвищення технологічного рівня виробничої бази підприємств у наукомістких галузях;
• модернізація наявних і створення нових високотехнологічних виробництв у таких наукомістких галузях як аерокосмічна, автомобілебудівна, енергетичне, транспортне та сільськогосподарське машинобудування, суднобудування;
• забезпечення країни хімічною продукцією;
• розвиток деревообробної та легкої промисловостей;
• модернізація, реконструкція виробництв технологічних переділів, оновлення асортименту продукції  гірничо-металургійного комплексу;
• перехід до цифрових виробництв, розвиток інформаційних технологій, штучного інтелекту та комп’ютерно-інтегрованих виробництв;
• створення наноматеріалів та випуск виробів з них;
• створення глобальної транспортно-логістичної системи;
• реалізація інноваційно-інвестиційних проектів виробництв електромобілів, конкурентоздатних тракторів, комбайнів, гелікоптерів та іншої наукомісткої техніки. Слід враховувати, що кожен з проектів специфічний в сенсі технологічного, фінансового і нормативно-правового забезпечення. Проте, в своєму поєднанні вони сформують основу програми динамічного економічного розвитку країни.

Необхідно також врегулювати доступ споживачам до вітчизняної продукції переробних галузей. Слід внести зміни в порядок закупівлі іноземної продукції, особливо за бюджетні кошти, а також внести зміни до чинних угод зі Світовою організацією торгівлі та Євросоюзом, які передбачатимуть сприятливі умови вітчизняному виробнику.

Заходи щодо розвитку експорту високотехнологічної продукції передбачають активне долучення до роботи Експортно-кредитного агентства України. Важливо також прискорити роботу зі створення системи страхування гарантування реалізації експортних контрактів. Для розширення зовнішніх ринків необхідно активізувати діяльність українських посольств і торгових представництв, їхню взаємодію з підрозділами міністерств та підприємствами. Потрібно сконцентрувати увагу на пошуку нових ринків, де українська продукція буде конкурентоздатною. Важливим є розширення поставок продукції на традиційні ринки СНД.

Нема виходу з нинішнього економічного глухого кута без докорінних змін і у діяльності банківсько-кредитної системи. Адже це важлива складова економічної системи країни, її механізми й інструменти повинні забезпечувати розвиток як макроекономічного, так і реального секторів економіки.Необхідно законодавчо підвищити відповідальність Національного банку України (НБУ) за забезпечення економічного розвитку. Досягнення успіху тут значною мірою залежить від взаємодії Кабінету Міністрів України (КМУ) та НБУ як з валютного курсу та антиінфляційних заходів, так і щодо фінансування програм розвитку країни.

Як свідчить світовий досвід, ключовим у формуванні ефективної системи промислового розвитку може стати створення Банку розвитку України (БРУ). Це дієвий інструмент залучення широкого спектра можливих як внутрішніх, так і закордонних ресурсів.

З-поміж можливих джерел коштів БРУ слід виділити:

• ресурси державного бюджету, зокрема на формування статутного фонду;
• частина прибутків від приватизації;
• кредити, надані КМУ або БРУ міжнародними організаціями економічного розвитку;
• кредити, надані банками під реалізацію інвестиційних програм;
• довгострокові кредити БРУ від НБУ під 1-2% за рахунок відповідної емісії;
• засоби від позик Світового банку і та Європейського банку реконструкції і розвитку;
• доходи від банківських операцій з цінними паперами;
• доходи від випуску й поширення облігацій/

Потрібно консолідувати кошти наявних і нових можливих джерел. У нинішніх умовах розраховувати треба, в першу чергу, на внутрішні сили. Потрібно створити Фонд розвитку промисловості.

Особливу увагу слід звернути на використання можливостей банківської системи за рахунок ресурсів, що їх виділяє НБУ на рефінансування, зокрема за рахунок емісії, уповноваженим фінансовим установам, як-от БРУ на реалізацію інвестиційних проектів та програм. Жорсткий контроль та чинний механізм використання коштів емісії на інвестиційне кредитування забезпечить мінімальний вплив її на рівень інфляції.  Досвід багатьох успішних країн Європи та Азії довів, що управління фінансовими потоками — ефективний інструмент інвестиційного розвитку.

Для покращення інвестиційного клімату в країні необхідно на законодавчому рівні мінімізувати затрати  інвесторів як під час будівництва промислових об’єктів, так і на стадії реалізації продукції. Забезпечити стабільність і незмінність законодавчих та інших регуляторних актів щодо чинних інвестиційних угод.

Наша інституціональна політика повинна орієнтуватися на концентрацію виробництва з одночасним розвитком середнього та малого промислового бізнесу. Інституційна структурна будова промисловості повинна стати триланковою, містити вертикально й горизонтально інтегровані об’єднання та нові структури (концерни, холдинги, кластери тощо).

Сучасна система інноваційного розвитку, повинна відповідати умовам найвищої продуктивності та якості. Потрібно відроджувати галузеву науку та створити:

• національний науковий центр розвитку промисловості з філіями;
• систему вільних економічних мереж (майданчиків) під нові інноваційні виробництва;
• міжнародну визнану систему сертифікації продукції та послуг;
• системи роботи з інтелектуальною власністю та формування нової технічної політики.

У кадровій політиці головна задача — пристосування системи освіти до вимог промисловості. Слід вживати заходи із закріплення молодих спеціалістів на підприємствах. Важливо відродити систему підготовки та відбору кадрів найвищого рівня в промислових структурах і державних органах управління зі складу вітчизняних спеціалістів, які проявили себе в практичній діяльності.

Для виконання зазначених вище перетворень потрібна зміна законодавчо-нормативної бази не тільки промисловості, а й суміжних    галузей. Промисловості потрібний промисловий кодекс.

Складність і багатоплановість завдань, які треба розв’язувати в процесі системного реформування промисловості, вимагає високопрофесійного формування і реалізації державної промислової політики і спеціальних компетенцій кадрів. Розв’язувати такі завдання може тільки найвищий орган державного управління сучасного типу — Міністерство промисловості.

Якщо ми хочемо, щоб країна швидко піднялася, то нова індустріалізація, проведена на викладених вище стратегічних підходах  дасть їй реальний шанс. Але для досягнення цієї мети потрібно об’єднання навколо неї не тільки промисловців, а і уряду, і народних депутатів, і Президента України.