Алгоритм дій при скороченні чисельності або штату працівників

В ГУ Держпраці в Івано-Франківській області звернули увагу на алгоритм дій при скороченні чисельності або штату працівників.

Статтею 64 Господарського кодексу України передбачено, що підприємству, установі, організації надано право самостійно визначати свою організаційну структуру, чисельність працівників і штатний розпис. Тобто за певних обставин власник або уповноважений ним орган може змінювати чисельність або штат працівників шляхом скорочення.

Пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) передбачає можливість розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, а також строкового трудового договору до закінчення строку його чинності у випадку змін в організації виробництва і праці. У тексті зазначеного пункту під змінами в організації виробництва і праці розуміють, зокрема, ліквідацію, реорганізацію, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення працівників згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП є розірванням трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Тому таке звільнення має здійснюватися з дотриманням відповідних гарантій, правил та порядку, встановлених законодавством України.

Так, відповідно до статті 49⁴ КЗпП ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення. Професійні спілки мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов’язаних з вивільненням працівників.

Стаття 49² КЗпП передбачає, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Законодавство не містить заборони щодо попередження працівника про переведення на іншу посаду або про звільнення у зв’язку з неможливістю переведення на іншу посаду раніше двомісячного терміну. Але в цьому випадку має бути вказана точна дата майбутнього вивільнення.

Зазначена стаття не вимагає письмової форми попередження про звільнення, проте з метою недопущення можливих спорів щодо самого факту попередження про звільнення або щодо його змісту таке попередження доцільно робити в письмовій формі (за підписом власника або уповноваженого ним органу) і ознайомлювати з ним працівника під розписку.

Якщо відбувається масове вивільнення працівників у зв’язку зі скороченням їх чисельності, не пізніше ніж за 2 місяці до вивільнення необхідно повідомити про це центр зайнятості.

Для цього складаєте і подаєте форму № 4-ПН «Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці» (наказ № 317).

Звіт подається у випадку звільнення згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП лише тоді, коли мова йде про масове вивільнення працівників.

Слід зазначити, що протягом терміну попередження про наступне вивільнення працівники повинні виконувати свої обов’язки, дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку.

Законодавство не забороняє в період попередження про звільнення розірвати з працівником трудовий договір з інших підстав, наприклад, за бажанням працівника (ст. 38 КЗпП), в порядку переведення на інше підприємство, в установу, організацію (п. 5 ст. 36 КЗпП), за прогул (п. 4 ст. 40 КЗпП) тощо.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 (далі — постанова Пленуму Верховного Суду) роз’яснено, що чинне законодавство не передбачає виключення зі строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або періоду тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

Частиною другою статті 40 КЗпП встановлено, що звільнення, зокрема з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу. Тому одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, на свій розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, зокрема і за пунктом 1 цієї статті, в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці. (У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду роз’яснено, що під відпустками маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку). Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Тут потрібно враховувати і пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду, згідно з яким розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівникові видано листок непрацездатності (довідку в установлених законом випадках).

У разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 КЗпП,працівникові відповідно до статті 44 КЗпП виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. При цьому відповідно до статті 116 КЗпП виплата всіх сум, що належать працівникові від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

У разі несвоєчасного розрахунку при звільненні роботодавець зобов’язаний компенсувати працівнику середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Слід також зазначити, що згідно зі статтею 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку та копію наказу про звільнення з роботи.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (ст. 43 КЗпП). У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом. З огляду на норму частини другої статті 43 КЗпПподання власника або уповноваженого ним органу до профспілкового органу про надання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим і викладеним у письмовій формі. Спеціальної форми подання законодавством не встановлено.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору. Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або уповноважений ним орган.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в наданні згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Слід мати на увазі, що одержання згоди профспілкового органу на розірвання трудового договору з працівником не зобов’язує власника або уповноважений ним орган звільнити працівника, якщо ним прийнято рішення про залишення працівника на роботі.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) згідно зі статтею 43¹ КЗпП допускається, зокрема, у випадках:

• ліквідації підприємства, установи, організації;
• звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації;
• звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації;
• звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об’єднаннями громадян.

Законодавством можуть бути передбачені й інші випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди відповідного виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Частиною другою статті 49² КЗпП встановлено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Так, згідно зі статтею 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

• сімейним — при наявності двох і більше утриманців;
• особам, в сім’ї яких немає інших працівників із самостійним заробітком;
• працівникам із тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
• працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах без відриву від виробництва;
• учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
• авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
• працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
• особам з числа депортованих з України, протягом п’яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
• працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, — протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Частиною третьою статті 184 КЗпП встановлено заборону звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Таке звільнення допускається лише у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації, але з обов’язковим працевлаштуванням.

Згідно зі статтею 186¹ КЗпП зазначена гарантія поширюється також на батьків, які виховують дітей без матері (в т.ч. в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників).

Крім того, статтею 198 КЗпП встановлено обмеження щодо звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу працівників, яким не виповнилося вісімнадцять років. Так, звільнення цієї категорії працівників допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії у справах неповнолітніх. При цьому звільнення з підстав, зазначених, зокрема, у пункті 1 статті 40 КЗпП, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування. Статтею 41 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. №1045-XIV встановлено гарантії для працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Зокрема, звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у т.ч. структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також виборного органу вищого підпорядкування цієї профспілки (об’єднання профспілок).