Заявка на успіх: у чому полягає нова парадигма розвитку української економіки

Економічний колапс України 2014–2015 років і очікувана рецесія у 2016-му назрівали багато років. Відсутність конструктивної економічної політики, залежність від зовнішніх ринків сировини, брак диверсифікації/модернізації експортної номенклатури, ручне управління монетарною політикою за допомогою фіксованого курсу, стрімке зростання дефіцитів державних підприємств і Пенсійного фонду, а також масова корупція закручують Україну в «лещата титанічної сили». Збройна агресія східного сусіда й колапс торгових відносин ще більше погіршили ситуацію. Український ВВП провалився, держбюджет виявився виснаженим, управління грошовими потоками стало неможливим.

Сьогодні, як ніколи, Україна потребує нової парадигми, котра забезпечить розвиток економіки й ефективне використання фінансових, промислових і людських ресурсів на державному рівні й у приватному секторі. Для побудови подібної парадигми потрібно зробити кілька кроків. По-перше, забезпечити розвиток реального сектору економіки й експортного потенціалу країни, створення нових робочих місць. По-друге, налагодити фіскальну дисципліну, координацію державних фінансових потоків і стимулювання процесу детінізації. По-третє, забезпечити цінову стабільність і незалежну монетарну, регуляторну та макропруденційну політику центрального банку України.

Тільки за допомогою комплексного й системного підходу можна реально змінити українську економіку. Без крос-інституційних зусиль основних держорганів, міжнародних партнерів та приватного сектору результату не буде. Почати потрібно з ідентифікації ключових проблем і складних реалій із подальшим прийняттям державної стратегії розвитку економіки, виконання якої має бути закріплено законодавчо. На жаль, наразі в Україні немає не тільки документальної стратегії розвитку економіки, але навіть єдиної усної концепції.

Реальний сектор і експортний потенціал

Промисловість України дуже сильно залежить від вузького спектра предметів експорту, який у 2016 році буде під загрозою через наростання кризи ринків, що розвиваються. Уповільнення зростання китайської економіки тисне на світові ціни на сировину, що негативно позначається на країнах, що розвиваються і залежать від сировинного експорту (Близький Схід, СНД, Бразилія). Причому економіки розвинених держав також це швидко відчують. Американські та європейські індекси на початку року падають практично паралельно з індексами китайського фондового ринку. Причому найбільш вразливою з розвинених ринків буде європейська економіка, залежна від експорту до країн, що розвиваються, а кількість таких замовлень у 2016-му неминуче падатиме.

Проти 2007 року промислове виробництво скоротилося на 35%. Це має прямий вплив на експортний потенціал країни. Україна перебуває між молотом і ковадлом: традиційний ринок збуту для вітчизняних експортерів в особі РФ повністю закрито, а до виходу на європейські ринки український бізнес ще не готовий.

Також традиційні експортні позиції бізнесу країни підірвані колапсом світових цін на сировину й агресивнішим виходом на зовнішні ринки китайських виробників (наприклад, відповідно до джерела Eurometal, торік Китай наростив металургійний експорт до Європи на 130%, а на Близький Схід – на 179%). За даними Українського клубу аграрного бізнесу, після експансії китайських виробників на європейський ринок у 2015 році експорт вітчизняного меду скоротився на 15% у вартісному вираженні. Цей факт демонструє вразливість українських експортерів. Навіть аграрний сектор, де в України найсильніші позиції, не застрахований від падіння обсягів експорту.

З тривалим звуженням зовнішніх ринків збуту конкуренція серед країн експортерів буде ставати ще жорсткішою. Істотні проблеми також створюють такі чинники, як висока вартість фінансування (20–25% річних проти 3–5% у Європі, США, Китаї та ін.), низький рівень модернізації виробничих потужностей і високий рівень виробничої неефективності, невідповідність західним стандартам і фітосанітарним нормам.

Робота експортного-кредитного агентства дозволяє здешевити вартість фондування для експортерів. Однак Україна залишається єдиною країною в Європі, де немає експортно-імпортного агентства або його аналога. Треба зауважити, що на політичному рівні досі немає виразної концепції підтримки експортерів.

Фіскальний кошмар: податкова реформа й держбюджет-2016

На жаль, у грудні 2015 року стало зрозуміло, що в учасників «бюджетного процесу» не було чіткого розуміння, яких наслідків варто очікувати від чергового радикального «переосмислення» Податкового кодексу як для наповнення самого бюджету, так і для української економіки. Спостерігаючи за бюджетним процесом із боку, складається враження, що в уряді просто підігнали цифри під погоджену з МВФ цифру фіскального дефіциту бюджету (3,7% ВВП), не проводячи ні стрес-тестів, ні глибокого аналізу наслідків ухвалення нового податкового законодавства й бюджету-2016.

Перше враження, яке склалося від «нового покоління держфінансів», дуже сумне. По-перше, у бюджеті-2016 немає чіткої концепції розвитку певних стратегічних галузей і сегментів, немає інфраструктурного розвитку (закладені на дороги 3,5 млрд гривень неможливо назвати модернізацією автомагістралей), немає тактичних заходів щодо створення робочих місць (програм стимулювання зайнятості немає).

По-друге, латання фіскальних дірок (збільшення акцизів і зборів) для подальшого «проїдання» (збільшення енергосубсидій із 24,4 млрд до 35 млрд гривень і фінансування дефіциту Пенсійного фонду) показує ситуативність концепції держфінансів на 2016 рік. По-третє, так званий подарунок для великого бізнесу щодо зниження ЄСВ із 41 до 22% у широкому економічному плані буде нейтралізовано збільшенням податкового тиску на малий і середній бізнес, з одного боку, й інфляцією – з іншого.

Загальний обсяг дотацій ПФ цьогоріч може скласти 150–160 млрд гривень, або 6,4–6,7% ВВП. Для порівняння: обсяг дотацій НАК «Нафтогаз України» у 2014 році не перевищував 4% ВВП. Це остаточно зведе Пенсійний фонд до статусу дотаційного супергіганта. Компенсатори зниження ЄСВ, закладені в бюджет (зростання ставок акцизів, єдиного податку, податку на нерухомість), не зможуть компенсувати різке зростання витрат бюджету на дотації ПФ. За незначного збільшення основних податків (ПДВ, податок на прибуток) зросте фіскальний розрив. І це зокрема відчує бізнес: борг із відшкодування ПДВ буде зростати, а ДПАУ максимально жорстко ставитиметься до платників податків.

В Україні, як і у країнах Південної Америки в 1980-ті та 1990-ті роки або в державах Східної Азії під час фінансової кризи 1998-го, склалася серйозна проблема недовіри до національної валюти у зв’язку з ризиками інфляції та девальвації. За останні 10 років відбулися структурні зміни у складових частинах українського держборгу, корпоративного боргу і кредитів, виданих населенню. Відбувалася доларизація не тільки активів, але й пасивів. У 2015 році середній рівень доларизації кредитів і депозитів у банківській системі країни досяг 50%.

За інфляції 43,3% у 2015 році дуже складно довіряти національній валюті. Водночас велика кількість виплат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та прихована емісія гривні відправили населення до банківських кас, а валютні обмеження, зі свого боку, перенаправили населення на чорний ринок. Спроби НБУ перейти до монетарної політики інфляційного таргетування розбиваються фундаментальними проблемами економіки, високим рівнем корупції, поведінковою непередбачуваністю населення у кризовий період і відсутністю реального верховенства права у країні. Водночас вільне курсоутворення відкриває простір для монетарного і фіскального маневру як регулятору, так і уряду – оскільки принцип суверенного емітента діє і для України.

Вчитися на чужому досвіді

Україні потрібна адекватна державна стратегія розвитку та підтримки промислового сектору. Держава має стати напрямною силою, яка стимулює розвиток перспективних галузей через інструменти фінансового ринку, податкового стимулювання та непряме квазісубсидування. Потрібно згадати досвід вільних економічних зон і технопарків. Тим інвесторам, які хочуть відкрити тут виробництво, треба давати пільгові механізми, зручну інфраструктуру, відкрите фінансове й регуляторне середовище, тобто створювати інвестиційний клімат. Необхідно запустити робочий механізм експортно-імпортного агентства і впровадити максимальну кількість інструментів підтримки експорту. В іншому разі про українську промисловість, яка проти 2007 року вже скоротилася на 35%, можна буде скоро забути.

Свого часу Агентство промислового розвитку Ірландії змогло залучити в технопарки й бізнес-арки «Зеленого острова» виробників високотехнологічних товарів (наприклад, Dell і Microsoft), майже всі фармацевтичні гіганти (дев’ять із 10 найбільших світових корпорацій фарміндустрії мають виробничі потужності в Ірландії), найбільших розробників програмного забезпечення і хмарних технологій (Vivendi, Facebook, Microsoft, Dropbox) і багато інших корпорацій-легенд. За останні 10 років така галузь, як біофармацевтика, залучила в нові проекти 8 млрд євро, а ірландський експорт фармацевтичних товарів і хімії становить 55 млрд євро на рік.

Цікавий факт: в Ірландії виробляють 33% усіх контактних лінз у світі, 30 млн людей, хворих на діабет, по всій планеті використовують виключно ірландські внутрішньовенні апарати. Плюс ця маленька держава з населенням 4,6 млн осіб є другою за обсягами постачання країною-експортером медичного обладнання у всій Європі.

Як країна зі складним кліматом, історією воєн і репресій, без корисних копалин змогла досягти таких результатів? Відповідь проста: завдяки наполегливим реформам і фундаментальним змінам в економіці, де акцент робили на технологічність і науковий розвиток, на стимулювання інвестицій у виробництво нового покоління, на захист прав інвесторів і кредиторів, а також на створення системи освіти з реальним прикладним застосуванням. Натомість Україна зберігає концентрацію експорту на сировинній кон’юнктурі.

Водночас так званий високий рівень освіти просідає у прикладному застосуванні, а наука вже давно є бюрократичним цирком, а не частиною економічного потенціалу країни. Фіскальних інструментів уряд застосовувати не хоче. На відміну від Ірландії, в Україні немає чіткої концепції розвитку країни, а відповідно, немає й супутніх секторів економіки й гідного рівня життя.

Без негайного впровадження і виконання чіткої державної стратегії щодо розвитку економіки у 2016 році ми побачимо середній міжбанківський курс національної валюти до долара США на рівні 27,50, інфляцію на рівні 25%, стагнацію зростання ВВП у діапазоні 0,75–1,2%. Причому без нової економічної парадигми стагнація й рецесія затягнуться на роки, а реформи загрузнуть у гаслах, популізмі та корупції. А отже, 2017 рік буде ще складнішим і сумнішим, ніж 2015 і 2016 роки.

Коли фундамент економіки повністю згнив, не можна очікувати, що центральний банк створить диво й утримає цінову стабільність, це просто неможливо. Саме тому сьогодні потрібні ті самі крос-інституційні зусилля.

Автор: Єгор Перелигін
Джерело: forbes.net.ua