Коли роботодавець може проводити відрахування із зарплати працівників

Як зазначено в ч. 1 ст. 127 КЗпП, відрахування із заробітної плати можуть провадитися лише у випадках, передбачених законодавством України.

Існує 3 види відрахувань:

• ті, що здійснюються для держави (ПДФО, збори на обов’язкове державне пенсійне страхування й обов’язкове страхування на випадок безробіття);
• утримання, що проводяться із метою забезпечення виконання зобов’язань перед третіми особами (наприклад, аліменти й інші виплати за виконавчими документами);
• відрахування із заробітної плати працівників для покриття заборгованості підприємству, де вони працюють.

Вичерпний перелік підстав для виплати останнього виду відрахувань міститься в ч. 2 ст. 127 КЗпП.

Утримання із заробітної плати проводяться щомісяця аж до повного погашення заборгованості. Відповідно до ч. 1 ст. 128 КЗпП, при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань зазвичай (окрім випадків, окремо передбачених законодавством) не може перевищувати 20% від заробітної плати, яка належить до виплати працівникові. Указане обмеження розміру всіх відрахувань 20% від заробітної плати працівника є забороною нараховувати утримання, що здійснюються на підставі актів уповноважених на встановлення відрахувань органів або осіб.

Іще одним із засобів захисту трудових прав і законних інтересів працівників є встановлення заборони на проведення відрахувань із виплат, які за своїм призначенням є гарантійними та компенсаційними. При цьому, як випливає зі змісту ст. 129 КЗпП, обмеження встановлюється стосовно відрахувань, що здійснюються у вигляді стягнень відповідно до правил цивільно-процесуального характеру та проводяться на підставі виконавчих документів.

http://www.interbuh.com.ua/ru/documents/onenews/100274