Якою має бути податкова реформа

Податкова реформа в Україні частково була вже втілена в 2010-2012 роках, коли ми всім суспільством прийняли важливе рішення по об’єднання правил податкового обліку з бухгалтерським.

Дуже важлива фундаментальна зміна, яка дає можливість інтерпретувати господарські операції з точки зору економічних правил, обміркованих і впроваджених у всіх економічно розвинутих країнах (національну родзинку у вигляді П(С)БО ігноруємо).

Таким чином, ми справедливо вирвалися з хворої уяви податківців, які на свій смак і розум інтерпретували є витрати, понесені підприємством, «пов’язаними з господарською діяльністю» чи ні? Тепер є «операційна» діяльність з достатньою широтою інтерпретації.

Сьогодні на просторах Міністерства фінансів України, профільного комітету ВРУ та громадських організацій «Нова країна» та інших жваво обговорюється проект наступної податкової реформи. Очевидно, суспільство накопичило достатньо претензій до дій податкових органів та їх ролі в суспільстві і має право на зміни, оскільки ДФС історично у своїй іпостасі давно пішла в космічний простір і втратила зв’язок з першочерговим завданням – обслуговувати інтереси суспільства. Якщо провести опитування «Які проблеми вирішує ДФС у вашому житті?» мало хто сумнівається, що 90% відповідей буде «ДФС не вирішує, а створює проблеми». І це стисло правда.

Адміністративна функція ДФС підлягає корінному перегляду. Другий блок змін стосується реформування Податку на прибуток підприємств. Суть реформи в простому – давайте не будемо платити податок на прибуток за принципом нарахування, а будемо платити в момент його розподілу власникам у вигляді дивідендів. Таким чином, власник вирішує платити податок чи ні, тому як рішення про розподіл дивідендів у недержавних підприємствах знаходиться в повноваженнях власника такого підприємства. Очевидно, що тих, хто бажають платити, буде мізерно мало. Проблема «вони всі там крадуть» нікуди не подінеться, тобто підкреслю, що мотивів платити не додасться. Головна мета реформи – мати законні підстави взагалі не платити податок. І ми отримуємо дірку в бюджеті в сумі 9,76% дохідної частини бюджету або 35 млрд грн на 01.09.2016.

Це головна перешкода для ухвалення змін. Мінфін бореться і придумує як компенсувати дірку, щоб піти назустріч громадськості. Узагальнимо фундаментальні проблеми з прийняттям податку на розподілений прибуток:

1) мотиви для сплати податку бізнесом нівелюються практично повністю, у нас це ідеологічне питання – «навіщо платити якщо вони там все розкрадуть»;

2) бажання оптимізувати ПДВ та все той же податок на майбутній розподілений прибуток не зникає, відповідно, немає впевненості, що прибуток буде накопичуватися і надалі розподілятиметься, як і раніше існування податкових ям ніяк не буде порушено;

3) примусовий підхід до сплати податку замінюється на добровільний, економічних мотивів платити податок як не було, так і не буде (не дивуйтеся, такі мотиви можуть існувати, про що йдеться нижче);

4) залежність сплати податку від суб’єктивних очікувань і світогляду власника, що не є стійким джерелом доходу державного бюджету в майбутньому;

5) питання справедливості рівня ставки оподаткування в проекті реформи навіть не обговорюється, що свідчить про спотворення сприйняття податку бізнесом. Тобто, «скільки віддавати» ми не обговорюємо, отже, 18% – це «нормально», але розглянути сценарій зниження ставки до 10% і платити менше – «не варіант». Слід визнати, що в бізнесі, який не дуже залежить від ПДВ, реформа матиме позитивний ефект. Наприклад, експортно орієнтовані підприємства.

Але на розвиток внутрішнього ринку вплив буде дуже непрямим через необхідність сплати ПДВ. Якщо ми не хочемо платити податок на прибуток, звідки з’явиться бажання платити ПДВ? Як ми всі чудово знаємо, головне гальмо в залученні іноземних інвестицій знаходиться далеко не в сфері оподаткування. Тому є серйозні сумніви, що після зміни принципів оподаткування піде приріст прямих іноземних інвестицій.

Механізм оподаткування прибутку через розподіл дивідендів притаманний маленьким економікам, наприклад, Естонії з 1,3 млн жителів. Великі й економічно розвинені країни не використовують такий підхід (див. п. 1. вище). Повернімося до причин впровадження податку на розподілений прибуток. Головні ідеологи-лобісти ставлять метою залишити гроші бізнесу, реінвестувати у розвиток.

Розвиток бізнесу, або в площині банківської термінології, проектне фінансування, що може здійснюватися:

– за рахунок інвестицій власника, одним з інструментів якого є реінвестування дивідендів;

– за рахунок банківського кредитування;

– за рахунок залучення капіталу на ринку (венчурне фінансування, продаж акцій тощо);

– екзотика, щось на зразок субсидій, державної підтримки та інших марсіанських технологій, які не мають нічого спільного з планетою Україна. Ми бачимо сьогодні, що банківське кредитування в силу величезної кількості причин згорнулося. Здорова або навіть економіка, що видужує, і банківська система не кредитувати не можуть!

Тому відсутність кредитування – тимчасове явище. Реформи банківського сектора принесуть свої плоди. Але є ще закони, які слід змінювати для завершення банківських реформ, насамперед, це захист прав кредиторів та ефективне судочинство. Ми на шляху змін. Високі процентні ставки на кредити примушують бізнес користуватися якомога меншим обсягом ліквідності. Оборотність капіталу в Україні виключно висока, оскільки зайва ліквідність відразу виводиться з бізнесу. Тому бізнес і говорить про труднощі сплати податків – платити 20% (умовно) робочого капіталу одним платежем податку на прибуток дуже помітно і боляче. Не потрібно плутати відсутність ліквідності з відсутністю прибутку! Якщо є необхідність платити податок на прибуток, розрахований за загальноприйнятими у світі правилами бухгалтерського обліку, а грошей немає, то проблема зміщується в площину фінансової! Ми обговорюємо необхідність податкової реформи через призму низької ліквідності, недоступності або дорожнечі джерел позикового фінансування для підтримки ліквідності!

У разі прийняття правил оподаткування на етапі розподілу прибутку бізнес зіткнеться з тією ж проблемою відсутності ліквідності, і він буде мотивований знизити рівень розподілу, як наслідок штучно обмежити платежі з податку на прибуток. Нерозвинений інвестиційний сектор фінансового ринку історично в стані анабіозу. Потрібен новий рівень реформ корпоративного управління, захисту міноритаріїв, роботи бірж, банківських технологій для обслуговування біржових інвестиційних угод тощо, за який ми навіть не бралися.

Найбільшим джерелом проектного фінансування є банківське фінансування. Воно в кілька разів може перевищувати інвестиції в капітал. У банків норматив адекватності капіталу – 10%, тобто на 10 одиниць капіталу можна залучити 90% позикових. В різних галузях, таких як ІТ, такий же норматив може мати нормальне значення на рівні 1%. Отже, корінь проблеми зі сплати податку на прибуток компаній в обмеженій ліквідності, а не у високих ставках або часі сплати – за нарахуванням за результатами року або в момент розподілу.

Будь-який поважний спеціаліст крім мальовничого опису проблем повинен запропонувати варіанти їх вирішення. Я не буду винятком. Ви чули про дискретну ставку податку на прибуток? Я ні. Я її придумав. Суть її ось у чому: мінімальна ставка податку на прибуток становить справедливі 10%. Історично протягом багатьох столітть десятина була тим принципом справляння податків, який вкоренився на підсвідомому рівні. Особисто мені вона подобається. Можна обговорити будь-яку іншу – хоч 5% або 7%, головне досягти суспільного консенсусу – бізнес повинен сказати, що 10% (5% або 7%) це справедливо щодо самого бізнесу і суспільства, бізнес готовий платити податок з прибутку на цьому рівні.

Це важливо, щоб бізнес-співтовариство в результаті якомога ширшого обговорення самостійно погодилося з мінімальним податком в силу, насамперед, моральних принципів, а не нав’язаних вимог Закону. Без податків ми отримаємо українське Сомалі. Адже там немає податків, але ми ж не хочемо Сомалі. Значить цей больовий поріг потрібно знайти й усвідомити. Це супер важливо! Бізнес може платити податок за більш високою ставкою за самостійним рішенням. В цьому й полягає суть дискретності. Я хочу заплатити 15% чи 25% або 45% з прибутку, у мене має бути така можливість. Відразу відпадає необхідність перевірки податковими органами платника податків, який сплачує податок за ставкою вище мінімальної.

Адже в завданні на перевірку повинна стояти необхідність обґрунтувати більш високий рівень прибутку «який заховали» з відсутністю мотивів для ухилення. Ми відразу говоримо, що наглядова і репресивна функція органів податкової служби за своєю суттю просто-напросто зникає! Як вам такий пасаж? Згодні? Багато хто скаже, що через політичні причини ймовірність «обнулення» прав податківців не велика, але ж системний і фундаментальний характер змін все ж справлять свій ефект на пересічного бізнесмена! Йдемо далі. Чому бізнес захоче платити податок за ставкою вище мінімальної? А тут і полягає завдання держави створити бізнесу такі умови, в яких бізнес сам погодиться платити більше!

Хто не хоче мати справи з державою, вважає, що він не отримує ніякої підтримки для свого розвитку, будь ласка, плати справедливий мінімум. А хто хоче отримати щось більше від держави – будьте ласкаві, платіть більше. Цим «великим» може бути:

1) Пріоритетна закупівля товарів/робіт/послуг за рахунок коштів державного бюджету у підприємств з найбільшим податковим навантаженням. Відразу обмовимося, що ми не повинні ґрунтуватися на оцінці податкового навантаження виключно якщо ставка податку вище мінімальної, а в комплексі аналізуємо ефективність податкового навантаження щодо кількості працівників, обсягу продажів тощо. Те ж саме стосується наступних пропозицій.

2) Механізм рефінансування кредитів Центральним банком, виданих комерційними банками підприємствам з податковим навантаженням певного рівня. Ставка рефінансування – 5%. Автоматично підприємство знизить процентне навантаження і стрімко поліпшаться умови кредитування, а значить і перспективи розвитку! Як уряд компенсує різницю Центральному банку між ставкою рефінансування і інфляцією – окремий механізм, який можна розписати додатково.

3) Пенсіонери. Це люди, які складають 25% населення нашої країни. Це ті, хто 90% голосував за незалежність в 1991 році. Це ті, хто отримує мізерну пенсію 1208 грн/міс і живе жебраком. Це ті, кому ми повинні допомагати незалежно від будь-яких обставин! Пенсійний фонд хронічно недофінансовано і підживлюється з бюджету. Давайте зробимо пенсіонерів рушійною силою і економічно активною частиною населення. Потрібно повернути пенсіонерам ПДВ з тих покупок, які вони роблять через РРО у магазинах. Технології ідентифікації через банківські картки вже навіть впроваджені в Україні, реалізувати це складно, але можливо.

Ми повинні мотивувати пенсіонерів купувати товари, які промарковані зеленим квадратиком. А зелений квадратик отримає той виробник, який [ПРАВИЛЬНО!] платить податки на необхідному рівні! Ми підвищимо утримання пенсіонерів, залишимо пенсії на рахунках у банках, створимо умови для розвитку каналів продажів у віддалених регіонах, змусимо підприємства-виробники виходити з тіні, так як очевидну перевагу отримають ті, хто платить податки! Порівняйте ефект дискретної ставки податку на прибуток з існуючими фундаментальними проблемами справляння податків. Оцініть економічні мотиви платити податок за колишньою ставкою 20%, але вже добровільно!

Головний вектор докладання зусиль – розвиток внутрішнього споживання, тут Україна не залежить від зовнішніх факторів, зокрема від кредитів МВФ. Розглядайте «більше» як ідеї. Адже ідей може бути більше. Безвихідних ситуацій не буває. Потрібно мінятися і впроваджувати економічні стимули, матеріалізувати вигоду від сплати податків. Тоді все буде хокей!