УКРАЇНСЬКІ ВИКЛИКИ ЩОДО УСПІШНОСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Ні в кого не має сумнівів, що шлях до Європи, вибраний українським суспільством, є вірним, а запитання «чому?» – зайвим. Але існуючий у країнах ЄС високий рівень життя не досягається якимось дивом, а залежить, у першу чергу, від виваженої, доцільної, результативної та консолідованої праці усіх громадян, здатних приносити користь не тільки собі, а й суспільству в цілому, стверджує Сергій КОВАЛЬ, керівник аналітичного центру ВГО «Європейський шлях» .

Демократичні держави з розвинутими інститутами права та свободи не мають інших засад існування економіки, крім ринкової, побудованої на приватній власності, свободі руху капіталів, праці, всеохоплюючій конкуренції товарів і послуг у межах єдиної економічної системи країни. Постійне зростання рівня життя громадян та його економічних складових   призводить до соціальної стабільності у суспільстві.

Не виключенням є країни ЄС. Німеччина – одна з перших країн, у якій соціальний захист населення, зростання його статків стали державною політикою.

Прийнятий ще у далекому 1967 році Закон про стабільність та зростання (Stabilitäts-und Wachstumsgesetz, StWG) забезпечив високий соціальний захист та рівень життя населення у країні й визначив загальні економічні цілі уряду Німеччині: стабільність цін на товари (послуги), високий рівень зайнятості, платіжний за зовнішніми розрахунками баланс, розумне і стійке економічне зростання (критерій: збільшення ВВП до 3-4% на рік).

Систематичне врахування вказаних економічних цілей та провадження заходів соціальної ринкової економіки стало основою для поступового витіснення ліберальної економічної політики, яка, слід зауважити, є розповсюдженою серед європейських країн.

З часом, загальні підходи європейської країни з найбільш потужною економікою у Європі були закладені у Пакті стабільності та зростання (Stabilitäts-und Wachstumspakt), прийнятого у 1997 році Європейською Радою. Ключовою у Пакті є вимога до країн ЄС щодо  усунення надмірного дефіциту бюджету при зниженні реального ВВП менш ніж на 2%.

Не поглиблюючись у механізми забезпечення державою стабільності бюджетно-кредитної політики, (ред.:слід прийняти за аксіому), що саме така стабільність призводить до виникнення умов щодо накопичення результатів трудової діяльності пересічних громадян та доцільності їх праці у цілому, що, безумовно, відображається в динаміці внутрішнього (національного) валового продукту.

Наприклад, за даними Європейської комісії у 2016 році в ЄС очікується зростання ВВП на 1,7%,  інфляція –  0,5%, безробіття – 10,5%, валовий державний борг – 92,7% від ВВП, тощо. Але загальний рівень життя при цьому у цілому не буде знижуватися.

А що в Україні, яка йде у Європу, зроблено за останні два роки у питанні забезпечення  стабільності, не кажучи вже про зростання і до яких наслідків призвели дії владних структур?

За цей час відбулося падіння курсу гривні до долара США на 300%. Сталося: зростання базового індексу споживчих цін до 34,7% у минулому році по відношенню до початку 2014 року, досягнувши, зокрема, у квітні 2015 року 61%;  падіння внутрішнього споживання і попиту на 30%; скорочення реальної заробітної плати до 27% на кінець 2015 року та багатьох інших негативних явищ.

Законопроекти, які б були розроблені на кшталт Stabilitäts-und Wachstumsgesetz, – невідомі.

Тож, про яку державну політику зростання та стабільності може йти мова? Зрозуміло, що ні про яку.

А тут виникає питання, чому підписуючи Угоду про Асоціацію із Європейським Союзом та визнаючи, що «політична асоціація та економічна інтеграція України з Європейським Союзом залежить від прогресу в імплементації цієї Угоди, а також від досягнень України в забезпеченні поваги до спільних цінностей і прогресу в наближенні з ЄС у політичній, економічній та правовій сферах», ми не спромоглися навіть підійти у першому наближенні до європейських правил та умов провадження державної політики у сфері макроекономіки?

Що треба робити? Не має сумнівів, що економіка не має «кордонів», тобто усі її закони є однаковими в різних країнах, який би рівень вона там не мала.

Напевно, у першу чергу, бажано всім, хто розробляє та впроваджує реформи у нашій державі  від громадянина до службовців вищих державних посад, придивитись до досвіду розвинутих країн та пройдених ними раніше шляхів.

Слід зауважити, що окремі заходи з реформування економіки, які були заявлені два роки тому, навіть при їх реалізації (дерегуляція, остаточна приватизація, тощо), не призведуть до позитивних наслідків без врахування інтересів суспільства, забезпечення у ньому соціальної справедливості та високого рівня соціального захисту громадян. Саме через реалізацію заходів соціальної ринкової економіки можна досягти певних результатів у встановленні стабільності та зростання у нашій країні. Але для цього потрібна, насамперед,  політична воля.

Коментарі

kazmetal l.com