Корупція та інвестиції
Корупцію потрібно розділяти на дві складові – низова та елітарна..
Побутова чи низова корупція – це коли ви платите хабар автоінспектору, таким же чином або по знайомству проходите без черги до лікаря, влаштовуєте дитину в найкращу школу або просто в дитсадок.
Практично у всьому світі так звана елітарна корупція – це коли великий бізнес зростається або сильно взаємодіє з політиками. Причому на найвищих ешелонах влади. Це повсюдна біда усіх демократій – як ліберальних західних, так і псевдодемократичних авторитарних режимів третього світу. Тут все просто – на вибори потрібні гроші, ці гроші політики беруть у дружніх бізнесменів, а після перемоги відпрацьовують їх усіма способами – від лобізму до прямого розподілу держзамовлень. При чому в США ми бачимо все останнє десятиліття низку нескінченних взаємних викриттів, найгучніші з яких – з Річардом Чейні та Гілларі Клінтон – не мали рівним рахунком ніяких наслідків. Крім, хіба що, різкого посилення протестного голосування, що виразилося в успіхах Трампа та Сандерса.
Практично у всьому світі бізнес ведеться приблизно за одними лекалами – люди разом навчаються в престижних школах та університетах, відвідують одні спортивні клуби та сауни, дружать і допомагають одне одному. Не завжди безкорисливо. Приблизно на такій схемі рік тому попався заарештований прямо в парламенті один український депутат. А його британські колеги практично в той же самий час відбулися публічним осудом, після того, як журналісти розкрили їх схеми лобіювання інтересів приватного бізнесу. Причому, рекламуючи потенційному замовнику свої можливості, екс-міністр МЗС Джек Стро, розповів, як успішно змусив кілька років тому тодішнього прем’єра України Миколу Азарова змінити податкове законодавство на користь приватної британської компанії ED&F Man, яка володіла в Україні цукровим заводом. Британські парламентарії навіть гроші за лобістські послуги з замовника брали практично ті ж, що і їх український колега – 5 тисяч фунтів. Правда ті за день роботи, а наш – за місяць.
Елітарна корупція – це те, про що пересічний громадянин може тільки здогадуватися або чути зі взаємних викривальних промов політиків. Але на його життя вона впливає на кілька порядків менше, ніж низова. Хіба що бере злість – «чому я не в схемі»?
Але саме низова корупція отруює життя пересічного українця. Причин у неї кілька: від чисто ментальних до матеріальних – наївно чекати чесності від молодого даішника із зарплатою в пару сотень євро, звичайними запитами та необмеженими можливостями вирішити проблему на місці. Причому, на відміну від своїх закордонних колег (тих же поляків чи литовців, які теж не святі, особливо з іноземними водіями) українські автоінспектори завжди вражали своєю дешевизною – милостині в кілька доларів зазвичай завжди вистачало, щоб він закрив очі на будь-яке правопорушення. Але з низовою корупцією серйозний іноземний інвестор при своїй роботі в Україні просто ніколи не стикається. Хіба що на початковому етапі, коли який-небудь шалений дрібний інспектор податкової/санепідемстанції /пожежної прийде – «пробивання» влаштує, швидко зрозуміє, що це риба не його масштабу та зникне.
Саме елітарна корупція не пускає іноземного інвестора на місцевий ринок. Умовний Джон дуже успішно розвиває свій будівельний/ торговий/виробничий бізнес в умовній Пенсильванії, де віце-губернатор його однокашник, з прокурором він разом грає в теніс, а син найбільшого замовника вчиться з його донькою в одному класі. І ось цей успішний Джон хоче, припустимо за дві копійки, купити український порт, елеватор і скупивши весь врожай ріпаку, дорого потім перепродати його на Захід, заробивши великі гроші. Ось приїжджає Джон в Україні або Одесу, з помпою влаштовує велику конференцію, де розповідає, як понесе промінь світла аборигенам, для чого останні повинні працювати довго і задешево (добре – курс сприятливий) і Україні податки з нього брати не треба – він їх і так з лишком платить вдома. І тут трапляється страшне відкриття – виявляється, такого інвестора ніхто не чекає, так як такі розумні – нещадно експлуатувати, дешево купити і дорого продати за кордон, тут і свої є – місцевий віце-губернатор, прокурор та схожі з ними – теж же з деким вчилися і зараз грають в теніс.
І тоді Джон та найняті ним місцеві юристи, а за ними і лобісти-політики підіймають страшне виття про корупцію, мафію і відсутність реформ. І пересічні українські виборці дружно підтримують цю боротьбу з корупцією. Правда в значенні слова «корупція» виборці і політики, які підтримують іноземних інвесторів, вкладають зовсім різні значення.
Тільки не потрібно думати, що я за українських олігархів. Більшість з них справи в Україні ведуть з Лондона, Ніцци або Женеви і фактично давно є такими ж самими іноземними інвесторами, зацікавленими в тому, щоб отримати максимальний прибуток, нещадно експлуатуючи ресурси України, сплачуючи місцевим працівникам мінімально можливу зарплату. А більшу частину прибутку вони, так само, як і умовний Джон, виводять з України або інвестують в надспоживання.
Тому український великий бізнес не користується ні повагою, ні підтримкою широких мас населення. Що, в свою чергу, дає можливість новим популістам пропагувати «реформи», прихід рятівників – іноземних інвесторів, і деолігархізацію. А так як проспонсорувати місцеву виборчу кампанію коштує дешевше, ніж загальнонаціональну, так багато розмов за федералізацію та права регіонів з боку таких політиків.
Національний бізнес становить основу економіки всіх розвинених країн – від США і Швеції до Південної Кореї і ОАЕ. Не існує жодної успішної економіки світу з багатим населенням, де б заправляв іноземний інвестор. Навіть в Дубаї, щоб відкрити бізнес за межами вільної економічної зони, іноземцю потрібно мати місцевого партнера, якому належатиме не менше 51% капіталу компанії. Іноземний інвестор зацікавлений в тому, щоб з мінімальними інвестиціями заробляти максимальний прибуток, який він хоче вільно вивозити і витрачати в інших місцях (в першу чергу, у себе на батьківщині).
А Україна повинна бути відкрита для іноземців, які хочуть не просто розвивати тут бізнес, а готові емігрувати в країну, пов’язати з нею своє майбутнє та майбутнє своїх дітей. І такі успішні приклади широко відомі – вихідці з Лівану, Швеції, Росії створили успішні компанії.
Олександр Ланецький, директор консалтингової компанії Friendly Avia Support