МИ ЄВРОПЕЙЦІ, А НЕ ВАРВАРИ!
Ще на початку 90-х років Україна була промисловою країною. З роками власне виробництво занепадало і заміщувалось примітивним сировинним експортом. Держава «домоглася» сировинної переорієнтації економіки через корупцію, беззаконня в судах, недоступні кредити, надмірно обтяжливі податки, монополізм енергокомпаній… Час це все радикально міняти, впевнений народний депутат України, голова Комітету Верховної ради з питань промислової політики та підприємництва Віктор ГАЛАСЮК.
Вітчизняні підприємства експортують товари в різні країни світу, але переважно сировинну продукцію:
необроблений метал замість продуктів машинобудування;
зерно замість макаронів; ліс-кругляк замість меблів чи паперу.
Хіба можна миритися з цим і не створювати умов для розвитку власного виробництва?!?
Наприклад, лісова й деревообробна галузь – сьогодні не лідер за обсягами експорту, але й не аутсайдер – дає 3% товарного експорту або 1,1 млрд дол. США за підсумками 2015 року. В останні роки вже понад 30% з цього експорту – необроблена деревина, ліс-кругляк.
Хіба це нормально, коли українські ліси нещадно вирубають та за безцінь вивозять за кордон? Щоб потім там, десь у Польщі та Італії, з української сировини українські заробітчани виробляли меблі, що продаватимуться по всьому світу, у тому числі і в Україні. Тільки кубометр лісу-кругляка коштує приблизно 50 дол. США, а умовний кубометр меблів із цього лісу – вже майже під 1 000 дол. США!
Візьміть будь-яку галузь – готова продукція щонайменше в 3-5 разів дорожча за сировину. Хіба це новина? Влада, яка толерує «сировинну хворобу» в лісовій галузі, металургії, сільському господарстві та навіть в ІТ, по суті, краде у суспільства гідне життя, розпродає країну «на органи», робить її сировинною колонією. За 25 років такої компрадорської політики практично розвалили державу! Годі вже!
Саме тому ми з народним депутатом Олегом Ляшком через шалений супротив лісової мафії вибороли закон про заборону експорту лісу-кругляка на 10 років!
Саме тому ми не зупинились на цьому та розробили законопроекти про тимчасове ввезення без імпортного мита та ПДВ деревообробного обладнання №2617 та №2618, покликані зробити його суттєво доступнішим для українських деровообробників. Щоб дати можливість їм оновити та розширити виробничу базу навіть в умовах, коли через недолугу грошово-кредитну політику Нацбанку кредити коштують понад 25%, тобто є абсолютно недоступними для усього малого й середнього бізнесу.
Пакет цих трьох «лісових законів» вкупі з дерегуляцією внутрішнього ринку деревини забезпечить створення десятків тисяч робочих місць, десятки мільярдів гривень несировинного експорту, сотні мільйонів регулярних надходжень до бюджетів!
Проти таких законів можуть виступати тільки запроданці або повні невігласи, які не знають як українські ліси безжалісно вирубаються та вивозяться за кордон за безцінь, щоб стати меблями в Європі. А українці втрачають роботу на виробництві, бюджет не отримує належних податків, і тільки поборники сировинного експорту – «лісні царьки» – будують собі нові палаци. В той же час Україна бере все нові кредити, щоб готову продукцію, вироблену з української ж деревини, купувати із-за кордону втридорога.
Натомість, останнім часом все частіше лунають заяви певних «діячів» про необхідність відміни мораторію на експорт лісу-кругляка, які вже набувають рис цілеспрямованої замовної кампанії проти української промисловості. Мовляв, «це ж не дуже по-європейські», «закордонні партнери занепокоєні» тощо.
Що ж, як би не хотілось деяким урядовцям та таким поборникам чужих інтересів, але ми не дамо відмінити мораторій на експорт необробленої деревини!
Ми доможемось припинення ганебної контрабанди деревини на митниці, про яку то тут, то там повідомляють активісти. Ми виборемо пакет інвестиційних стимулів для галузі, передбачений законопроектами №2617 та № 2618. Ми розчистимо внутрішній ринок від корупційних схем розподілу деревини в ручному режимі. І, безумовно, ми не зупинимось на лісовій галузі! Українська металургія та машинобудування, сільське господарство та харчова промисловість, ІТ-аутсорсінг і наукові розробки та інші сфери діяльності потребують не менш радикальних реформ для переорієнтації з сировинної на продуктову модель, хоча і з використанням дещо іншого інструментарію. Це послідовна економічна політика Радикальної партії.
На жаль, багато українських політиків заради того, щоб бути «визнаними» за кордоном ладні на що завгодно. На підняття пенсійного віку (забуваючи про подолання безробіття), на розпродаж сільськогосподарських земель (замість доступного кредитування села та розвитку кооперації), на шокове підняття тарифів (замість попереднього проведення масштабної енергомодернізації), на лібералізацію торгівлі сировиною: металобрухтом, деревиною в інтересах інших країн (замість розвитку власного виробництва), на отримання нових і нових кредитів МВФ (замість перекриття контрабанди на митниці, деофшоризації та виведення власної економіки з тіні)…
У цивілізованих країнах влада дослухається до власного народу, а не до закордонних політиків. І пишається не шоковою політикою та компліментами ззовні, а підняттям життєвого рівня своїх співгромадян та підтримкою власного суспільства. Шлях до такого політично зрілого підходу у нас ще попереду.