ПАНАЦЕЯ ВІД ДИСКРИМІНАЦІЇ Або СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ У КОНТЕКСТІ ЕКОНОМІЧНОГО Й МОНЕТАРНОГО СОЮЗУ

Можемо припуститися думки, що в суспільстві не знайдеться людини, яка би заперечувала, що внутрішній валовий продукт, з реалізації якого у вигляді товарів та послуг наповнюється державна скарбниця, формується зусиллями двох соціальних партнерів: роботодавців та найманих працівників, що перебувають між собою в постійних соціально-трудових відносинах або, як прийнято говорити, в соціальному діалозі.

Не зримо у цьому переговорному процесі, навіть на низовому рівні, на рівні будь-якого бізнесу, присутня третя сторона – держава (влада), яка своєю регуляторною політикою у вигляді законодавчих чи підзаконних актів бере участь у переговорному процесі у вигляді Генеральної чи галузевих угод та визначає порядок як трудових, так і економічних відносин вже в системі трипартизму на засадах принципів, закладених в Конвенціях Міжнародної Організації Праці (МОП) при ООН, ратифікованих Україною.

Здавалось би все зрозуміло: соціальний діалог це панацея від дискримінації робочої людини роботодавцем, від дискримінації роботодавця інститутами виконавчої влади та контролюючими органами, зрештою від дискримінації держави соціальними партнерами. Але це реально лише за умови, якщо соціальний діалог існує в інтересах і найманого працівника, і роботодавця, і суспільства, і держави.

Коли будь-які роботодавці (власники бізнесу), які користуються найманою робочою силою чи їх організації, або будь-яка профспілка можуть вільно брати в ньому участь, що і передбачено і Конституцією України та вищезгаданими Конвенціями.

Коли в країні відродиться реальний соціальний діалог, а не його імітація у вигляді «договорняка» між об’єднаннями роботодавців та профспілок, що монополізували представницькі повноваження у переговорному процесі з державою своїх сторін  в інтересах  великого капіталу та політичних партій, ігноруючи інтереси малого та середнього бізнесу (МСБ) і, відповідно, більшої частини українського суспільства, опираючись на законодавчі акти редакційно виписані в неконституційний спосіб. Йдеться про Закони України «Про організації роботодавців та їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» та «Про соціальний діалог в Україні». Ця проблема щодо законодавства про сторону роботодавців уже була у 2003 році предметом конституційного провадження. Вірогідно, іншого способу захистити інтереси МСБ нема.

А поки що, пропонуємо для ознайомлення Опінію Європейського економічного та соціального комітету щодо структури та організації соціального діалогу в контексті дійсного економічного й монетарного союзу, що, на нашу думку, має спонукати всі сторони соціального діалогу в Україні до імплементації стандартів Євросоюзу в царині соціального діалогу в національне законодавство. Тим паче, що реформа соціального діалогу нічого окрім державницької філософії в діяльності політиків та можновладців не вимагає.

Редакція дякує Олексія Кляшторного за переклад Опінії з англійської мови.

05 лютого 2014 року Європейський Парламент, відповідно до статті 304 Угоди про функціонування Європейського Союзу, вирішив звернутись до Європейського економічного та соціального комітету за консультацією щодо «структури та організації соціального діалогу в контексті дійсного економічного й монетарного союзу».

Секція зайнятості, соціальних питань та громадянства, яка була відповідальною за підготовку роботи Комітету над цим питанням, 27 серпня 2014 року ухвалила свою Опінію.

На 501-ій пленарній сесії, яка відбулась 10 та 11 вересня 2014 року (засідання 10 вересня), Європейський економічний та соціальний комітет ухвалив опінію 169-ма голосами проти 1-го, при 9, які утримались.

1. Рекомендації та висновки
   • Соціальний діалог в Європейському Союзі є невід’ємною складовою Європейського Проекту, політики економічного зростання і зайнятості та заходів, спрямованих на подолання кризи, повинен базуватись на цінностях соціального діалогу всіх рівнів: національного, галузевого, регіонального та окремих компаній.

• Соціальний діалог є двостороннім, між соціальними партнерами, та таким, що доповнюється тристоронньою координацією з європейськими інституціями, політичними органами та різними формами консультацій на загальноєвропейському й національному рівнях.

• Чітке розрізнення має бути окреслено між соціальним діалогом, який є предметом цієї опінії, та громадянським діалогом: реальністю є і той, і інший. Хоча вони не можуть змішуватись, оскільки на європейському рівні Угода (про ЄС) визначає учасників, повноваження та процедури, які використовуються в соціальному діалозі, та надає соціальним партнерам квазі-легіслативну роль у сфері умов праці в найширшому сенсі цього поняття. Вони водночас не можуть бути повністю роз’єднані між собою.

• Соціальні партнери мають продовжувати підвищувати свою автономність та свою спроможність до колективних переговорів, а європейські інституції мають взяти до уваги їхню спільну Декларацію від жовтня 2013 року. Обов’язком європейських інституцій, і особливо – Комісії, є заохочувати соціальний діалог на загальноєвропейському рівні та допомагати перетворити його досягнення на практику на міжгалузевому та галузевому рівнях.

1.5 Соціальні партнери мають також втілювати в життя їхні автономні угоди більш ефективно для того, щоб охопити кожну країну та гарантувати всім працівникам та компаніям Європейського Союзу належне застосування наданих їм прав відповідно до національного законодавства та практики.

1.6 Складність та широта спектру викликів, створених кризою та економічними й соціальними змінами викликають необхідність оперативної співпраці з іншими представниками громадянського суспільства в конкретних випадках з огляду на їхні обов’язки та повноваження.

2. Від Європейської вугільної та металургійної галузі до дійсного Європейського економічного і монетарного союзу: важливість соціальних партнерів та соціального діалогу в Європейському Проекті

2.1 Відданість організацій соціальних партнерів Європейському Проекту сформувалася не з примусу, а, оминаючи їхні відмінності, з переконання, що Європейська Спільнота була єдиним шляхом, щоб знову поєднати наші народи в мирі, демократії, економічному зростанні та соціальному прогресі. Історія участі соціальних партнерів у розвитку Європейського Проекту від Європейської вугільної та металургійної галузі до дійсного Європейського економічного і монетарного союзу характеризується, таким чином, їхнім фундаментальним переконанням та демонструє вирішальну роль, яку організації соціальних партнерів грали і повинні й надалі відігравати на нинішньому етапі, аби відповісти на циклічні вимоги, виклики кризи та структурні зміни, з якими зіштовхуються наші країни. На цьому тлі дійсний Європейський економічний та монетарний союз має гарантувати стабільне економічне та соціальне оздоровлення всіх країн ЄС, створюючи високоякісні робочі місця та забезпечуючи залучення усіх зацікавлених сторін до процесу прийняття рішень у межах їхньої компетенції. Європейський вимір соціального діалогу має також враховувати глобалізаційне тло та надавати ЄС можливість бути учасником необхідного глобального регулювання, котре забезпечить, як ЕкоСоК проголосив це у своїй «Опінії…» від травня 2007 року, що «досягнення як соціального виміру глобалізації, так і європейської інтеграції» стане «справою, що залучає людей та організоване громадянське суспільство».

2.2 Зі своїм особливим досвідом, Консультативний комітет Європейської вугільної та металургійної галузі демонструє свою ефективність у кожному аспекті інтересу промисловців і робітників, зокрема індустріальній політиці, розвитку ринку, механізмах соціального втручання та технічних і соціальних дослідженнях. Тому існує доцільність забезпечити, щоб Угоди мали положення, котрі стосуються як індустріальної політики, так і інструментів соціальних консультацій. Наразі, справа полягає в тому, щоб розвинути їх далі. У межах своєї відповідальності ЕкоСоК може грати для цього вагому роль у підтримці та випередженні розвитку подій (як було у випадку з його Опінією 1989 року щодо Хартії фундаментальних соціальних прав працівників Співтовариства).

2.3 У 1985 році з початком двостороннього соціального діалогу, підтримуваного президентом Європейської Комісії Жаком Делором, соціальний діалог на рівні Співтовариства долучився до загального європейського переговорного форуму.

2.4 Ключовим досягненням соціальних партнерів стала їхня угода від 31 жовтня 1991 року, яка згодом була інкорпорована в Соціальний протокол Маастріхської Угоди. Вони підтвердили свою волю брати участь у соціальному врядуванні ЄС, стаючи самостійним регулятором засобами переговорів, поруч із законодавчим виміром.

2.5 Субсидіарність: принцип субсидіарності загалом розуміється так, що вищий рівень – у цьому разі Європейський Союз – є відповідальним за те, що нижчий рівень – держави-члени – не в змозі виконати з тією ж ефективністю (стаття 5 Угоди про Європейський Союз). Визнання, що соціальні партнери мають спроможність вирішувати проблеми у сферах, в яких вони компетентні в рамках соціального діалогу, може розглядатися як інше застосування принципу субсидіарності. Ця спроможність поширена на Європейських соціальних партнерів статтями 154 та 155 Угоди про функціонування Європейського Союзу. Забезпечуючи, що вони ефективно та регулярно виконуються на практиці та адекватно публічно висвітлюються, ці положення, які роблять прийняття рішень ближчим до людей, можуть просувати роль організованого громадянського суспільства в цілому та поборювати гідний жалю погляд громадськості на ЄС та його інституції як віддалену владу.

3. Посилення монетарного союзу, у той час як економічне врядування та соціальна інтеграція лишаються слабкими

3.1 Економічна та фінансова криза, яка торкнулася більшості країн ЕС, породила тенденцію пошуку конкурентоздатності через зниження негайних продуктивних витрат (вартості заробітних плат, сировинних матеріалів тощо), в той час як Європа мала б робити серйозні зусилля, щоб піднести нецінову конкурентність (якість товарів і послуг, дослідження та інновації, якість праці та індустріальних відносин, організація праці та корпоративна соціальна відповідальність, освіта й навчання тощо).

3.2 Для подоланя кризи та відновлення суспільної довіри, час належним чином стимулювати економіку через публічні, приватні та соціальні інвестиції (див. Опінію ЕкоСоК) на європейському та національних рівнях, аби досягти сталого та інноваційного розвитку, який створює високоякісні робочі місця та соціальний прогрес, а також забезпечує здорові та стабільні макроекономічні умови.

3.3 У жовтні 2013 року Європейські соціальні партнери прийняли 10 принципів, щоб підсилити свою включеність в економічне врядування ЄС. Другий принцип проголошує: «Соціальний діалог та високорозвинені індустріальні відносини  на всіх рівнях є життєво важливим елементом Європейської соціальної моделі та демократичного врядування. У зв’язку з цим істотною є належна включеність соціальних партнерів в економічну та соціальну політику.»

3.4 У п’ятому принципі соціальні партнери підкреслили, що «Соціальний діалог може бути рушійною силою успішних економічних і соціальних реформ. Соціальні партнери можуть підвищити обізнаність із наслідками економічних та соціальних змін для соціальних систем та ринків праці. Вони також можуть грати ключову роль у створенні умов, які стимулюватимуть створення робочих місць, особливо стимулюючи економічне відновлення, ринок праці та соціальну включеність». 

3.5 З цією метою соціальний діалог має бути підсилений з точки зору його автономності та важливості його внеску, аби бути спроможним відповісти на виклики сучасності.

3.6 Європейський соціальний діалог має ґрунтуватись на багатстві національного соціального діалогу на різних рівнях: міжпрофесійному, галузевому, регіональному та окремих компаній. На цих рівнях охоплення колективними угодами, тим не менше, у значній частині країн натепер зменшується, частково, в результаті європейського втручання в урядування, що підриває позицію працівників та спричинює нерівність, що зростає.

3.7 Потрібен новий підхід, який звертатиме більшу увагу на регіональний вимір, щоб знайти належні відповіді на наслідки реструктуризації, яка веде до скорочень та закриття підприємств. Ця ситуація часто має драматичний місцевий та регіональний вплив, не лише для робітників та їхніх сімей, а й для місцевих влад та компаній, які є прямо чи опосередковано залежними від згаданих підприємств.

3.8 У ці важкі часи змін та адаптації можна очікувати спрямовуючої сили, яка походила б із зони євро, урядування котрої є більш розвиненим та де можливим є більше об’єднання зусиль. Кожен такий рух мусить враховувати потребу зберегти економічну та соціальну єдність ЄС як єдиного цілого. Беручи до уваги соціальні поділи, які вже існують, потрібен спеціальний механізм, щоб відстежувати порушення справедливості для того, щоб здійснювати коригувальні дії. Цей моніторинговий механізм має базуватись на більш детальних спостереженнях та враховувати те, що системи зайнятості є взаємозалежними. Це завдання може бути покладене на Європейський фонд поліпшення умов життя та праці або базуватись на роботі Комітету з зайнятості, котрий підготував «Монітор показників зайнятості».

4. Різні форми координації, консультацій та соціального діалогу: виклик нової форми врядування

4.1 Лакенська декларація про соціальний діалог (2001 рік) та спільна декларація соціальних партнерів щодо врядування (2013 рік)  є частинами логічного поступу.

4.1.1 Ухвалення точних визначень: тут належить послатися на внесок соціальних партнерів до Лакенського самміту (грудень 2001 року):

«Європейська асоціація ремісничих, малих та середніх підприємств, Європейський центр роботодавців та підприємств і Європейська конфедерація профспілок наполягають на важливості чіткого розрізнення трьох різних типів заходів, у яких беруть участь соціальні партнери:

• тристоронні круглі столи – щоб позначити обмін думками між соціальними партнерами та європейськими органами влади;
• «консультації соціальних партнерів» – щоб позначити діяльність дорадчих комітетів та офіційні консультації в дусі статті 137 Угоди;
• «соціальний діалог» – щоб позначити двосторонню працю соціальних партнерів, незалежно від того, обумовлена вона офіційними консультаціями з Комісією на основі статей Угоди 137 та 138.»

4.1.2 Піднести роль партнерів у врядуванні ЄС: важлива спільна декларація соціальних партнерів від 24 жовтня 2013 року щодо включення соціальних партнерів до європейського економічного врядування, спрямована до Тристороннього Соціального Саміту, наголошує ключову роль соціального діалогу на національному та загальноєвропейському рівнях та розширення сфери консультацій, що має бути підтримане (щорічні доповіді про зростання, національні програми реформ, рекомендації окремим країнам, процедура макроекономічного балансування, індикатори ринку праці).

4.1.3 Поглиблення договірного виміру соціального діалогу: у важкі часи кожен вид доступних інструментів (угоди втілені в директивах або застосовувані автономно, рамки дій, спільні декларації тощо) мають бути задіяні для запровадження ефективних рішень, особливо щодо зайнятості та якості праці.

4.1.4 Зміцнювати результативність соціального діалогу: різні оцінки, зроблені як соціальними партнерами (див. спільні фінальні доповіді щодо віддаленої роботи у червні 2006 року, щодо пов’язаних з впливом стресів у червні 2008 року та насильства на робочих місцях у жовтні 2011 року, а також щодо інклюзивних ринків праці у червні 2014 року), так і Комісією (див. звіти) виявили значну невідповідність, коли йдеться про втілення в життя автономних угод, послаблення їхньої ефективності та охоплення порівняно із законодавством, внаслідок чого європейські працівники та компанії не всі мають рівні права. Очевидно, що автономні угоди вимагають обов’язкового застосування, незалежно від того, як саме здійснюється їх законодавче чи договірне застосування. Справою соціальних партнерів є розвиток наявних механізмів та визначення нових правил для забезпечення ефективної імплементації Європейських угод у визначений ними час не лише європейськими організаціями, котрі їх підписали, а їхніми членами на національному рівні. Усі автономні угоди, укладені відповідно до статті 155 Угоди повинні розглядатися як частина спільного права ЄС.

4.1.5 Підсилення спроможності до автономії та синергії з політикою ЄС: Автономність соціальних партнерів має бути підвищена та поширена (див. нижче посилання на Спільну Декларацію соціальних партнерів щодо врядування від жовтня 2013 року), але це не звільняє Комісію від необхідних та невідкладних дій в таких сферах, як реструктуризація, здоров’я та безпека, мобільність та секторальні реформи, в тому числі ринку праці, з метою заохочення до створення робочих місць. Підвищення спроможності соціальних партнерів до автономної дії не має послабити здатність Комісії брати на себе ініціативу та діяти як каталізатор. Навпаки, вона повинна працювати в синергії і тандемі з цим процесом. Соціальні партнери вже продемонстрували прогрес в управлінні тим, як здійснюється соціальний діалог на міжгалузевому та галузевому рівнях, не в останню чергу через досягнення домовленостей стосовно дворічних програм. Їхня Декларація про урядування від жовтня 2013 року стала новою знаковою подією. Підвищення автономії може спонукати соціальних партнерів, якщо вони так вирішать, продовжити цей курс, включаючи створення постійно діючого секретаріату для ведення соціального діалогу на двосторонній основі. ЕкоСоК вже згадував про цю ідею у своїх «Опініях…» від 24 листопада 1994 та 29 січня 1997 року.

4.1.6 Більш широкі консультації: у міру еволюції наших суспільств, що стають все складнішими, усі зацікавлені сторони, що представляють профспілки, роботодавців, волонтерський сектор, соціально-економічні та громадські інтереси мають бути залучені до консультацій стосовно політики Спільнот та проектів у сферах їхніх повноважень. Соціальні партнери вже часто беруть участь в Європейських консультаціях з громадськістю, що допомагає поліпшити обмін думками з іншими складовими громадянського суспільства. Такі обміни також мають місце в межах чотиристоронніх форумів з корпоративної соціальної відповідальності. Водночас, практичні заходи для проведення консультацій мають бути ретельно продуманими, особливо коли використовуються електронні консультації, з врахуванням компетентності та репрезентативності різних учасників, залежно від предмету, про який йдеться: соціальні партнери, зокрема, регулярно проходять оцінку їхньої репрезентативності.

5. Різні виміри соціального діалогу

5.1 Міжпрофесійний: Робоча програма 2012-2014 років дозволила завершити формування рамки дій із зайнятості молоді. Соціальні партнери взяли на себе обов’язок розпочати перемовини про нову спільну Робочу програму на 2015-2017 роки, що матиме велике значення впродовж трьох наступних років. Їм знадобиться використання усіх механізмів, які є в їхньому розпорядженні, щоб встановити правила та розпочати практичну політику, яка відповідає вимогам часу.

5.2 Галузевий: завдяки, не в останню чергу, Галузевим комітетам з Соціального діалогу (SSDCs) зараз існує достатньо можливостей, щоб передбачати зміни, що відбуваються, та керувати ними більш ефективно. Особливо в контексті індустріальної та галузевої політики, європейські Робітничі Ради, у співпраці з професійними федераціями, також можуть зробити цінний внесок через використання свого досвіду та експертності, щоб висувати пропозиції та альтернативи для індустріальної політики.

• Європейські Робітничі Ради (EWCs): у контексті глобалізації та постійних технологічних інновацій компаній та працівники в усіх європейських країнах стоять перед викликами швидких змін в організації виробництва та праці. Досвід показує, що Робітничі Ради можуть допомогати менеджменту та працівникам вибудовувати корпоративну культуру й адаптуватись до змін у транснаціональних компаніях чи групах, що швидко еволюціонують, коли зміни стосуються стратегії групи і зачіпають підприємства у кількох країнах. У випадку глобальних компаній, Європейські Робітничі Ради також грають істотну роль у побудові людського виміру глобалізації на базі демократичних та соціальних цінностей ЄС, просуваючи стандарти МОП. Вони також можуть бути залучені до втілення європейських та міжнародних рамкових угод з корпоративної соціальної відповідальності.
• Малі та середні підприємства: індустріальне виробництво потребує відродження через заохочення розвитку малих і середніх підприємств та забезпечення їхньої успішності й стабільності. Для цього соціальний діалог має бути підтриманий політикою об’єднання ресурсів, зокрема у сферах навчання та здоров’я і безпеки праці.
• Кооперативи, громадські та соціальні підприємства: їхні особливі властивості та той спосіб, в який їхній розвиток базується на солідарності співпраці та розподілі прибутку, створюваного підприємством, робить їх важливими гравцями у сфері зростання та створення робочих місць. Тому є природнім брати до уваги їхні властивості в межах соціального діалогу та сприяти їхньому розвитку.
• Прикордонні регіони: наші прикордонні регіони є зараз зоною мобільності й економічного розвитку. Для них мають бути встановлені прийнятні форми соціального діалогу, аби підтримати зайнятість та рівність у ставленні та забезпечити умови для транскордонної мобільності.

6. Вибудовування синергії та взаємодоповнюваності між соціальним та громадянським діалогом для того, щоб дати відповідь соціальним викликам

6.1 Суспільство стало складнішим, а соціальні та екологічні проблеми – більш взаємозалежними. Для компаній існує зв’язок між внутрішнім та зовнішнім: вбудовування регіонального виміру в розвиток бізнесу; поступ до розвиненої економіки; політика сталого розвитку, що поєднує учасників громадського та волонтерського секторів; надання можливості безробітним знайти працю не в останню чергу завдяки встановленню схем наставництва, що об’єднують працівників компаній та волонтерський сектор, який бореться за свою причетність до економіки; корпоративна соціальна відповідальність з особливою увагою до розміщення суб-контрактів у країнах, що розвиваються, і так далі.

6.2 Соціальний та громадянський діалог існують поруч. Вони не можуть бути злиті в один, але так само не можуть не впливати один на інший. Двосторонній соціальний діалог сфокусований на заробітній платі, зайнятості, організації та безпеці праці і так далі – через колективні переговори на всіх рівнях. Громадянський діалог покриває широке коло питань – від довкілля, прав споживачів, сімейної політики, дискримінації та боротьби з бідністю до прав людини – та є частиною процесу вирішення соціальних проблем. Соціальні партери вже розширили сферу своєї активності, що виражає більш відкритий та дружній до людей підхід, як це зазначається у їхній Угоді «Інклюзивні ринки праці» від березня 2010 року, та провадять спільні акції з європейськими НДО та асоціаціями, працюючи над захистом довкілля, прав споживачів, людей з обмеженими можливостями, прав жінок та гендерної рівності, боротьбою з бідністю та за суспільну включеність тощо.

Брюссель, 10 вересня 2014 року

Неофіційний переклад