ТАЄМНИЦІ МАДРИДСЬКОГО ДВОРУ

Зважаючи на актуальність задекларованої в «Колонці редактора» теми щодо підписаної Генеральної угоди між Урядом, профспілками і роботодавцями, редакція не могла не скористатися можливістю «допитати з пристрастю» і одного з фундаторів соціального діалогу від профспілкової сторони – в. о. президента Всеукраїнського конгресу профспілок, голову Громадської ради при Мінсоцполітики Григорія КАБАНЧЕНКА.

Які плюси і мінуси Ви вбачаєте у підписаній Генеральній угоді? І якщо так – що Ви запропонували б змінити, аби Угода відповідала вимогам часу і суспільства?

Я так задоволений, що майже незадоволений. Якщо права соціальних партнерів ігнорувались протягом п’яти років, тоді це – великий плюс, що вона з’явилась. Адже ще 9 вересня 2009 року 36 профспілок створили робочу групу, яка намагалася підписати найкращу з угод. Ми думали, що почались спільні системні кроки. Але нас відтіснили на задвірки, і останній період на профспілки ніхто не звертав увагу. На сьогодні відсутність угоди протягом п’яти років говорить про те, що головні питання не вирішувались. Звичайно, були якісь розрізнені дії – хтось щось ініціював, тиснув руки, висував вимоги… Головною повинна бути Генеральна угода. Спочатку там не стало тарифів, їх замінили два пункти: перше – із профспілками і роботодавцям потрібно погоджувати тарифи, тому що роботодавці теж страждають, бо є такі монополісти, як «Укрзалізниця», «Нафтогаз», які своїми розмірами оплати послуг можуть зупинити увесь бізнес. Потім настав період, коли проводились переговори і доходили до спільної думки з усіма роботодавцями, – це десь до 2002 року, до прийняття Закону «Про організації роботодавців». Тоді з’явився один монополіст, а якщо людина змогла монополізувати вплив, то там соціального діалогу не могло й бути. Можливо, зараз буде по-іншому, тому як профспілковець із великим стажем я вітаю сам факт підписання цієї Угоди, але як профспілковець ще з більшим стажем – мені вона не подобається, тому що не вирішує питань ані роботодавців, ані профспілок. Основний недолік – я там не знайшов тарифів, мінімальної зарплати.

В Угоді немає положень стосовно малого і середнього бізнесу?

У нас є профспілка малого і середнього бізнесу, яку очолює пан Рой. Мабуть, було нікому представляти ці інтереси. Значить, не потрібно, щоб розвивався малий і середній бізнес.

Дія Угоди не поширюється на спільноту сторін, яка не входить до складу підписантів?

Це ноу-хау. Це вперше таке. Раніше поширювалась дія на всіх.

А як Ви оцінюєте категорію «репрезентативність»?

На сьогодні, коли профспілки стали розширюватись і розвинулись інші організації роботодавців, монополісти вирішили зробити так, щоб до них ніхто не пройшов.

Тоді нам потрібно відмовлятись від цієї категорії в законодавстві як дискримінаційної, яка просто неможлива у розмові про євроінтеграцію?

На сьогодні профспілка може представляти свої інтереси на колективних переговорах, тобто вона обмежена. Більші й потужніші можуть узурпувати владу і викинути тих, кого захочуть. Альтернативні профспілки навчилися краще управляти коштами соцстрахування, на відміну від старої Федерації профспілок України (ФПУ). Підприємці хотіли самі керувати коштами соціального страхування і вони це робили краще, ніж ФПУ. У зв’язку з цим було ліквідовано статтю 244 Закону України про працю – держава перебрала на себе управління коштами соціального страхування. Профспілки легалізувалися, їх зараз 178. А потім, коли зрозуміли, що коли вони малі, некеровані і можуть робити що завгодно, було запропоновано соціальний діалог, щоб не відібрати таку можливість.

Яке майбутнє цієї Угоди Ви бачите, якою буде її ефективність?

Саме підписання Генеральної угоди є плюсом. Однак зміст її не витримує конструктивної критики. На мій погляд, Угода не може задовольнити нікого. Потрібно повернути соціальний діалог, бо наразі ми маємо монолог, і це монолог влади, якому підігрують деякі скрипки профспілок і роботодавців. Сьогодні 7 місяців президент не призначає лідера соціального діалогу, тому що не подобається конкретна людина. Зараз роботодавці все змінили.

До речі, я не даю оцінки роботодавцям, тому що це заборонено конвенціями. Розбирайтеся, шановні пани-роботодавці, у себе самі. У профспілках на сьогодні це виражено меншою мірою, є декілька організацій, у роботодавців – монополізм, втім це їх проблеми, це не проблеми профспілок.

Але ж йдеться про соціальний захист і найманих працівників, і дискримінованих об’єднань профспілок та організацій підприємців, які користуються найманою робочою силою. Йдеться про просту робочу людину та її родину?

Ви мене змусили сказати, що сьогодні роботодавців, що думають про просту людину, дуже і дуже мало. Наприклад, якщо на 410 заводі люди виходять на вулицю і виступають за найманого директора, прізвище його Подрєза, значить, він чогось вартий. Якщо люди намагаються перекрити вулицю Волинську і кажуть, що в нас є нормальний директор – значить, він чогось вартий. Але якщо хочуть знищити завод (є нормально працююче підприємство – 410 завод), його потрібно знецінити. Ми як організація профспілок колись виступали за «цукровий Донбас» – Вінничину, ми разом із директорами захищали цукрові заводи, щоб їх не порізали. Це взагалі дурниця, але профспілковці шукали інвесторів, щоб дати можливість запустити цукрові заводи, щоб вони працювали та їх не порізали на металолом.

Ви як потенційний соціальний партнер не переймаєтесь, якою буде сторона роботодавців? Вас лише цікавить, щоб ФПУ визнала вас рівними?

На сьогодні ми навчились у будь-який завгодно спосіб захищати інтереси трудового колективу. Крапка. І в принципі нам не сприяє законодавство, не сприяє Закон про соціальний діалог. Ми шукаємо нетрадиційні методи, бо традиційними методами соціального діалогу захистити практично неможливо. Ми вводили в селі Кернесівка на Вінниччині надзвичайний стан і намагались запровадити пряме президентське правління. Ми розуміли, що це дурня, але тільки так ми могли привернути увагу, щоб люди побачили, що не можна руйнувати і знищувати завод. Загинула навіть людина, коли штурмували це підприємство. Так склалось, що на сьогодні традиційними і легітимними методами соціального діалогу, як десь на Заході, досягти неможливо.

Редакція розглядає Вас як людину, здатну формувати трипаративні відносини відповідно до 87-ї Конвенції Міжнародної організації праці. А у Ваших діях, на наше переконання, присутній значною мірою політичний популізм. Складається враження, що Ви заграєте з політиками, які своїми діями знівелювали соціальний діалог.

Ви розумієте, лупати сю скалу, яка не лупається, дуже тяжко. На сьогодні в соціальному діалозі з обох боків намагались створити монопольне становище, тобто є лише «правильна» точка зору. І багатьох роботодавців, і багатьох профспілкових діячів це задовольняло. Якщо всі були готові здатись на радість переможцю – то що ж?

Це більш-менш логічно для бізнесу, тому що роботодавець – це людина, яка переймається прибутками, а якщо його дії можуть нанести шкоду бізнесу, то він змушений так вчинити.

Профспілковці певною мірою визнали такий варіант, тому що він має захищати інтереси трудящих. І якщо раніше ми були на передостанньому місці в Європі по зарплаті, то зараз – на останньому. Сьогодні говорити, що «все в нас чудово» – якось не доводиться, навіть соромно, нема чому радіти. Профспілки будуть намагатись відродити справжній соціальний діалог. Ми хочемо об’єднати прогресивних профспілковців. Ми знаємо, що деякі роботодавці подали пропозицію на перегляд репрезентативності, ми побачимо, хто буде з роботодавців, і будемо шукати там партнерів. Ми вітаємо пана Олійника (нещодавно обраний Голова Ради Федерації роботодавців України. Прим. ред.) і сподіваємось, що з його приходом почнеться нова ераспівпраці профспілок і роботодавців.

Коментарі

kazmetal l.com