БРОУНІВСЬКИЙ ПРОФСПІЛКОВИЙ РУХ
Після появи у мас-медійному просторі інформації про оскарження Федерацією профспілок працівників малого та середнього підприємництва України в суді легітимності підписаної Генеральної угоди між Урядом, профспілками та роботодавцями журнал «РоботодавецЬ» у вересневому номері опублікував декілька інтерв’ю ключових людей усіх (трьох) репрезентативних сторін соціального діалогу з певними закидами на адресу позивача.
Реагуючи на це, голова Федерації Вячеслав РОЙ звернувся до редакції з таким проханням: «Протягом першої половини жовтня 2016 року на шпальтах журналу «Роботодавець» та в інтернет-ресурсі hhtp//robotodavets.org.ua вийшли статті представників сторін соціального діалогу (профспілок, організацій роботодавців та органів виконавчої влади), в яких згадується Федерація профспілок працівників малого та середнього підприємництва України.Просимо надрукувати позицію Федерації профспілок працівників малого та середнього підприємництва України з порушених питань». Що ми й робимо.
Соціальний діалог – процес визначення і зближення позицій, досягнення спільних домовленостей із питань формування та реалізації державної соціальної й економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин між сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади.
Сторони соціального діалогу – профспілки, організації роботодавців та органи виконавчої влади. Принципи і механізми взаємодії, досягнення домовленостей сторін соціального діалогу на всіх рівнях визначаються Законами України «Про соціальний діалог в Україні» і «Про колективні договори та угоди».
Фактично ці Закони дають можливість створення значної кількості площадок з метою ведення переговорів між працівниками, бізнесом і владою.
Коли в результаті переговорів не вдається досягти консенсусу, використовуються інші інструменти: виступи, акції протесту, і як крайній захід – страйки.
Тож, напевно, невипадково стаття (інтерв’ю Григорія Осового. – Прим. ред.) має назву «Коли говорить вулиця», адже в даному випадку – це символічно. Протягом літа 2016 року профспілковці (в основному Федерація профспілок України) проводили акції протесту. Резолюція Всеукраїнського маршу протесту містить вимоги та пропозиції профспілок до Уряду, зокрема, невідкладно провести справедливу реформу оплати праці, встановити з 1 жовтня 2016 року гарантовану мінімальну заробітну плату на рівні економічно обґрунтованого, обрахованого у фактичних цінах прожиткового мінімуму – 3 тисячі гривень, відповідно підвищити пенсії та стипендії.
У цьому зв’язку логічно припустити, що ці вимоги мали бути покладені в основу Генеральної угоди на 2016–2017 роки. Адже під час її підписання Голова Уряду Володимир Гройсман повідомив про досягнення домовленостей із профспілками, учасниками акцій протесту і подякував за конструктивну позицію. Хтось бачив документи, а не слова про підвищення мінімальної заробітної плати у три тисячі гривень з 1 жовтня 2016 року? Про ситуацію зі стипендіями теж слід згадати.
На жаль, в українському середовищі та серед представників сторін соціального діалогу на національному рівні слова розходяться з діями.
За звичною вже практикою, щоб не бути голослівними, звернемось до цитат профспілковців, представників Уряду та законодавства України.
Так, Григорій Осовий, Голова Федерації профспілок України та одночасно Голова Спільного представницького органу профспілок (СПО профспілок) зазначає: «Ми як профспілки поважаємо їхнє будь-яке рішення, яке приймається легітимно згідно зі статутами цих організацій, з законодавством, з нормами міжнародного права – 87 Конвенції про право на організацію, об’єднання».
У ч. 5 ст. 4 Закону України «Про колективні договори і угоди» вказано, що за наявності на національному, галузевому, територіальному рівнях кількох репрезентативних відповідно до законодавства України про соціальний діалог суб’єктів профспілкової сторони і сторони роботодавців для ведення переговорів та укладення угоди відповідного рівня, вони повинні сформувати спільний представницький орган.
Таким чином, сьогодні СПО профспілок діє в порушення даної статті ЗУ «Про колективні договори і угоди», адже:
по-перше, до складу СПО об’єднань профспілок входить нерепрезентативне об’єднання профспілок – Федерація професійних спілок транспортників України (дія свідоцтва про репрезентативність закінчилась 20.09.2016);
по-друге, до складу СПО профспілок входять не всі репрезентативні об’єднання профспілок. Починаючи з 2014 року Федерація профспілок працівників малого та середнього підприємництва України неодноразово зверталась до СПО профспілок із проханням перепідписати угоду про створення СПО профспілок, чим і забезпечити виконання ч. 5 ст. 4 Закону України «Про колективні договори і угоди» і ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про соціальний діалог в Україні», долучивши Федерацію до участі в переговорах з укладання Генеральної угоди.
Відмова СПО профспілок перепідписувати Угоду про створення СПО профспілок за участю Федерації профспілок працівників малого та середнього підприємництва України обґрунтована так: «Члени СПО дійшли одностайної думки, що утворення нового СПО об’єднань профспілок може призвести до анулювання вже досягнутих позитивних результатів у колективних переговорах з укладення Генеральної угоди на новий строк» (лист СПО профспілок від 27.04.2016 № 01-13/441-спо). Виявляється, що думка членів СПО профспілок є вищою нормою законодавства України.
Додатково повідомляємо, що позиція Міністерства соціальної політики в особі заступника міністра В. Іванкевич озвучена ще у березні 2015 року, відповідно до якої «стороною органів виконавчої влади у подальшій роботі з укладення Генеральної угоди на новий строк буде враховано зміни у складі робочої комісії від профспілкової сторони, у разі якщо вони відбудуться». І це без будь-якої згадки про можливість анулювання досягнутих домовленостей (лист Міністерства соціальної політики України від 13.03.2015 № 3392/0/14-15/18).
Щоб приховати цей факт, пан Осовий і говорить: «Федерація, яку очолює колега Рой, мала можливість стати членом спільного представницького органу. До неї звернулись із запитанням, чи вона хоче брати участь, тому що право є. Рік Федерація не відповідала на запрошення до участі в діалозі і роботи в СПО. Коли були усунуті розбіжності, Федерація виявляла згоду підписати, не працювати, але прийти на готове». А про два роки переговорів зі створення СПО у новому форматі відповідно до законодавства – чомусь ані слова.
Щодо наступного твердження: «… а в робочих групах будь-хто має повноваження брати участь, вони не закриті». Показовими в даному випадку є багаторазові спроби незалежних профспілок та організацій громадянського суспільства долучити до доопрацювання проекту Трудового кодексу України, який здійснювала робоча група Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення з представниками профспілок і роботодавців. Як результат – категорична відмова, оскільки в складі групи є представники СПО профспілок. Черговий раз слова розходяться із реальністю.
Взагалі не зрозумілою є позиція представництва профспілкової сторони в Уряді. Спочатку пан Осовий заявляє: «Наскільки я знаю, сторона роботодавців визначила свого представника в Уряді – це Олексій Мірошниченко. Так само, як і мені надано право представництва від Федерації профспілок. Ми беремо участь у засіданнях, висловлюємо свою точку зору». За таких умов марно сподіватися іншим учасникам профспілкової сторони, що їхні інтереси та позиції будуть озвучені під час засідань Уряду.
І тут же далі по тексту ми читаємо: «Представник профспілок не тільки бере участь у засіданні Уряду, ми отримуємо проекти постанов, законів, які обговорюються у спільному представницькому органі профспілок».
На основі чого Федерація профспілок України чи СПО профспілок перебрали на себе такі повноваження? Профспілкова сторона на національному рівні (ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про соціальний діалог в Україні» – це 21 об’єднання всеукраїнських профспілок, легалізованих Міністерством юстиції України»), яка має повноваження на проведення консультацій з іншими сторонами соціального діалогу, такого рішення не приймала.
Стає зрозумілим, чому Григорій Осовий не може визначитись, чи представляє він в Уряді СПО профспілок або Федерацію профспілок, адже ні ФПУ, ні СПО профспілок повноважень на делегування його для участі в засіданнях Уряду не мають.
А тепер торкнемося теми малого і середнього бізнесу.
Міністр соціальної політики Андрій Рева в інтерв’ю журналу «Роботодавець» висловив позицію, напевно, Міністерства соціальної політики, що «профспілка підприємців – вона об’єднує роботодавців… Підприємці ближчі до роботодавців. Коли вони самозайняті, але використовують найману працю, – все одно їх не можна вважати профспілкою виходячи з того, що саме ми розуміємо під словом «профспілка».
А тому міністр і вважає, що Федерація профспілок працівників малого та середнього підприємництва України не може претендувати на представництво працівників, і відповідно – від імені людей найманої праці підписувати Генеральну Угоду.
Далі Григорій Осовий зазначає: «У нашій Федерації профспілок теж багато представників середнього і малого бізнесу – це профспілка підприємців».
Крім того, у Переліку всеукраїнських об’єднань профспілок та їх членських організацій – суб’єктів Генеральної угоди на 2016 – 2017 роки серед підписантів знаходимо профспілки підприємців, які, за словами міністра, не можуть бути підписантами угоди. Так у складі:
Федерації професійних спілок України – це професійна спілка працівників інноваційних і малих підприємств України та Всеукраїнська професійна спілка працівників і підприємців торгівлі, громадського харчування та послуг;
Конфедерації Вільних профспілок України – Вільна профспілка підприємців України;
Об’єднання всеукраїнських автономних профспілок – Всеукраїнська професійна спілка працівників кооперації та інших форм підприємництва.
Вкотре, ігноруючи положення ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про соціальний діалог в Україні» (визначає право репрезентативних профспілок брати участь у колективних переговорах з укладення колективних договорів і угод) і рішення Національної служби посередництва і примирення, яка підтвердила репрезентативність Федерації профспілок працівників малого та середнього підприємництва України, відповідно до ст. 7 даного Закону здійснюється вибірковість залучення сторін соціального діалогу до переговорного процесу, без будь-якого правового обґрунтування.
Чим далі – тим гірше. Соромно стає не лише за профспілки, а й за державу.