СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ ПІД ЗАГРОЗОЮ?

Спільний представницький орган сторони роботодавців на національному рівні — важлива складова системи соціального діалогу в Україні. Проте нині ситуація всередині СПО виразно набуває ознак затяжного конфлікту.

Про шляхи його розв’язання журналу «РоботодавецЬ» розповів голова Ради Федерації роботодавців України Дмитро ОЛІЙНИК.

– Процеси, що відбуваються останнім часом всередині Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні (СПО), скоріше засмучують, ніж обнадіюють… Ви щойно визначились зі своєю репрезентативністю: це більше шести мільйонів найманих працівників, яких об’єднує). Але, як я розумію, серед цих шести мільйонів також є працівники (2,8 млн. осіб), яких об’єднує Конфедерація роботодавців України (КРУ). Як зараз складаються відносини між двома найбільшими об’єднаннями роботодавців? У чому, на вашу думку, полягають нині головні проблеми і ризики для самих організацій роботодавців, їхніх членів і загалом соціального діалогу як фундаменту злагоди у суспільстві?

– Я твердо переконаний, що головна загроза для будь-якого представницького органу – це ситуація, коли він з якихось причин не працює. З усім іншим можна впоратись. На жаль, нині для СПО така загроза є цілком реальною. Аби уникнути цього, ми провели спеціальне засідання Президії Федерації роботодавців України, на яке запросили виконавчого віце-президента КРУ і водночас першого заступника голови СПО (сторони роботодавців) Олексія Мірошниченка і спробували обговорити з ним ситуацію. Бо я вважаю, що єдиний шанс знайти порозуміння – це відкритий діалог. Інших варіантів знайти спільну мову за тих непростих обставин, що нині склалися, мабуть, не існує… Ще один важливий аспект, на який слід робити акцент у роботі представницького органу – це забезпечення ефективності. Тоді та частина бізнесу, яка перебуває одночасно в декількох організаціях роботодавців, оцінивши ефективність кожної з них, зможе визначитись, де їй комфортніше перебувати.

– Отже, непорозуміння між двома національними об’єднаннями організацій роботодавців залишаються і вже поступово переростають у внутрішній конфлікт всередині самої Федерації роботодавців?

– Відверто кажучи, я не бачу серйозних суперечок всередині Федерації. Загальна позиція ФРУ консолідована, і вона повністю співпадає з моєю власною позицією. Я відчуваю підтримку всередині Федерації. Однак з Конфедерацією роботодавців України, ще одним підписантом угоди про створення СПО, конструктивний діалог у нас поки що не складається. Тож як один із членів Конфедерації я проінформував Олексія Мірошниченка, що буду ініціювати скликання з’їзду Конфедерації,  аби вже всередині цього об’єднання роботодавців провести публічне обговорення ситуації, що склалася.

– Ваша позиція зрозуміла, а що ж керівництво Конфедерації?

– Гадаю, це питання слід переадресувати нинішнім очільникам Конфедерації. При цьому мушу відзначити, що з їхнього боку не видно особливого бажання вести дискусію. Ні в рамках переговорів між двома організаціями, ні в рамках СПО. Та сподіваюсь, що вже найближчим часом діалог таки розпочнеться…

– Як гадаєте, чи нема тут якихось політичних підкилимних ігор?

– Мені про це нічого не відомо.

– Як Ви бачите переформатування СПО з урахуванням нинішньої репрезентативності його учасників?

– Вважаю, це питання потребує додаткового обговорення. Вважаю, з цього приводу треба провести дискусію. Моя позиція така: через п’ять років існування Спільного представницького органу оновлення потрібне. Чи через перезавантаження самого СПО, чи шляхом підписання нової угоди. Але ще раз наголошую: це питання треба обговорювати.

– На з’їзді Українського союзу промисловців і підприємців (УСПП) у своєму виступі ви закликали всіх єднатися. Цей заклик стосувався і організації, яку очолює Анатолій Кінах. Як у зв’язку з цим виглядають перспективи переформатування СПО?

– Перше, що я бачу, потрібно розпочати дискусію. Друге – в цій дискусії мають брати участь усі учасники об’єднання. Як вона завершиться, зараз складно сказати. Але я вважав і вважаю, що в умовах демократичної процедури і дискусії ні в якому разі не можна втратити структурованості організації та логіки підходів до обговорення і розв’язання проблем. Для того, щоб спільний представницький орган не перетворився на громадські ради при деяких міністерствах, що представляють собою аморфні недієздатні зібрання, не спроможні нормально працювати. Формування спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні передбачено законодавством, тож при всій його відкритості й демократизмі він має бути справді дієвим, здатним швидко реагувати на проблеми, що виникають, і швидко приймати оптимальні рішення.

– Ви вважаєте,що нинішній СПО відповідає тим критеріям, які ви щойно озвучили?

– Я думаю, що треба провести ґрунтовну дискусію, яка б завершилась формуванням такого спільного представницького органу, що відповідав би цим критеріям.

– Можливо, варто переглянути нормативне підґрунтя СПО сторони роботодавців на національному рівні, вилучивши корпоративні чинники, яких там вистачає?

– Особисто я не бачу там корпоративних чинників, та разом з тим бачу підстави для того, щоб вносити зміни до Положення про СПО.

– А чи не бачите у зв’язку з цим необхідності внести зміни до закону «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», а також закону «Про соціальний діалог в Україні», який переповнений положеннями, яких там в принципі не мало би бути?

– Погоджуюсь, що законодавство недосконале і потребує змін, про що ми з вами вже говорили. Більше того, відповідні робочі групи працюють. Інша справа, наскільки вони ефективні та наскільки взагалі нині реально провести необхідні зміни через Верховну Раду. Але у мене до вас зустрічне питання: ви можете навести приклад країн, де існує соціальний діалог і водночас існують структури на зразок СПО?

– Відверто кажучи, я спеціально не досліджував цю тему… Але, в принципі, не бачу суттєвих застережень проти існування єдиного загальнонаціонального об’єднання роботодавців. Як правило, цьому заважають лише особисті амбіції окремих людей…

– Від себе додам, що нинішня криза СПО і є наслідком, з одного боку, законодавчих прорахунків, а з іншого – амбіцій окремих людей.

– Але ми бачимо, що ця криза вже поширюється на українську частину Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС, де сторону роботодавців представляє функціонер ФРУ із, м’яко кажучи, сумнівною репутацією…

Щодо цього, вже є рішення Президії ФРУ, яка дала свою оцінку цій особі, звільнивши її із займаної посади з формулюванням «через втрату довіри за моральними ознаками». Також прийнято рішення відкликати цю особу з усіх органів, куди він був делегований. Таким чином, Федерація щодо свого представника визначилась, тепер відповідне рішення має прийняти СПО. Я впевнений, що це станеться вже на найближчому засіданні СПО.

– Ми передбачали такий розвиток подій. Але ж людина, про яку ми з вами говоримо, представляв ФРУ, до чого тут СПО?

– Наскільки мені відомо, саме СПО делегував згадану особу до Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС. У будь-якому разі розберемось.

– Тут дійсно треба розбиратися, бо персональна проблема «особистості» негативно відбивається на роботі Платформи, де нині спостерігається певний деструктивний альянс окремих представників профспілок та громадянського суспільства.

– Що тут скажеш, будемо виправляти помилки…

– Як відомо, СПО – це представницький орган насамперед для роботи над Генеральною угодою. Які ще має СПО представницькі повноваження в інших сферах?

– Спробую пояснити. В самій Генеральній угоді детально розписані зобов’язання сторін, у тому числі уряду, який зобов’язується забезпечувати участь організацій роботодавців у роботі Кабінету Міністрів через механізм консультацій. Але ми маємо й інші інструменти, важелі впливу. Так, приміром, ми делегували своїх представників до створеного за розпорядженням уряду національного комітету з розвитку промисловості. Це потенційно сильний інструмент співробітництва, а як ця ідея буде реалізована на практиці – подивимось… У будь-якому разі ми своїми діями, аргументами і пропозиціями маємо переконати керівництво уряду, що у роботі таких структур є сенс. У рамках національного комітету започаткована робота з кількох напрямків, яка може дати досить швидкий ефект.

– Наприклад?

– Це в першу чергу інфраструктурні проекти. От, скажімо, існує проблема вантажних перевезень залізницею, обумовлена нестачею вагонів та локомотивів. В той же час в Укрзалізниці є невикористані кошти. І члени Нацкомітету вже зустрічалися з представниками Мінінфраструктури та Укрзалізниці, аби сформувати не хибний сценарій, коли під лозунгом дерегуляції і розвитку ринкових відносин в країну завозитимуть імпортні вагони, придбані за іноземні кредити, а такий сценарій, згідно з яким у рамках державно-приватного партнерства замовлення на виробництво рухомого складу будуть розміщуватись на вітчизняних підприємствах. Те ж саме стосується Укравтодору з його чималим бюджетом, але без налагодженої системи державно-приватного партнерства у сфері закупівель дорожньої техніки. Загалом Нацкомітет має стати постійно діючим майданчиком для ефективної взаємодії влади і національного виробника.

– Напрошується висновок, що Федерація роботодавців через такі інституції, як згаданий вами Нацкомітет, хоче продемонструвати свою ефективність на противагу деструктивній позиції Конфедерації…

– Коли йдеться про налагодження механізмів взаємодії влади і бізнесу, вважаю, немає сенсу піднімати питання про наші стосунки з Конфедерацією. Бо виграє від такої взаємодії український бізнес в цілому.

– З того самого часу, коли виникла ідея закону про об’єднання роботодавців, всі подальші зміни в законодавстві вели до тієї ситуації, яка нині має місце… Чи не означає це, що потрібно змінити парадигму створення таких об’єднань, щоб унеможливити рейдерські захоплення представницьких органів роботодавців функціонерами, багато з яких, власне, і до бізнесу не мають жодного відношення?

– Я недарма запитував вас про зарубіжні структури, аналогічні СПО. Наскільки мені відомо, подібних утворень немає більше ніде. Тому я й переконаний у необхідності перезавантаження спільного представницького органу роботодавців на національному рівні. Поки що хоча би в межах чинного законодавства. А в перспективі, звісно, слід створити законодавчу базу для формування впливової єдиної загальнонаціональної організації роботодавців, як це має місце в розвинутих європейських країнах.

– І на завершення: все-таки, яким ви бачите, хоча б у загальних рисах, оновлений формат участі об’єднань роботодавців в СПО?

– Як я вже казав, результати цього процесу нині складно передбачити. Та я впевнений, що через широку публічну дискусію всередині об’єднань роботодавців врешті-решт ми вийдемо на прийнятне рішення.

Коментарі

kazmetal l.com