Соціальна відповідальність роботодавця: відповідальний світ, дорога довга
Мало просто виробляти продукт, важливо вміти працювати відповідально. У світі вже давно це розуміють, в Україні тільки почали до цього приходити. Хто такий відповідальний роботодавець? За що і перед ким він відповідає? Як досягти рівня, на якому роботодавця назвуть соціально-відповідальним?…
Поняття соціальної відповідальності бізнесу (СБВ) було сформовано ще півстоліття тому. Виокремлювати її в окрему стратегію тоді не вважали за потрібне, а розглядали в рамках втілення в життя Глобального Договору ООН. І лише на початку 2000-х Міжнародна організація із стандартизації (International Organization for Standardization, ISO) заявила про необхідність розробки міжнародних норм і правил, стандартів ISO з соціальної відповідальності.
В результаті кількарічної роботи міжнародної комісії, влітку 2007 року був створений проекту стандарту ISO 26000. В ньому викладаються основи соціальної відповідальності роботодавців. Знадобилося ще кілька років для доопрацювання, і в 2010 світ побачив ISO 26000:2010 «Настанова по соціальній відповідальності».
Цікаво: Ідею впровадження корпоративної соціальної відповідальності було озвучено на всесвітньому економічному форумі в Давосі генсекретарем ООН Кофі Аноном. Він звернувся до керівників найбільших компаній світу, закликавши співпрацювати з установами ООН, неурядовими організаціями заради збереження довкілля і впровадження принципів СВБ.
Соціально відповідальний роботодавець:
- Організує роботу своїх працівників згідно міжнародних норм і правил охорони здоров’я.
- Дбає про права людини.
- Створює прозорі і взаємовигідні трудові відносини.
- Відповідально ставиться до охорони довкілля.
- Сповідує добросовісні ділові практики.
- Добропорядно вирішує проблеми, пов’язані з клієнтами.
- Бере участь у соціально-економічному розвитку суспільства (благодійність).
У світі існує кілька моделей СВБ, що формувалися десятиліттями в різних країнах.
Американська модель – добровільне слідування нормам соціальної відповідальності. Суб’єктам господарювання в США доступна максимальна свобода діяльності. Різні сфери суспільства досі залишається самоврегульованими. Наприклад, охорона здоров’я у більшості випадків – добровільне медичне страхування, громадяни самі вибирають, яким медичним закладом користуватися. Держава регулює лише базові, невід’ємні права своїх громадян. Тож усі починання у сфері СВ – добровільний вибір для корпорацій.
За французькою моделлю держава регулює і контролює виконання роботодавцями принципів СВБ. Там існує закон, згідно якого компанії мають звітувати про виконання програм з охорони навколишнього середовища та дотримання основ соціальної відповідальності. Контролюють виконання соціального та екологічного законодавства трудові інспекції і профспілки.
У Німеччині працюють схоже, проте держава дбає і про «пряник». За участь в проектах благодійності, держава видає компанії спеціальний сертифікат. В ньому зазначається можливість роботодавця зменшити базу оподаткування на суму пожертви.
У Англії гармонійно поєднуються американська і європейська моделі. Основний принцип – добровільність. Ініціативність бізнесу в створенні проектів у площині СВ – основіний критерій розвитку соціальних відносин. При цьому держава підтримує бізнес. Розроблені чіткі стандарти, вироблена система заходів охорони здоров’я та соціального забезпечення. В британському уряді навіть існує окрема посада міністра з соціальної відповідальності. А компанії, що фінсують екологічні проекті та залучені до благодійності, мають податкові пільги.
Визначення СВБ в ISO26000: «соціальна відповідальність (social responsibility) – це відповідальність організації за вплив її рішення та діяльності на суспільство і навколишнє середовище через прозору та етичну поведінку, яка узгоджується зі стійким розвитком і процвітанням суспільства; враховує очікування всіх зацікавлених сторін, відповідає законодавству певної країни, узгоджується з міжнародними нормами поведінки та впроваджена в усій організації»
Тарасенко Олеся, виконавчий директор Благодійного фонду «Об’єднання світових культур» (UWCF), помічник-консультант Народного депутата України Голови Комітету промислової політики та підприємництва.