ХТО ВПЛИВАЄ НА РІШЕННЯ ВЛАДИ У ФОРМАТІ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ: МОЖЕ ВИКЛЮЧНО ВЕЛИКИЙ БІЗНЕС?
Що далі Україна від дати набуття своєї незалежності, то складніше доводиться бізнесовій спільноті знаходити спільну мову із виконавчою та законодавчою владою.
Президент Спілки орендарів і підприємців України,
шеф-редактор журналу «РоботодавецЬ»
Віктор ХМІЛЬОВСЬКИЙ
Якщо на початку 90-х років, ще до початку становлення соціального партнерства (нині прийнято його називати «соціальний діалог»), паросткам громадянського суспільства в бізнесовому середовищі в умовах командно-адміністративної економіки вдавалося реально брати участь у формуванні регуляторного законодавства, то в 2017 року, коли вже такі організації, як Український союз промисловців і підприємців, відсвяткували своє 25-річчя, Федерація роботодавців України – 15-річний ювілей, не кажучи про Спілку орендарів і підприємців України (СОПУ) з її 27-річною історією, бізнесу доводиться все більше зусиль докладати задля знаходження взаємопорозуміння як з виконавчою владою, так і законодавчою владою.
Мабуть, це абсолютно логічно, тому що суспільство структурувалося в політичному сенсі й кожна політична сила прагне запровадити законодавчі регуляторні акти, які давали б їй можливість прийти до влади або зміцнити свою провладну позицію. Будучи у складі керівництва СОПУ, створеної ще у 1990 році, компетентно можу стверджувати, що Спілка з самого початку свого існування вважала вкрай необхідним консолідувати новітні громадські об’єднання, бізнес-асоціації, які лише започатковувалися, для поєднання зусиль у лобіюванні інтересів усього національного підприємницького загалу. Це завжди було головним завданням.
А тепер, через, 27 років, доводиться констатувати, що вплив на рішення влади має виключно великий бізнес. Представники ж малого та середнього бізнесу не мають доступу до цивілізованого діалогу.
Починаючи з 1996-го, коли з’явилася перша редакція законопроекту «Про об’єднання роботодавців», постійно ведуться баталії за вдосконалення «правил гри» у переговорному процесі. На першому етапі його становлення, коли інституалізація сторін соціального діалогу розвивалися еволюційним шляхом, діалог посилювався. Коли ж було прийнято закон, який регламентує діяльність організацій роботодавців, почалися проблеми в стосунках між ними. В результаті тривалої внутрішньої борні сторона роботодавців у соціальному діалозі лишається не монолітною, не консолідованою. Особливо до руйнівних наслідків і в стороні роботодавців, і в соціальному діалогу в цілому призвели положення про критерії репрезентативності організацій, виписані у Законі України «Про соціальний діалог в Україні».
А чинний Закон України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» через механізм реєстрації та набуття репрезентативності фактично позбавляє навіть нові організації роботодавців можливості самостійно брати участь у соціальному діалозі і змушує їх приєднуватися до існуючих потужних об’єднань. Що тоді говорити стосовно громадських об’єднань підприємців, які користуються найманою робочою силою і де-факто є роботодавцями. Таким чином малий бізнес просто позбавлений права голосу.
Застосована в Україні методологія визначення репрезентативності певною мірою мотивує до фальсифікації цієї репрезентативності з боку окремих суб’єктів соціального діалогу.
Виходячи навіть з такого невеликого аналізу, напрошується висновок, що соціальний діалог в адміністративній системі координат з правом голосу сильнішого себе вичерпав. Потрібна нова, не тривіальна його парадигма. Представницьку репрезентативність має визначати сама сторона соціального діалогу з огляду на чисельність найманих працівників у роботодавців в загальній масі представницьких повноважень сторони.
Не повинен інститут державної влади видавати свідоцтво про репрезентативність організаціям, як це має місце в Україні. Адже навіть з огляду на національну ментальність і суспільно-політичні умови в країні, за таких обставин не виключена можливість політичного впливу на такі рішення. Запровадивши представницьку репрезентативність, суспільство надає малому та середньому бізнесу можливість обстоювати свої права і врівноважувати представництво великого бізнесу в органах соціального діалогу. На цьому історичному етапі у цьому питанні не можливо обійтися без підтримки всього громадянського суспільства. Адже налагодження взаємовідносин, як між окремими сферами людських інтересів третього сектору, так і у форматі класичного соціального діалогу (сторона роботодавців – профспілки та урядова сторона), так званого трипартизму, може забезпечити соціальну злагоду в суспільстві.
Останнім часом активізувався дискурс навколо пошуку цивілізованого алгоритму публічного, громадського діалогу. І тут процес іде не просто. Не лишається ця тема без уваги і національного політичного істеблішменту та керівництва держави. Проте, замість організації просвітництва як серед активних учасників громадянського суспільства, так і з-поміж широких верств населення, не бракує випадків популістичної «експлуатації» цієї тематики з політичною чи меркантильною метою – в період передвиборчих перегонів або отримання фінансування на грантові проекти хіба що в інтересах самих заявників. Суспільство ж лишається і надалі необізнаним в технологіях конституційного, насамперед з владою, ведення діалогу у вирішенні своїх соціальних потреб, що в результаті призводить до суспільних потрясінь в країні чи на її окремих територіях.
Варто зазначити, що журнал «РоботодавецЬ» від самого початку свого існування, з грудня 2003 року, реалізує визначену його засновником, Спілкою орендарів і підприємців України, місію просвітництва та інформаційної інтервенції щодо методології застосування соціального діалогу на засадах принципів. задекларованих в конвенціях Міжнародної організації праці при ООН, ратифікованих парламентом України.
Тема набула, власне, глобального характеру після вступу в законодавчу силу Угоди про Асоціацію «Україна-ЄС». Перед соціальними партнерами постала нагальна проблема імлементувати в свою діяльність у форматі соціального діалогу практику публічного діалогу за аналогом функціонування Європейського економічного та соціального комітету (ЄЕСК): профспілки – роботодавці – громадянське суспільство.
Свого часу редакції пощастило отримати документ ЄСЕК з методологією розбудови обох видів діалогу, неофіційний переклад якого був опублікований в липневому номері журналу «РоботодавецЬ» за 2017 рік в статті «Панацея від дискримінації або соціальний діалог у контексті економічного й монетарного союзу». З цим матеріалом вартувало би познайомитись навіть пересічним громадянам, не кажучи вже про учасників соціального діалогу та топ-менеджмент країни. Тож, розраховуючи саме на такий інтерес до теми трипартизму, ми не будемо його передруковувати. Кому ця тема цікава, той знайде статтю та прочитає.
Уривок з публікації ми все таки наведемо: «Можемо припуститися думки, що в суспільстві не знайдеться людини, яка би заперечувала, що внутрішній валовий продукт, з реалізації якого у вигляді товарів та послуг наповнюється державна скарбниця, формується зусиллями двох соціальних партнерів: роботодавців та найманих працівників, що перебувають між собою в постійних соціально-трудових відносинах або, як прийнято говорити, в соціальному діалозі.
Незримо у цьому переговорному процесі, навіть на низовому рівні, на рівні будь-якого бізнесу, присутня третя сторона – держава (влада), яка своєю регуляторною політикою у вигляді законодавчих чи підзаконних актів бере участь у переговорному процесі у вигляді Генеральної чи галузевих угод та визначає порядок як трудових, так і економічних відносин вже в системі трипартизму на засадах принципів, закладених в Конвенціях Міжнародної Організації Праці (МОП) при ООН, ратифікованих Україною.
Здавалось би, все зрозуміло: соціальний діалог це панацея від дискримінації робочої людини роботодавцем, від дискримінації роботодавця інститутами виконавчої влади та контролюючими органами, зрештою від дискримінації держави соціальними партнерами. Але це реально лише за умови, якщо соціальний діалог існує в інтересах і найманого працівника, і роботодавця, і суспільства, і держави.
Коли будь-які роботодавці (власники бізнесу), які користуються найманою робочою силою чи їх організації, або будь-яка профспілка можуть вільно брати в ньому участь, що і передбачено і Конституцією України та вищезгаданими Конвенціями.
Коли в країні відродиться реальний соціальний діалог, а не його імітація у вигляді «договорняка» між об’єднаннями роботодавців та профспілок, що монополізували представницькі повноваження у переговорному процесі з державою своїх сторін в інтересах великого капіталу та політичних партій, ігноруючи інтереси малого та середнього бізнесу (МСБ) і, відповідно, більшої частини українського суспільства, опираючись на законодавчі акти, редакційно виписані в неконституційний спосіб. Йдеться про Закони України «Про організації роботодавців та їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» та «Про соціальний діалог в Україні». Ця проблема щодо законодавства про сторону роботодавців уже була у 2003 році предметом конституційного провадження. Вірогідно, іншого способу захистити інтереси МСБ нема».
Так що, як не прикро, але доводиться констатувати, що ситуація в соціальному діалозі, чи з соціальним діалогом з плином часу не стала простішою. І навіть навпаки, хоча до її розв’язання активно долучилася й Українська платформа Форуму громадянського суспільства Східного Партнерства (ФГС СхП). Це відповідає і суті Декларації громадянського суспільства, прийнятій на Щорічній асамблеї Форуму. Вірогідно тому співголова ПА ЄВРОНЕСТ Ребека Хармс у своєму виступі на Асамблеї закликала органи влади та громадянське суспільство країн Східного Партнерства до тісної співпраці.
Це має спонукати всі сторони соціального діалогу в Україні до імплементації стандартів Євросоюзу в царині соціального діалогу в національне законодавство. Тим паче, що реформа соціального діалогу нічого окрім державницької філософії в діяльності політиків та можновладців не вимагає.
Саме з таких міркувань Спілка орендарів і підприємців, як співорганізатор Міжнародної науково-практичної конференції «Стан та перспективи розвитку управлінських наук: український та польський досвід», разом з ДВНЗ КНЕУ імені Вадима Гетьмана України (ініційованою кафедрою соціології), Університетом Кардинала С. Вишинського (м. Варшава) та Національним педагогічним університетом імені М.П. Драгоманова за інформаційної підтримки журналу «РоботодавецЬ», ініціювала проведення круглого столу «Стан, виклики та ризики в царині соціального діалогу як чинника управління сталим розвитком країни».
Його головною метою був пошук консенсусу щодо законодавчого врегулювання функціонування соціального діалогу та його сторін саме як визначального чинника управління сталим розвитком. Достатньою мірою це вдалося.
У роботі круглого столу взяли участь представники Уряду, народні депутати України,національний координатор МОП в Україні, лідери всеукраїнських та регіональних організацій підприємців та роботодавців, відомі вітчизняні та зарубіжні фахівці у галузі соціального управління, соціології, економіки, управлінці-практики та інші.
В межах конференції були обговорені актуальні питання розвитку управлінської науки та соціології управління, економічні та соціально-філософські виміри управління соціальними системами, презентована ефективна наукомістка модель системи управління суспільством, проблеми та перспективи взаємодії управлінської теорії та практики, роль соціального діалогу як ефективного механізму управління, особливості функціонування європейського менеджменту на прикладі досвіду Польщі тощо.
Обговорено подальші кроки щодо актуалізації проблематики соціального управління та підвищення ефективності співпраці науковців та управлінців- практиків щодо подолання кризи в сфері управління.
На круглому столі обговорювались позиції соціальних партнерів щодо викликів, ризиків та стратегічних напрямків розвитку соціального діалогу, посилення їх ролі у проведенні соціально-економічних реформ, спрямованих на забезпечення сталого розвитку країни за участі представників третього сектору.
Напрацьовані Рекомендації круглого столу та Дорожня карта «Стратегія модернізації соціального діалогу», з якими можна ознайомитися у цьому номері журналу, їх надруковано після виступів учасників, підготовлених до друку без купюр.