День дій за гідну працю

Наближається знаменна дата для міжнародного профспілкового руху – Всесвітній день дій за гідну працю «Майбутнє сфери праці. 100-ліття МОП». День дій – не привід для веселощів. В цей день профспілки привертають увагу суспільства до проблем людей праці.  Про те, які завдання сьогодні стоять перед ними, що вони вимагають, чого прагнуть, розповідає голова Федерації профспілок України Григорій ОСОВИЙ.

У цьому році світовий профспілковий рух в одинадцятий раз відзначає Всесвітній день дій за гідну працю, започаткований 2008-го. За цей час десятки мільйонів людей взяли участь у заходах більш ніж у 100 країнах світу, щоб відзначити досягнення профспілок, сприяти соціально-економічному прогресу, вигоди від якого отримували би усі, та віддати належне тим, хто бореться за демократичні права і свободи.

Відзначення Дня дій за гідну працю надає можливість профспілкам продемонструвати, яким би  працівники хотіли бачити своє трудове життя: а саме, безпечним, з гарантіями зайнятості, з можливістю самореалізації, з таким рівнем зарплати, який дозволяє жити в гідності їм та членам їхніх сімей. Традиційно в цей День профспілки привертають увагу суспільства до найкритичніших проблем у сфері трудових відносин, стану дотримання трудових прав і прав профспілок, необхідності спільного пошуку шляхів забезпечення гідної працею усіх працюючих.

У 2019 році Міжнародна організація праці (МОП) відсвяткує сторіччя свого існування. З моменту створення МОП напрацювала грандіозну систему міжнародних стандартів у сфері праці: це 189 конвенцій та 205 рекомендацій, технічні Керівні принципи та Кодекси практичних правил. Україною ратифіковано 71 конвенцію, зокрема – 8 основоположних та 4 пріоритетних. Усі ці інструменти формують міжнародно визнану правову основу забезпечення прав працівників та гідної праці.

У 1999 році МОП узагальнила ідеї гідної праці у програмі «Гідна праця для всіх», яку масово підтримали профспілки. Вона складається з чотирьох елементів: зайнятість, права, соціальний захист та соціальний діалог – і ґрунтується на переконанні, що всі чотири елементи потрібні для створення якнайкращих умов для соціального розвитку. Саме ці чотири елементи стали невід’ємною частиною Цілей сталого розвитку до 2030 року, схвалених Генеральною асамблеєю ООН у вересні 2015 року. Зокрема, ціль 8.5 передбачає забезпечення повної та продуктивної зайнятості та гідної праці для всіх і рівної оплати за працю рівної цінності.

У вересні 2017 року Уряд України у Національній доповіді визначив базові показники для досягнення Цілей сталого розвитку, адаптовані з урахуванням специфіки національного розвитку. Поставлено важливі завдання із забезпечення гідної праці: підвищити рівень зайнятості населення; скоротити частку молоді, яка не працює, не навчається і не набуває професійних навичок; сприяти забезпеченню надійних та безпечних умов праці для всіх працюючих; створити інституційні та фінансові можливості для самореалізації потенціалу економічно активної частини населення та розвитку креативної економіки.

Профспілки додають до цього: забезпечити гідний рівень оплати праці та повагу до прав працюючих, зокрема до прав профспілок. Тільки в поєднанні усіх цих компонентів можна говорити про гідну працю.

У 2016 році Міжнародною організацією праці за участю трьох сторін соціального діалогу було розроблено Програму Гідної праці МОП для України на період 2016 – 2019 років. Це вже третя за рахунком.

Ратифікувавши Конвенції МОП № 117 про основні цілі та норми соціальної політики та № 131 про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються, підписавши згадану Програму Гідної праці МОП для України, наша влада підтвердила свою готовність до забезпечення гідної праці та достатнього рівня життя населенню України з метою досягнення заможного європейського майбутнього.

Нещодавно ФПУ провела оцінку виконання Програми гідної праці МОП для України. За результатами цієї оцінки, змушені констатувати: практично з усіх компонентів гідної праці в Україні склалася плачевна ситуація, яка вимагає термінового вироблення принципово нової державної політики спільно з соціальними партнерами.

За період з грудня 2015 року по листопад 2017 року втрачено 169 тис. робочих місць. Лише за 2015 – 2016 роки в Україні закрилося близько 40 великих підприємств, а загальна кількість суб’єктів господарювання скоротилась на 108 тис.

Через низький рівень зарплати та соціального забезпечення в Україні чисельність легально працюючих скоротилася до 10,3 млн осіб, на утриманні яких перебуває 11,3 млн пенсіонерів. Більше 5 млн громадян виїхали на заробітки у зарубіжні країни. В той же час українська економіка вже зараз потерпає через брак кваліфікованих кадрів.

Близько 4 млн зайнято в «тіні». Ця категорія громадян не сплачує податки, страхові внески. У зв’язку з цим, Державний бюджет, Пенсійний фонд та фонди соціального страхування недоотримують значні кошти, що впливає на рівень пенсійного забезпечення, розміри страхових виплат та обсяг наданих соціальних послуг, пенсіонери залишаються найбіднішим прошарком населення.

За даними Держстату, у 2017 році кількість безробітної молоді віком 15  –  24 роки становила більш ніж 15% усього безробітного населення України та 18,9% економічно активного населення відповідного віку

Негативно вплинуло на трудовий потенціал та стан здоров’я застрахованих осіб і членів їх сімей скасування санаторно-курортного лікування за рахунок часткового фінансування з коштів соціального страхування. Як наслідок, маємо високий рівень захворюваності та загострення хронічних хворіб, зростання видатків Фонду соціального страхування на допомогу по тимчасовій втраті працездатності та догляду за хворою дитиною.

Якщо у Держбюджеті на 2017 рік з 1 січня мінімальну заробітну плату було встановлено на рівні справедливо обрахованого прожиткового мінімуму для працездатних осіб – 3200 грн, то у 2018 році її розмір визначено на рівні 3723 грн, що сьогодні менше від фактичного прожиткового мінімуму на 11,4% та є кроком назад у забезпеченні гарантованого державою мінімального рівня оплати праці. При цьому розмір прожиткового мінімуму, затверджений на 2018 рік для розрахунків зарплат і пенсій, більш ніж у 2 рази нижчий за фактичний його розмір.

Украй низькою є заробітна плата працівників бюджетної сфери, залишаються нереалізованими гарантії оплати праці, передбачені відповідними законами про діяльність галузей освіти, науки, охорони здоров’я і культури, відповідно до яких заробітна плата трудящих цих галузей повинна бути вище в рази. Занижений розмір заробітної плати, в т.ч. у бюджетній сфері, провокує розповсюдження бідності серед працюючого населення – кожен п’ятий працюючий є бідним, а надалі – серед пенсіонерів, а також спричиняє недофінансування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, місцевих і державного бюджетів. І сприяє поповненню робочою силою тіньового сектора економіки.

Рівень заробітної плати на сьогодні не в змозі забезпечити стимулювання та відтворення здатності працівника до праці, оскільки, з одного боку, залишається значне відставання ціни робочої сили від її реальної вартості, з іншого – продуктивність праці у 3-5 разів менша ніж в країнах Європейського Союзу через небажання роботодавців інвестувати у передові технології та підвищення кваліфікації робочої сили.

Середня заробітна плата в Україні ледь перевищує найнижчу мінімальну зарплату, встановлену в країнах ЄС – наприклад, 261 євро у Болгарії. Не вирішується і проблема заборгованості з виплати заробітної плати, яка постійно зростає і станом на 1 серпня цього року сягнула 2,7 млрд грн, з яких більше 1,5 млрд грн – борги економічно активних підприємств.

При цьому соціальний діалог став заручником домовленостей з Міжнародним валютним фондом (МВФ) та іншими міжнародними кредиторами. Замість вимоги запровадження прогресивного податку МВФ вимагає підвищення тарифів, що веде до того, що багаті продовжують багатіти,  а бідні стають не просто біднішими, а жебраками. Все це робиться у порушення домовленостей з профспілками та роботодавцями за Генеральною угодою.

Переговори і консультації щодо проекту бюджету країни на 2019 рік засвідчили, що Уряд та Верховна Рада України не підтримують профспілкові вимоги щодо встановлення основних державних соціальних стандартів та гарантій на рівні об’єктивно розрахованих показників, аргументуючи це браком коштів у Державному бюджеті.

Саме через принципову позицію Федерації профспілок України влада посилила наступ на права та свободи працівників, зокрема, права на організацію в профспілки. Шляхом внесення змін до законодавства здійснюються спроби обмежити право окремих категорій громадян на членство в профспілках.  Законодавчі положення, що стосуються звітності про фінансову діяльність профспілок, обмежують право профспілок вільно і самостійно організовувати свою діяльність.

Масова атака здійснюється на майнові права профспілок. Ми є свідками системних і грубих порушень органами державної влади та судами України права професійних спілок на безперешкодне функціонування, адже недоторканність профспілкових будівель є однією з цивільних свобод і невід’ємною умовою для здійснення інших прав профспілок. Наразі в господарських судах України знаходиться понад 200 справ, в яких органами прокуратури та іншими державними органами ставиться питання про визнання права державної власності на майно, що належить профспілковим організаціям на законних підставах.

Нехтування принципами гідної праці, наступ влади на права трудящих та більшості громадян, неспинне зростання цін і тарифів, зубожіння працюючих і пенсіонерів, проведення антисоціальних реформ, зокрема у галузі охорони здоров’я, а також протиправні дії владних структур змусили профспілки вдатися до масових акцій протесту з метою відстоювання права трудящих на гідну працю та гідне життя.

Перший попереджувальний етап Всеукраїнської акції протесту відбувся у трудових колективах, на підприємствах і в організаціях, а також у формі публічних заходів в обласних центрах. Другий етап – проведення мітингу та пікетування Верховної Ради України 17 жовтня, у Міжнародний день боротьби з бідністю у Києві.

Міжнародна конфедерація профспілок, членською організацією якої є ФПУ, визначила тему цьогорічного дня дій за гідну працю: «Змінити правила!». Використовувати й надалі старі підходи, які довели свою неспроможність, – це значить ще більше поглиблювати кризу гідної праці.  Саме з цього мають виходити представники Сторін соціального діалогу від профспілок, роботодавців та Уряду, які сьогодні працюють над проектом нової Генеральної Угоди, пріоритетом якої має бути забезпечення гідної оплати праці на основі справедливого розподілу її результатів, належної оцінки внеску працівників у загальні результати роботи економіки та формування ВВП країни.

Нещодавно відбулося засідання Президії ФПУ, на якому було прийнято Заяву, присвячену Всесвітньому дню дій за гідну працю. У Заяві зазначається, що на сьогодні немає більш потужного інвестора в українську економіку, ніж власні громадяни, зокрема українські мігранти, які щорічно перераховують у країну біля 9 млрд доларів. Тільки через стабільне зростання прибутків українців можливо відродити національну економіку.

Підтримуючи у своїй діяльності сформульовану МОП Концепцію гідної праці, де гідна праця відіграє головну роль у справі забезпечення збалансованості і соціальної справедливості, Президія Федерації профспілок України закликала усі профспілки об’єднатися у боротьбі за гідність людини праці та повагу до її трудових і соціально-економічних прав. Лише шляхом організації ефективного громадського контролю за додержанням законодавства про працю, спільних заходів з державним наглядом і парламентським контролем, жорстким реагуванням на факти порушення прав працівників, проведенням активних дій ми зможемо досягти гідного життя у власній країні.

У Заяві вказується, що головні завдання, над якими послідовно працює Федерація профспілок України та всі її організації, – це збереження і створення нових робочих місць, підвищення гарантій в оплаті праці, ліквідація явища заборгованості з виплати заробітної плати, створення безпечних умов праці, захист працівників від усіх форм дискримінації.

І сьогодні, в цей кризовий період, на думку профспілок, гідна праця є наріжним каменем у відродженні економіки, зростанні добробуту працівників, подоланні бідності. Соціально відповідальна політика держави має стати запорукою суспільного спокою та злагоди у країні.

Ми переконані, що лише спільні зусилля сприятимуть вирішенню найгостріших соціально-економічних питань, покладуть край зубожінню населення, зупинять кризові явища, відродять економіку та повернуть віру громадян у власну державу.

Основні засади та механізми реалізації передбачених Конституцією України трудових прав і гарантій працівників, створення належних умов праці та захисту інтересів працівників в умовах ринкової економіки має забезпечити проект Трудового кодексу України, розглянутий у першому читанні.  У ньому, до речі, враховано більшість пропозицій профспілок.

Забезпечення гідної праці тісно пов’язане з ліквідацією бідності серед працюючих. З 2001 року в Україні реалізується Стратегія подолання бідності та Комплексна програма забезпечення реалізації цієї Стратегії, щороку запроваджується план конкретних заходів, однак, на жаль, рівень бідності в Україні залишається незмінним – 27–28  відсотків, що значно перевищує очікувані величини, затверджені у Стратегії.

У пошуках непростих рішень ФПУ вважає, що при проведенні масштабних соціально-економічних реформ успіхів можна досягти лише за безумовного дотримання принципів гідної праці, вирішення стратегічних завдань у таких сферах, як зайнятість, соціальний захист, соціальний діалог і трудові відносини.

Настав час, нарешті, «змінити правила!»

Потрібно не просто закріпити в Конституції України прагнення  в ЄС, а, відповідно до Маастрихтських критеріїв, вжити заходів до зниження інфляції в Україні, розмір її не повинен перевищувати 1,5%. Слід дотримуватися рекомендованого в Європейському Союзі співвідношення розміру мінімальної зарплати до рівня середньої зарплати, яке має становити не менше 60%, крім того, керуватися Маастрихтськими критеріями щодо розміру суверенного боргу країни, який не повинен перевищувати 60% ВВП, та припинити проведення політики жорсткої економії.

Окремі економісти ліберального спрямування вважають, що сильні інститути представництва працівників є «путами на ногах» економіки. Втім, їм так вважати дозволено, оскільки вони є теоретиками і прожектерами. Зате практики, які мають справу з конкретними проблемами людей, знають точно, що успішними будуть тільки ті рішення, які йдуть не від фінансових можливостей, а від людей, їх потреб, від врахування їх думки, які позитивно позначаються на їхніх сім’ях і в яких люди беруть безпосередню участь, насамперед, через профспілки. Мати збалансований бюджет, безумовно, важливо, але не на шкоду збалансованості людського життя.

Переконаний, що дешева праця суперечить навіть постулатам ринкової економіки. Адже праця – це теж ресурс, у якого є свій власник. А їм, перш за все, є сам працівник. Нагадаю, що в ринковій економіці власник ресурсу повинен отримувати дохід (відшкодування витрат плюс прибуток). Однак у даному випадку цього не відбувається. Навпаки, власник «банкрутує», а в результаті праця втрачає якість. Адже це найважливіший фактор виробництва!

Всі міжнародні трудові норми – це реакція на ту чи іншу кризову ситуацію з тим, щоб уникнути повторення негативного сценарію в майбутньому. Навпаки, нехтування цими нормами і дефіцит гідної праці – першопричина всіх криз, незалежно від форми їх прояву, наруга над пам’яттю кращих синів і дочок України, які ціною життя вибороли для свого народу право на гідне життя та європейське майбутнє!

Підготовлено за матеріалами прес-служби ФПУ