Чи виживе вітчизняний бізнес у країні монополій
Чи є шанси у вітчизняного бізнесу вижити у країні монополій, розповідає голова Ради Федерації роботодавців України Дмитро ОЛІЙНИК.
Кілька днів збирався написати на одну із гострих тем місяця – про ціну на газ, електроенергію, вартість залізничних перевезень.
І зрозумів, що окремо не надам переваги жодній. Бо кожна з цих тем – лише один із аспектів, мабуть, головної проблеми нашої країни. Втрати трудового потенціалу.
З наступного року Чехія готова в два рази збільшити квоти на працевлаштування українців. За це давно виступали чеські роботодавці. А тепер отримали підтримку і з боку держави. Адже нестача робочої сили, за оцінками чеських експертів, щорічно приносить місцевому бізнесу збитки у розмірі 110 млрд крон. А ще кожен українець, який працює в Чехії за програмою Režim Ukrajina, відраховує одному чеському пенсіонеру 440 крон у рік.
І це – лише Чехія. Але ж країн, які з розкритими обіймами чекають на українських трудових мігрантів, набагато більше. Ще один приклад – без робочої сили з України Польща переживатиме економічну кризу, кажуть польські роботодавці. Тож наші втрати людського капіталу найближчим часом лише збільшуватимуться.
Одна з головних причин виїзду українців на роботу за кордон – вищі зарплати там. На думку широкої спільноти, хто винен у тому, що зарплати низькі? Звісно, роботодавці.
На жаль, мало хто, звикнувши до речей популістів, замислюється над тим, що заробітна плата не зростає по команді або за побажанням роботодавця. Реальну економіку та її закони ніхто не відміняв.
Нещодавно спілкувався з данськими колегами. Як ви знаєте, в їхній країні зарплати чи не найвищі в світі. Так от, данські промисловці розповідають, що досягти суттєвих зрушень в національній економіці вдалося коли спільнота та їхні партнери по соціальному діалогу зрозуміли – заробітна плата та соціальні гарантії будуть гідними лише за умов динамічного розвитку економіки, зростання кількості внутрішніх та зовнішніх інвестицій та, звісно, сприяння розвитку вітчизняного бізнесу.
А от тепер повертаємось до найгарячіших для роботодавців осінніх тем в Україні. Що перше спадає на думку? Звісно, підвищення ціни на газ. Просто з відкритих джерел. Інфографіка Дзеркала тижня. Ціни на природний газ для промисловості в ЄС у жовтні-грудні 2017 року.
Що ми бачимо? Україна встановила ціни для промисловості далеко не найнижчі на Європейському континенті.
А ось це – дані Eurostat щодо того, як змінювалися ціни на газ для непобутових споживачів у провідних країнах Європи у 2008 – 2017 роках.
З якого року іде зниження ціни? Як-то кажуть, без коментарів.
І це при тому, що наша країна має власні ресурси природного газу. Але збільшення його видобутку залежить від законодавчої та регуляторної бази. Та, звісно ж, від наявності інвестицій. Про маржу продавців природного газу для промисловості і населення в Україні поговоримо наступного разу, це окрема велика тема. Але, думаю, всі розуміють, що у нас її також значно завищено порівняно з країнами Європи.
Електроенергія. Україна експортує її у європейські країни. І експортні ціни часто є нижчими, ніж ціна для українського промислового споживача.
За статистичними даними ЄС, тарифи на електроенергію для промисловості з середнім обсягом споживання минулого року в Україні були вищі, ніж у Австрії, Норвегії, Швеції, Данії, Фінляндії, Франції, Німеччині, Литві та Естонії.
І є загроза того, що у грудні буде нове підвищення. Федерація вже має приклади, коли через борги за електроенергію підприємства закривалися.
У вітчизняній металургії, хімічній і нафтопереробній промисловості частка енергії у вартості продукту складає 30‑50 %. Чи здатні в таких умовах українські підприємства змагатися з західними чи російськими? Чи буде їхня продукція конкурентоспроможною, а зарплати працівників високими? Питання риторичні.
І ще одна з найболючіших для українського бізнесу тем. Вантажні перевезення. У жовтні Укрзалізниця без проведення консультацій з бізнесом підвищує ставки плати за використання власних вагонів перевізника. По деяких позиціях до 48%.
А ще цього року спеціалісти УЗ обрали близько 200 станцій, які припинять роботу з вантажами повністю або частково. Але ж для багатьох підприємців це – одна з ключових умов ведення бізнесу. Тож закриття таких станцій для них – збитки, а то й припинення діяльності.
До Федерації надходять численні звернення територіальних та галузевих об’єднань роботодавців щодо необхідності перегляду рішення про закриття станцій для вантажної роботи.
Ми розуміємо, що економічна неефективність певних маршрутів, безумовно, є приводом для того, щоб розглядати можливість оптимізації структури УЗ. Однак ми неодноразово зверталися до Укрзалізниці з проханням принаймні надати нам критерії, за якими здійснюється відбір станцій, що мають бути закриті та вислухати зустрічну аргументацію бізнесу з точки зору інвестиційних планів, розвитку виробництва, відкриття нових підприємств. Так що ви там кажете про підтримку вітчизняного бізнесу та його конкурентоспроможність?
До речі, у першому та третьому з наведених прикладів йдеться про діяльність державних компаній-монополістів. У другому – про те, що енергетичний бізнес сконцентрований у руках крупної бізнес-групи, яка є очевидним, хоча і не визнаним офіційно, монополістом.
І вишенька на тортику – так склалося, що банківська система в нас сьогодні також фактично стала державною. Доступу до дешевих кредитних ресурсів наші підприємці, як усім добре відомо, не мали ніколи і не мають зараз.
Монополія в будь-який її формі є оподаткуванням старанності заради підтримки лінощів, якщо не грабежу, сказав майже 200 років тому Джон Стюарт Мілль, англійський економіст і філософ. І цей афоризм досі є гостроактуальним. Що відбувається, коли конкуренції немає – монополіст отримує надприбуток, підприємству це загрожує технічним застоєм, адже нарощувати потужності і збільшувати штат немає необхідності, споживач страждає від неякісної та дорогої продукції.
Відсутність конкуренції – це зло, з яким необхідно боротися. Це розуміють на Заході, де антимонопольні структури вважаються страшнішими навіть за податкового інспектора. Ця система досі не працює у нас.
І поки ця ситуація не зміниться, український бізнес, працюючи в умовах світової конкуренції та вітчизняних монополій, продовжить втрачати позиції, а країна – людський потенціал.
За матеріалами “Новое время”