Чому пробуксовує євроінтеграційний потяг?

Можливо, відповідь на це запитання вдасться частково знайти у Резолюції Позачергового з’їзду ГО «Спілка орендарів і підприємців України».

 РЕЗОЛЮЦІЯ

Позачергового з’їзду

Громадської організації «Спілка орендарів і підприємців України»

Підтримуючи курс України на забезпечення сталого соціально-економічного розвитку у відповідності з положеннями Угоди «Про Асоціацію Україна – ЄС» через проведення соціальних і економічних реформ, Позачерговий з’їзд Громадської організації «Спілка орендарів і підприємців України» відзначає поступальні кроки влади щодо лібералізації державної регуляторно-податкової політики, сервісного обслуговування платників податку, поліпшення прозорості дій влади, розширення компетенції мережі центрів надання адміністративних послуг, запровадження е-урядування, удосконалення функціонування інформаційно-телекомунікаційної системи «PROZORRO» тощо.

У той само час, громадсько-підприємницький рух та сторона роботодавців у соціальному діалозі не сформувалися як соціально відповідальний партнер за наповнення державної скарбниці та фондів соціального захисту і через:

1. Низький рівень взаємної довіри між владою та бізнесом:

1.1. Існуюча система комунікацій «влада – бізнес» у форматі  як соціального, так і  публічного діалогів не відповідає євроінтеграційному вектору розвитку країни.

1.2. Фактично, не діють Рада підприємців при КМУ, сформована в непрозорий спосіб в 2013 році, та регіональні ради підприємців). Таким чином, історично сформовані всеукраїнські громадські організації (спілки) підприємців не мають інституціональної можливості брати участь у діалозі з Урядом щодо регуляторної політики та проведення економічних реформ.

Громадські ради при органах виконавчої влади, утворені з дорадчо-консультативною метою, часто використовуються їх очільниками для політичного тиску на інститути влади та лобіювання власних корпоративних чи політичних інтересів.

1.3. Ігноруються конституційні права роботодавців МСБ щодо участі у соціальному діалозі.

1.4. Закони України «Про організації роботодавців та їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» та «Про соціальний діалог в Україні», які містять низку положень, що не відповідають окремим статтям Конституції України, не забезпечують дотримання сторонами соціального діалогу постанов Конвенцій Міжнародної організації праці, ратифікованих Україною (зокрема, Конвенції МОП № 87) негативно позначаються на якості переговорного процесу та можливостях участі громадянського суспільства в державному управлінні. Окрім того, сторони соціального діалогу та їх учасники знаходяться в постійній конфронтації між собою.

1.5. Спільний представницький орган сторони роботодавців на національному рівні (СПО), сформований у непрозорий спосіб у картельно-олігопольному форматі нехтує участю малого та середнього (МСБ), в переговорному процесі з урядом, профспілковою стороною,  взаємодією з Міжнародною організацією праці та її офісом в Україні.

1.6. Сторона роботодавців, не представляючи інтереси загалу МСБ, не несе соціальну відповідальність перед суспільством, бізнесом та державою за підприємництво. Тому, сумнівною є представницька  репрезентативність її СПО, що негативно позначається на дієвості соціального діалогу, а також Генеральної, галузевих,  регіональних та колективних угодах. Це, в свою чергу, деструктивно впливає на економічний розвиток та соціальну стабільність в країні.

1.7. Органами влади консультації щодо регуляторної політики проводяться приорітетно з великим бізнесом, корпоративними бізнес асоціаціями та неформальними лобістськими бізнес угрупуваннями, які всіляко дискредитують мале підприємництво та спрощену систему оподаткування.

2. Дискримінаційна регуляторна політика стосовно бізнесу, яка є чинником тінізації економіки:

2.1. Органами виконавчої влади та місцевого самоврядування порушуються положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарювання» при прийнятті регуляторних законодавчих та підзаконних актів в частині їх погодження з підприємницькою спільнотою.

2.2. Посилюється адміністративний тиск та фіскальний контроль за легальним бізнесом, у тому числі за участю силових структур, тоді, як не контролюється сплата податків та інших обов’язкових платежів громадянами за результатами їх публічної господарської діяльності без державної реєстрації, зокрема і з використанням найманої праці. В результаті, у великих обсягах реалізуються фінансові схеми,  функціонує незареєстрований бізнес та використовується спрощена система оподаткування для мінімізації податкових платежів.

2.3.  Продовжується оптимізація податкових зобов’язань і інших обов’язкових платежів (єдиного соціального внеску та військового збору) великими платниками податку за рахунок укладання договорів підряду з фізичними особами-підприємцями, які є платниками єдиного податку, що дискредитує спрощену систему оподаткування.

2.4.  Реалізація на практиці положень постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017. № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо перевірок дотримання роботодавцями норм законодавства про зайнятість та бухгалтерського діловодства  з застосуванням фінансових санкцій в неадекватних розмірах несуть загрозу банкрутства легальним  платникам єдиного податку МСБ, скорочення робочих місць та соціальних потрясінь. Адже, фізичні осіби-підприємці несуть повну відповідають усім своїм майном за наслідки своєї господарської діяльності.

2.5. Відбувається блокування податкових накладних органами фіскальної служби без доведеної свідомої участі платника податку на додану вартість в схемах з ухиляння від сплати податку.

2.6. Низка регуляторних законодавчих актів містять дискримінаційні положення для бізнесу на користь органів державної влади та місцевого самоврядування – власника нерухомості, цілісних майнових комплексів та земельних ресурсів.

Зокрема, це стосується законодавства про оренду державного та комунального майна, а також земельного законодавства стосовно набування права на користування, оренду та власність земельних ділянок для господарської діяльності в частині:

– визначення розміру орендної плати; обмеження термінів чинності договорів оренди за відсутності порушення орендарем істотних умов договору;

– фактичної відсутності пріоритетного права орендаря на їх пролонгацію та приватизацію орендованого державного та комунального майна чи земельних ділянок;

– необґрунтованої індексації земельного податку за орендовані земельні ділянки; необґрунтованого обов’язку орендаря здійснювати всі підготовчі процедури для укладання договорів оренди замість орендодавця (власника майна чи земельної ділянки) за свій рахунок; бюрократичної тяганини при отриманні в користування чи набування права власності на земельні ділянки, а також реєстрації земельної ділянки в Держкадастрі тощо;

– законодавчої незахищеності прав власності, володіння та користування нерухомим майном чи земельними ділянками, а також бюрократичної тяганини через відсутність комунікацій між органами, відповідальними за ведення реєстрів до і після чергового реформування відповідних уповноважених органів влади та місцевого самоврядування.

Зокрема, йдеться про комунікації між комунальними бюро технічної інформації, які здійснювали реєстрацію нерухомого майна до 2002 року та  Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, а також місцевими земельними кадастрами та Державним земельним кадастром. В результаті, це також часто створює передумови для рейдерського захоплення бізнесу із застосуванням нових шахрайських схем, а також непродуктивних витрат коштів та часу для власників.

2.7. Культивується практика прийняття «непрозорих» рішень НКРЕКП на користь природніх монополій не лише щодо тарифів на енергоносії, що негативно впливає на конкурентоспроможність насамперед МСБ та збереження робочих місць, а й втручання регулятора в господарсько-договірні відносини між постачальниками та споживачами електроенергії та газу, зокрема, стосовно обов’язкової установки за рахунок споживачів модемів передачі даних лічильників спожитого газу.

Як наслідок, посилення адміністративного тиску на легальний малий бізнес на тлі низького рівня інвестицій в людський капітал та  його професіональний розвиток, неконкурентоспроможний рівень оплати праці найманих працівників, зумовлений високим фіскально-регуляторним пресингом:

– спричиняє соціальну напругу в суспільстві;

– призвело до міграційної кризи, дефіциту людського капіталу, професійних фахівців та кваліфікованих робітників в країні, що унеможливлює конкурентну спроможність національного бізнесу та його масовий вихід на європейські ринки;

– негативно позначається на перебігу економічних реформ, адаптації чинного законодавства до європейських стандартів та на розвитку малого та середнього бізнесу в державі;

Виходячи з викладеного, для забезпечення стійкого розвитку національної економіки та громадянського суспільства на засадах соціального та публічного діалогу в рамках виконання Україною Угоди про Асоціацію Україна – ЄС та:

– об’єктивно оцінюючи існуючі нагальні проблеми із проведенням економічних реформ;

– спираючись на вимоги підприємницької громадськості щодо забезпечення економічних прав і свобод, нагальної потреби удосконалення регуляторно-податкової політики;

– усвідомлюючи, що відродження української економіки можливе лише за умови налагодження партнерського діалогу влади з бізнес громадськістю, залучення інвестицій в людський та трудовий капітал, їх професійний розвиток та забезпечення гідних умов праці, запровадження мотиваційного регуляторно-податкового законодавства, спрямованого на детінізацію господарської діяльності та заробітної плати, створення нових робочих місць, рівноправних довірчих відносин між партнерами в системі соціального діалогу, з високою соціальною відповідальністю між владою, бізнесом, профспілками та різними сегментами громадянського суспільства, –

Учасники З`їзду вважають за необхідне:

1. В частині підвищення взаємної довіри, ефективності комунікацій між бізнесом та владою, соціального діалогу на національному, регіональному та місцевому рівнях:

1.1. Запропонувати Кабінету Міністрів України дати доручення відповідним міністерствам і відомствам в межах їх повноважень:

1.2. Внести зміни до законів України «Про соціальний діалог», «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», «Про колективні переговори та угоди» з метою їх приведення у відповідність до положень статей 9, 22 та 36 Конституції України  та Конвенцій Міжнародної Організації Праці №87 та №98, ратифікованих Україною:

а) Законодавчо врегулювати участь у соціальному діалозі інститутів громадянського суспільства у форматі «соціальний діалог+» з питань, передбачених їх статутами, стосовно їх консультативно-дорадчої участі в реалізації державної соціально-економічної та соціально-трудової політики.

б) Запровадження алгоритму (механізму плану дій) представницького визначення репрезентативності сторін соціального діалогу та їх учасників на саморегулівних засадах, без адміністрування державними органами виконавчої влади.

б) Надання права, так званим не репрезентативним організаціям роботодавців і їх об’єднанням, громадським організаціям підприємців та їх об’єднанням відповідного статусу, які користуються найманою робочою силою, та статутами яких передбачена участь у соціальному діалозі, представництво і захист інтересів роботодавців, брати участь у колективних переговорах з урядовою та профспілковою сторонами з підготовки та підписання угод на всіх рівнях.

в) Законодавчо врегулювати відповідальність сторін соціального діалогу перед суспільством за взяті на себе зобов’язання в результаті переговорів, зокрема:

– сторони роботодавців – за наповнення бюджетів і фондів соціального захисту усіх рівнів, дотримання фіскально-податкового законодавства та норм законодавства про працю, створення гідних умов праці;

– профспілкової сторони –  за дотримання найманими працівниками-членами профспілок правил техніки безпеки та трудової дисципліни, їх якісну працю та бережливе ставлення до засобів виробництва, економне використання матеріальних і енергетичних ресурсів тощо;

– урядової сторони – за забезпечення економічних свобод в країні, створення сприятливої фінансово-кредитної політики для бізнесу, мотиваційного регуляторно-податкового законодавства для детінізації економіки та можливості для створення роботодавцями гідних умов праці.

г) Домогтися забезпечення балансу інтересів між різними сегментами економіки та бізнесу (великий, середній, малий бізнес) шляхом забезпечення їх квотної участі в органах соціального діалогу.

д) Запровадити практику співпраці органів державної влади та місцевого самоврядування, в тому числі і контролюючих органів, з суб’єктами сторони роботодавців виключно через їх організації для поетапного застосування ними саморегулівного адміністрування.

є) У взаємодії з органами регіональної (місцевої) влади сприяти  опрацюванню та реалізації моделей соціального діалогу на регіональному та місцевому рівнях на тристоронній основі, які б активізували роль організацій підприємців та роботодавців у розробці і реалізації програм сталого розвитку в умовах децентралізації влади.

2. В частині забезпечення умов для розвитку вітчизняного підприємництва, Кабінету Міністрів України:

2.1. Законодавчо врегулювати захист державою прав власності бізнесу (зокрема інтелектуальної) та захист державою бізнесу від рейдерського захоплення.

2.2. Внести зміни до чинного законодавства щодо реальної відповідальності посадових осіб за їхні дії або бездіяльність у випадку нанесення шкоди майну та збитків суб’єкту господарської діяльності, особливо в період проведення перевірок, та за їх бездіяльність у протидії рейдерству.

2.3. Посилити законодавчо сервісно-просвітницьку місію контролюючих органів виконавчої влади – Державної фіскальної служби – в царині податкового та митного законодавства; Інспекції праці – щодо перевірок дотримання роботодавцями норм законодавства про зайнятість, бухгалтерського обліку та кадрового діловодства; Держпродспоживспілки – щодо контролю за якістю продуктів харчування – в реалізації своїх повноважень під час здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства суб’єктами господарювання, зокрема:

а)  Запровадити практику проведення Інспекцією праці аудиту та Державною фіскальною службою дотримання суб’єктами господарювання МСБ з чисельністю працюючих до 10 найманих працівників з застосуванням штрафних санкцій лише в разі виявлення неоформлених трудових відносин та неофіційно виплачуваної заробітної плати;

б) Здійснювати перевірки господарської діяльності за принципом презумпції невинуватості та не застосовувати штрафні санкції в разі виявлення несистемних порушень платником податку/суб’єктом господарювання норм чинного законодавства без судового рішення, за умови його готовності добровільно сплатити виявлену недоплату податків та обов’язкових платежів та усунути виявлені правопорушення;

2.4. Унеможливити необґрунтоване підняття тарифів на енергоносії та запровадження інших регуляторних новел НКРЕКП, з прихованими преференціями для природних монополістів, консультацій та погодження з бізнесовою спільнотою, у тому числі і у форматі соціального діалогу.

2.5. Внести зміни до законів України «Про оренду державного та комунального майна» та «Про Державний земельний кадастр» з метою забезпечення партнерських відносин між державою та місцевими органами виконавчої влади та самоврядування – власниками нерухомого майна та земельних ресурсів і суб’єктами господарської діяльності і громадянами у відповідності до положень Цивільного кодексу України та усунення будь-яких дискримінаційних чинників, викладених в пункті 2.6 2-го розділу констатуючої частини Резолюції.

21 серпня 2018 року,  м. Київ