Як змінився ринок праці в Україні

Сучасний ринок праці України характеризується дисбалансом між попитом та пропозицією робочої сили, який відображається у професійно-кваліфікаційній невідповідності. Дисонанс якісної та кількісної підготовки кадрів призводить до підвищення структурного безробіття, що має вплив на ефективність функціонування економіки, розвиток науково-технічного прогресу; зниження виробництва товарів та послуг, а, отже, скороченню ВВП, – зазначають співробітники відділу соціально-економічних проблем праці Інституту економіки та прогнозування НАН України.

Сьогодні в Україні поряд з надлишковою пропозицією робочої сили існує і незадоволений попит на вакантні робочі місця, однією з причин якого є невідповідність пропонованих вимог фактично наявним у працівників професіям та рівнем кваліфікації.

Структурні зрушення на ринку праці обумовлені трансформацією суспільних і економічних відносин в сучасному глобалізованому світі. Посилення конкуренції, розвиток економіки знань, інформаційних технологій, зміни в змісті і формах праці потребують оновлення системи регулювання ринку праці. Для України також актуальними є внутрішні чинники соціально-економічної нестабільності, пов’язані із посиленням соціальної напруги в суспільстві на фоні зниження рівня життя, погіршенням умов зайнятості, територіальними та професійно-кваліфікаційними диспропорціями між попитом та пропозицією на ринку праці, загостренням ситуації на локальних ринках праці.

Серед інструментів регулювання ринку праці найбільш перспективними є ті, що враховують об’єктивний вплив глобальних трендів і спрямовані на активізацію інноваційної зайнятості, підприємницької активності населення, забезпечення збалансованості ринку освітніх послуг та ринку праці, прогнозування обсягу і структури попиту і пропозиції на ринку праці, підвищення конкурентоспроможності фахівців і розширення кола гідних робочих місць.

Регулювання ринку праці є важливим напрямом розвитку національної економіки та є об’єктивно необхідним процесом, оскільки він безпосередньо впливає на розширення зайнятості, підвищення добробуту та якості життя населення.

В сучасних умовах основними факторами, що впливають на процеси, які відбуваються на ринку праці, є: структурна перебудова економіки, зокрема переважаючий розвиток галузей сфери послуг; прискорене економічне зростання; нарощування потенціалу підприємництва; науково-технічний прогрес, інформатизація суспільства; державне регулювання розвитку трудового потенціалу, ринку праці та зайнятості.

Аналіз ринку праці

Останніми роками ринок праці України перебуває у стані трансформації, що супроводжується окремими негативними наслідками, зокрема пов’язаними із зниженням продуктивності праці, погіршенням умов зайнятості, поширенням сегменту нестандартної зайнятості тощо. Значними є прояви професійно-кваліфікаційного дисбалансу попиту та пропозиції на національному ринку праці, збільшення навантаження на регіональні ринки праці, зростання рівня безробіття та соціальної напруги в країні.

Так, за даними Державної служби статистики України, чисельність зайнятого населення у І півріччі 2018 року, у порівнянні з І півріччям 2017 року, зросла на 162 тис. осіб та становила 16,3 млн. осіб. За віковими групами: майже половину зайнятих громадян становили особи віком 40-59 років, 29% – особи у віці від 30 до 39 років, 19% – у віці від 15 до 29 років. За професійними групами: 41% зайнятих становили керівники, службовці, професіонали та фахівці, 19% – особи, що займали робочі місця, які належать до класу найпростіших професій, 17% – працівники сфери торгівлі та послуг, 12% – кваліфіковані робітники з інструментом та сільського господарства, 11% – робітники з обслуговування та машин.

Рівень зайнятості зріс з 56,0% до 56,8%. Зростання рівня зайнятості відбулося в усіх регіонах, найбільш суттєво в Луганській (з 54,7% до 56,6%), Запорізькій (з 55,5% до 56,8%), Тернопільській (з 50,8% до 52,0%) та Черкаській (з 56,2% до 57,4%) областях. Найвищий рівень зайнятості спостерігався у м. Києві (62,3%), Харківській (61,5%), Київській (58,8%), Дніпропетровській (58,7%) та Миколаївській (58,1%) областях, а найнижчий – у Тернопільській (52,0%), Донецькій (49,9%) та Волинській (49,3%) областях.

Кількість зайнятих громадян у неформальному секторі економіки скоротилася на 109 тис. осіб та становила 3,6 млн осіб. Питома вага зайнятих у неформальному секторі, серед усього зайнятого населення, зменшилася з 22,7% у І півріччі 2017 року до 21,8% у І півріччі 2018 року. Серед видів економічної діяльності найбільш поширеною неформальна зайнятість була у сільському, лісовому та рибному господарствах (43%), у оптовій та роздрібній торгівлі, ремонті автотранспортних засобів (19%), а також у будівництві (15%).

Чисельність безробітного населення (за методологією МОП) у І півріччі 2018 року, у порівнянні з І півріччям 2017 року, скоротилася на 109 тис. осіб та становила 1,6 млн. осіб. За віковими групами: серед безробітних 29% становили особи віком від 15 до 29 років, 31% – особи у віці від 30 до 39 років, 22% – у віці від 40 до 49 років. За причинами незайнятості: серед безробітних частка осіб, які звільнилися за власним бажанням, становила 36%, вивільнених з економічних причин – 22%, частка безробітних, у яких робота мала сезонний характер – 12%, частка осіб, які не змогли знайти роботу після закінчення строку контракту – 9%, після закінчення навчальних закладів – 8%.

Рівень безробіття (за методологією МОП) скоротився з 9,6% економічно активного населення у І півріччі 2017 року до 8,9% у І півріччі 2018 року. Скорочення рівня безробіття відбулося в усіх регіонах. Найнижчий рівень безробіття спостерігався у Харківській (5,1%), Київській (6,2%), Одеській (6,7%) областях та місті Києві (6,6%), а найвищий – у Полтавській (11,7%), Кіровоградській (11,8%), Волинській (12,2%), Донецькій (14,1%) та Луганській (15,4%) областях. Протягом січня-жовтня 2018 року роботодавцями було подано інформацію про заплановане масове вивільнення 158 тис. працівників, що на 6% менше, ніж у відповідному періоді минулого року. Із загальної кількості попереджених про масове вивільнення 34% становили працівники державного управління й оборони, обов’язкового соціального страхування, 30% – охорони здоров’я та надання соціальної допомоги.

З метою забезпечення професійно-кваліфікаційного рівня шукачів роботи вимогам роботодавців, у січні-жовтні 2018 року за сприяння Державної служби зайнятості 136 тис. безробітних проходили професійне навчання. Зокрема, кількість безробітних, які навчалися у центрах професійно-технічної освіти державної служби зайнятості, зросла на 13% та становила 46 тис. осіб. Найбільш поширеними професіями, які здобули безробітні, є: перукар, тракторист-машиніст, кухар, електрогазозварник, манікюрник, продавець, водій, швачка, адміністратор, кравець, касир, машиніст котельної, кондитер.

Кількість осіб, охоплених профорієнтаційними послугами у січні-жовтні 2018 року становила 2,9 млн осіб, з яких 867 тис. осіб мали статус зареєстрованого безробітного. Також профорієнтаційними послугами було охоплено 1,1 млн осіб, що навчаються у навчальних закладах різних типів, з них учні загальноосвітніх шкіл становили 980 тис. осіб. Ваучер на навчання та підвищення кваліфікації у січні-жовтні 2018 року отримали 983 особи ( у січні-жовтні 2017 року – 591 особа).

Структура зареєстрованих безробітних станом на 1 листопада 2018 року виглядає таким чином. За статтю: у загальній кількості зареєстрованих безробітних, чоловіки становили – 105 тис. осіб (або 39%), жінки – 166 тис. осіб (або 61%). За віковими групами: 33% зареєстрованих безробітних були у віці до 35 років; 28% – у віці від 35 до 45 років; 39% – у віці понад 45 років. За освітою: 51% зареєстрованих безробітних мали вищу освіту,
32% – професійно-технічну, 17% – загальну середню освіту.

За видами економічної діяльності: серед зареєстрованих безробітних 19% раніше були зайняті у сфері торгівлі; 17% – у державному управлінні, обороні, обов’язковому соціальному страхуванні; 14% – у переробній промисловості; 13% – у сільському, лісовому та рибному господарстві.

За професійними групами, серед зареєстрованих безробітних переважають працівники сфери торгівлі та послуг (17%); вищі державні службовці, керівники (17%); представники найпростіших професій (13%); робітники з обслуговування, експлуатації устаткування та машин (12%). На 1 листопада 2018 року кількість вакансій, заявлених роботодавцями до Державної служби зайнятості, у порівнянні з відповідною датою минулого року, зросла на 33% та становила 97 тис. одиниць. Крім того, у базі даних служби зайнятості містилася інформація про 49 тис. пропозицій роботи, отриманих з інших джерел. Середній розмір заробітної плати у вакансіях становив 5,4 тис. грн., що на 849 грн. (19%) більше, ніж на 1 листопада 2017 року. За видами економічної діяльності, більшість вакансій налічується на підприємствах переробної промисловості (22%), у сфері торгівлі (16%), на транспорті (9%) та в освіті (9%).

За професійними групами, найбільший попит роботодавців спостерігається на кваліфікованих робітників з інструментом (23%), а також на робітників з обслуговування, експлуатації устаткування та машин (22%).

Протягом січня-жовтня 2018 року роботодавці проінформували центри зайнятості про наявність 998,5 тис. вакансій, що на 11% більше, ніж у січні-жовтні 2017 року. За видами економічної діяльності: кожна п’ята вакансія пропонувалася на підприємствах та установах переробної промисловості; 17% – в оптовій та роздрібній торгівлі; 16% – у сільському господарстві.

Соціологічний вимір освітньо-професійної структури ринку праці

Якщо звернутися до результатів дослідження «Оцінка попиту на професії, які затребувані на ринку праці», підготовленого ПРООН, то видно, що специфіка роботи професійних рекрутингових компаній, які здійснюють пошук роботи та працевлаштування працівників на комерційній основі впливає також на формування змісту баз даних цих інформаційних посередників.

Поза увагою зазначених структур доволі часто залишається ситуація з попитом-пропозицією робочої сили у багатьох виробничих галузях української економіки, а в адміністративно-територіальному плані – у сільській місцевості те невеликих містах. А ситуація саме в цих ланках вітчизняного ринку праці дуже часто є найбільш проблематичною.

Зокрема, у таких областях як Волинська, Кіровоградська, Полтавська і Тернопільська, де висока частка сільського населення, а міське населення проживає переважно у порівняно невеликих населених пунктах, нижчий рівень зайнятості населення і вищий рівень безробіття не лише порівняно із середньоукраїнськими показниками, а й порівняно з аналогічними показниками інших областей України. Водночас у Дніпропетровській, Одеській, Харківській, Київській областях і м. Києві, де наявність великих міст сприяє формуванню потужного та диверсифікованого місцевого ринку праці, ситуація із зайнятістю населення та безробіттям краще, ніж в інших регіонах України.

Так, за даними вищезгаданого дослідження, у Дніпропетровській області роботодавці найчастіше шукали професіоналів та фахівців у сфері державної служби, аудиту, бухгалтерського обліку, праці та зайнятості, маркетингу (в цю категорію попадають переважно менеджери з продажів). Сумарно вакансій у сфері торгівлі та послуг є найбільше, якщо рахувати також керівників, продавців, службовців, що обслуговують клієнтів, та інших працівників, що надають послуги. Серед інших затребуваних професійних категорій – секретарі та службовці, що виконують операції за допомогою клавіатури або зайняті з цифровими даними (сюди входять секретарі, адміністратори, офіс-менеджери, а також копірайтери, SMM, SEO та інші), а також кваліфіковані робітники.

Пропозиція зі сторони пошукачів найбільше перевищує попит для професійних категорій, які включають в себе здебільшого юристів, журналістів, перекладачів та інженерів-технологів.

У Донецькій області роботодавці найчастіше шукали професіоналів та фахівців у сфері державної служби, аудиту, бухгалтерського обліку, праці та зайнятості, маркетингу (в цю категорію попадають переважно менеджери з продажів). Серед інших затребуваних професійних категорій – будівельники будівель і споруд, секретарі та службовці, що виконують операції за допомогою клавіатури або зайняті з цифровими даними (сюди входять секретарі, адміністратори, офіс-менеджери, а також копірайтери, SMM, SEO та інші), а також найпростіші професії.

Про особливості ринку праці Донбасу слід сказати більше. Так, сучасна ситуація, що склалася на території Донецької області, значно вплинула на виробництво та розвиток провідних галузей економіки регіону. Як наслідок, відбувається трансформація ринку праці, його основних параметрів (попиту, пропозиції, ціни робочої сили тощо), структури зайнятості, в тому числі в розрізі професійних груп.

Ситуація із зайнятістю населення в Донецькій області є складною, особливо гостро постає проблема територіального та професійно-кваліфікаційного розходження попиту та пропозиції на робочу силу. Значний вплив також має присутність на регіональному ринку праці досить великої кількості внутрішньо переміщених осіб (ВПО): вже на початок 2016 року практично кожна друга особа працездатного віку з числа ВПО в Україні (більше, ніж 180 тис. осіб) приходилась на частку Донецького регіону. Переселенці фактично позбавлені можливості продовжувати трудову діяльність за колишнім місцем проживання, при цьому мають специфічні професії як представники моногалузевих міст (районів) Донбасу. Це спричинило додаткове навантаження на локальні ринки праці області, зростання рівня безробіття та соціальної напруги в суспільстві.

Сьогодні ситуація на ринку праці Донецької області є досить напруженою та характеризується негативними тенденціями, які пов’язані з відсутністю достатньої кількості якісних вакансій, звуженням сфери прикладання праці, зростанням навантаження на локальні ринки праці внаслідок збільшення масштабів внутрішньої міграції населення.

Аналіз співвідношення професійного складу осіб до потреби роботодавців свідчить про структурну неоднорідність регіонального ринку праці. Найбільша різниця між попитом та пропозицією на початок 2016 року відмічалась за наступними професійними групами: майже в 132 рази пропозиція перевищувала попит роботодавців у законодавцях, державних службовцях, керівниках, менеджерах (управителях); в 114 раз – у технічних службовцях; в 89 раз – у робітниках з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин. Сьогодні спостерігається падіння престижності деяких професій (спеціальностей) та зростання фахівців в бік професійно рухливих робітників.

Роботодавці внаслідок нестачі фінансових ресурсів обмежені у можливостях розширювати персонал, тому досить швидко зростає попит не на кількість робочих рук, а на вміння та кваліфікацію.

У Київській області роботодавці найчастіше шукали професіоналів та фахівців у сфері державної служби, аудиту, бухгалтерського обліку, праці та зайнятості, маркетингу (в цю категорію попадають переважно менеджери з продажів). Серед інших затребуваних професійних категорій – кваліфіковані робітники та найпростіші професії. Пропозиція зі сторони пошукачів найбільше перевищує попит для професійної категорії, які включають в себе здебільшого юристів, журналістів, перекладачів.

В Одеській області роботодавці найчастіше шукали професіоналів та фахівців у сфері державної служби, аудиту, бухгалтерського обліку, праці та зайнятості, маркетингу (в цю категорію попадають переважно менеджери з продажів). Серед інших затребуваних професійних категорій – секретарі та службовці, що виконують операції за допомогою клавіатури або зайняті з цифровими даними (сюди входять секретарі, адміністратори, офіс-менеджери, а також копірайтери, SMM, SEO та інші), кваліфіковані робітники та найпростіші професії.

Експертна оцінка ситуації на регіональних ринках праці України

Загальне бачення експертами економічної ситуації в країні в цілому є здебільшого песимістичним. В усіх регіонах експерти відзначали загальний спад економічної активності – закриття підприємств, згортання виробництва та зменшення попиту на ринку праці. Серед основних причин погіршення ситуації найчастіше називали ті, що пов’язані з військовим конфліктом: розрив економічних зв’язків з Росією, втрата стабільних ринків, матеріальні втрати (руйнування майна, необхідність переносити підприємство до іншого регіону). Падіння національної валюти, яке мало катастрофічні наслідки для економіки, експерти також пов’язують із наслідками конфлікту.

Найбільше, на думку опитаних, постраждали підприємства вугільної, металургійної, машинобудівної промисловості, високотехнологічні підприємства. Окремо в багатьох регіонах відзначали вкрай поганий стан малого бізнесу. З огляду на кризову ситуацію в економіці, роботодавці намагаються оптимізувати бізнес-процеси, зокрема скорочують штат, а від тих співробітників, що залишились, очікують виконання більшого діапазону робіт. Тому у більшості регіонів експерти незалежно один від одного відмітили, що надалі будуть більш затребувані працівники, що мають декілька спеціальностей або навичок, чи принаймні готові перенавчатись та гнучко підлаштовуватись під нові задачі. Це є універсальною тенденцією практично для всіх професій.

За видами економічної діяльності кожна п’ята вакансія пропонується на підприємствах та установах переробної та добувної промисловості, у торгівлі та ремонту автотранспорту (15%), у державному управлінні й обороні; соціальному страхуванні (12%), у освіті або на транспорті ( 9%), у охороні здоров’я або у сільському господарстві ( 5%). За професійними групами найбільший попит роботодавців спостерігається на кваліфікованих робітників з інструментом (19%) на професіоналів та на робітників з обслуговування, експлуатації устаткування (по 16 %), а також на працівників сфери торгівлі та послуг (14%).

За конкретними професіями – це водії, швачки, слюсарі, електромонтери, електрогазозварники, токарі, муляри тощо. Також затребувані працівники сфери послуг (продавці, кухарі, офіціанти, перукарі, охоронники тощо). У сільськогосподарському секторі – агрономи, трактористи та робітники з обслуговування сільськогосподарського виробництва. Залишається високим попит на професіоналів та фахівців з досвідом роботи – лікарів, фармацевтів, інженерів різних галузей, юристів, викладачів, економістів, бухгалтерів, а також ІТ- фахівців.

Наведена вище інформація показує, що, попри трансформаційну (перехідну) природу української економіки, вітчизняний ринок праці фактично функціонує відповідно до циклів ділової активності в нашій державі. Тому й попит на робочу силу в Україні збільшується із зростанням національної економіки і навпаки. На сучасному етапі, коли національна економіка зростає, активізувався й попит на робочу силу. При цьому відносно вищими темпами зростає попит на кваліфікованих працівників. А оскільки вітчизняний ринок за таку робочу силу конкурує з європейським ринком, де аналогічні посади оплачуються значно вище, то проблема нестачі кваліфікованої робочої сили в Україні може суттєво загостритись вже в найближчі роки.

У цьому контексті вельми невтішною є інформація про стан трудової міграції.

Трудова міграція та міграційні настрої населення

Починаючи з 90-х років минулого століття, український ринок праці почав вельми активно інтегруватись до аналогічних ринків європейських держав і Росії. Цей процес вельми багатоплановий за своїм характером. Найбільш активно він проявився у міграції робочої сили за межі України. Причому, згідно з експертними оцінками, після початку російської збройної агресії проти нашої держави відбулось зменшення трудової міграції українців до Росії та часткова переорієнтація потоків українських трудових мігрантів на ринки праці країн-членів Європейського Союзу. А в межах самого ЄС спостерігається вельми значна диференціація потоків українських трудових мігрантів до різних країн. Так, найбільшими реципієнтами української робочої сили, згідно з експертними оцінками, є Польща, Італія, Португалія та Іспанія.

Причому українська трудова міграція до європейських країн стає можливою, насамперед, завдяки великій різниці у вартості європейської та української робочої сили, що наочно проявляється при порівнянні рівнів безробіття в Україні та у країнах-членах ЄС.

За даними форми №1-ПА «Інформація про кількість працевлаштованих громадян суб’єктами господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні та здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в інших роботодавців», а також витягу з Автоматизованої системи обліку дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства Державної служби зайнятості видно, що у 2017 році послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном надавали 427 суб’єктів господарювання. Переважна більшість таких суб’єктів здійснювала діяльність в Одеській області (40%), у Дніпропетровській, Донецькій, Львівській, Херсонській областях та м. Київ – від 5% до 10%. Найбільшими потоки трудових міграцій були у Нідерланди (2,6 тис. осіб), США (2,6 тис. осіб), Панаму (2,8 тис. осіб), Грецію (6,3 тис. осіб), Велику Британію (8,1 тис. осіб), Німеччину (9,2 тис. осіб), Польщу (12,4 тис. осіб), на Кіпр (17,8 тис. осіб). Із загальної чисельності працюючих за кордоном 91% складали чоловіки. Половину трудових мігрантів мали повну вищу освіту, третину – професійно-технічну освіту. Понад 70% трудових мігрантів укладали контракти на термін до 6 місяців, чверть– від 6 місяців до 1 року, та 1% – понад 1 рік.

За видами економічної діяльності до виїзду за кордон понад третину трудових мігрантів з України працювали у сфері транспорту, складському господарстві, поштовій та кур’єрській діяльності, а також у переробній промисловості (10%) та на будівництві (10%). На момент виїзду за кордон понад третину трудових мігрантів працювала на низькокваліфікованих роботах; 15% – займали посади фахівців; 12% – професіоналів, 12% – робітників з обслуговування, експлуатації та складання устаткування та машин.

Освітні тенденції українців за кордоном

За даними аналітичного центру СEDOS , число українців на студіях в іноземних університетах станом на 2015/2016 навчальний рік становило 66 668 осіб. Серед найбільш бажаних для навчання країн, як і раніше, залишаються Польща, Німеччина, Росія, Канада, Італія, Чехія, США, Іспанія, Австрія, Франція та Угорщина. Динаміка зростання з 2009 по 2016 роки склала 176%. Якщо порівнювати два останні роки, то приріст складає майже 20% або ж 10 934 осіб.

Причому 2/3 цього приросту склали саме українці, які навчаються в польських університетах. Вони показали найбільш стрімке збільшення, як в абсолютному, так і відносному показниках, – з 22 833 до 30 041 особи (майже 32%). Також значний відносний та абсолютний приріст українських громадян на студіях демонстрували канадські, словацькі та італійські університети.

У глобальній популяції студентів, які навчаються не в країнах свого громадянства, українці складають трохи більше, ніж соту частину. Аналіз кожної країни призначення дозволяє визначити, наскільки важливими для неї є саме українці. Вже традиційно частка українців серед іноземних студентів Польщі є доволі відчутною – у 2015/2016 році вона склала 57%. У решті країн українці значно поступаються іншим студентським діаспорам. Наприклад, в Росії українських студентів значно менше, ніж студентів з країн Центральної Азії. Чехія та Угорщина, хоча й приваблюють чимало українців, є більш бажаними для молоді з балканських країн. Водночас у Словаччині українці поступово виходять у лідери.

Більшість студентів здобуває вищу освіту саме для кращого працевлаштування. Знання та навички, які стануть в нагоді під час роботи, а також можливість отримати хорошу роботу в майбутньому набрали 50% та 51% відповідей респондентів . Особистий та інтелектуальний розвиток цікавить 38% респондентів. Водночас третина студентів відповіли, що хочуть просто отримати диплом про вищу освіту. Найменше людей йдуть здобувати вищу освіту, оскільки на цьому наполягали батьки (8%) та щоб переїхати в інше місто (6%).

Таким чином, попри поширені нарікання на якість вищої освіти, самі студенти все ще сприймають її як засіб знайти задовільну роботу у майбутньому.

Так, на ринку праці ЄС намітилась вельми чітка тенденція, коли частина працездатного населення з країн Центрально-Східної Європи, які порівняно нещодавно вступили до ЄС вирушає на заробітки до, так званих, старих країн-членів Євросоюзу, а новостворені вакантні робочі місця на національних ринках цих країн заповнюються працівниками з пострадянських держав (за винятком країн Балтії). Наприклад, як пояснив DeutscheWelle (DW) керівник кадрового агентства «Пелех» О. Пелех, на польському ринку праці відчувається нестача робочої сили. За його словами, самі поляки поїхали на заробітки до Німеччини, Великобританії, вивільнивши таким чином, місця для українців.

Так, польська Rzeczpospolita повідомляє про рекорд трудової міграції. Видання наголошує, що у 2016 р. польські фірми хотіли прийняти на роботу 1300 тис. працівників зі Сходу, в основному з України. І йдеться не лише про сільськогосподарських робітників, а й фахівців. А в 2015 р. загалом у Польщі, за даними польської преси, як легально, так і нелегально працювало близько 1 млн. українців. Водночас у дослідженні Національного банку Польщі вказано, що, враховуючи короткотерміновий характер праці, в Польщі за оцінками одночасно перебувало близько 500 тис. громадян України. Все більше випускників та студентів виїжджають до Польщі.

Яким є профіль українських студентів та випускників у Польщі? Звернемося до опитування, проведенного кампанією CEDOS . Найбільшою групою серед респондентів (83%) є поточні студенти, тобто особи, що навчаються на бакалаврській або магістерській програмі в польському університеті. Ще 17% – це українські випускники, які мають диплом польського університету. Дві третини респондентів (67%) не мають польського коріння, але 31% стверджують, що їхні бабусі чи дідусі народились у Польщі. Значна більшість має близьких родичів в Україні. Також більшість респондентів мешкає в Польщі протягом тривалого часу: 29% живуть у Польщі 1-2 роки і 29% — 3-4 роки. Найбільша група респондентів – 42% – складається з осіб віком 18-20 років, тоді як 32% мають вік 21-23 роки. Близько 20% респондентів старшого віку.

Серед випускників є як люди, що живуть у Польщі 3-5 років (34%) та 1-2 роки (32%), так і ті, хто провів ще більше часу в країні – 5-8 років (29%). Серед них 35% отримали диплом у 2017 році, і це зазвичай був диплом магістра (65%) з меншою кількістю дипломів бакалавра (28%) та PhD (7%). Після випуску три чверті респондентів залишились у Польщі, а 20% повернулися до України. Станом на час заповнення анкети 17% респондентів проживали в Україні.

Основною причиною, чому українські студенти обрали навчання саме в польському університеті, була порівняно низька вартість життя (цю відповідь обрали 39% респондентів). Серед інших вагомих причин – можливість навчатися зі знижкою (29%) та нижчі вимоги для вступу, ніж в інших країнах (28%). Студенти також відзначили перспективу знайти хорошу роботу за спеціальністю в Польщі, якість освіти в обраному університеті та якість освіти на обраній навчальній програмі (22% обрали кожен із цих варіантів). По 12% обрали перспективи знаходження роботи в Польщі (не обов’язково за спеціальністю), хороші умови життя та прості умови для отримання дозволу на тривале перебування в країні. Ці причини, а також вдала інформаційна кампанія обраного університету (7%) видаються не дуже релевантними для більшості студентів для вибору навчання саме в Польщі.

У виборі університету респонденти орієнтувалися на статус закладу (44%) та наявність певної навчальної програми (42%). Для чверті опитаних мали значення поради від родичів та друзів, а для 22% – переконаність у високих шансах на працевлаштування для випускників університету. Також 22% звертали увагу на зручне транспортне сполучення з Україною, 20% відзначили інформаційну кампанію університету, 19% орієнтувалися на досвід родичів чи знайомих, які вчились у цьому закладі.

Допомога в отриманні роботи – це той аспект, який мотивував значну групу респондентів приїхати вчитись і, для частини випускників, працювати в Польщі (вищу зарплату та перспективи працевлаштування багато хто назвав ключовою мотивацією). Коли ми порівнюємо цю відповідь із даними, які показують, що чверть студентів планують після випуску залишитись у Польщі і ще чверть – переїхати в іншу країну ЄС, стає очевидним, що Польща може докладати більше зусиль для заохочення українських студентів та створення умов для того, щоб вони залишилися працювати в країні.

Причини, які справили основний вплив під час вибору спеціальності, набагато більше пов’язані із власними вподобаннями студентів, ніж із наміром знайти гарну роботу. Більшість студентів (50%) обрала спеціальність, бо цікавляться нею. Майже вдвічі менше студентів (29%) обирали, зважаючи на престиж професії, можливість працевлаштування та гарного заробітку. Водночас 16% студентів були заручниками тих чи інших зовнішніх обставин: порад батьків, знайомих, ціни чи місця на бюджеті. При цьому якщо саме батьки були ініціаторами рішення здобувати вищу освіту, то вибір спеціальності був пов’язаний з цими зовнішніми обставинами майже у половини з них (46%).

Власна зацікавленість залишається головною причиною для вибору спеціальності як для контрактників, так і для бюджетників . Різниця з’являється у другій за популярністю причині. Для бюджетників нею є орієнтація на можливості подальшого працевлаштування (11,4%), а для контрактників – престиж майбутньої професії (17%). Можливо, бюджетники більш орієнтовані на швидкий пошук роботи після університету, незалежно від її престижності. Адже на бюджетні місця частіше намагаються потрапити студенти, родини яких не мають можливості оплачувати навчання, і, можливо, вони намагаються якомога швидше знайти способи заробітку після університету. У той же час контрактники частіше бувають більш забезпеченими, саме тому можуть дозволити собі обирати спеціальності, які не є такими популярними на ринку праці, але натомість є престижними.

Для розуміння загальної ситуації з роботою серед студентів України варто зазначити, що абсолютна більшість респондентів не суміщає навчання з роботою (63%). Решта 37% працює під час навчання, з них більша частина (27%) працює з частковою зайнятістю, а з повною – лише 4%. Також серед респондентів є і такі, хто працював раніше, однак зараз не працює (6%).

Шукаючи роботу під час навчання, студенти найчастіше орієнтуються на рівень заробітної плати та гнучкий графік роботи. Для 62% респондентів важливим є перший критерій, для 52% – другий. Віддалена робота, часткова занятість та ненормований робочий день приваблюють студентів, які мають зважати на розклад занять та завантаженість в університеті. Водночас третина респондентів звертають увагу на те, щоб робота була за фахом.

Серед критеріїв, за якими студенти обирають працевлаштування під час навчання, найважливішими виявились рівень заробітної плати, гнучкий графік роботи та робота за спеціальністю. Для вибору працевлаштування по завершенню навчання гнучкий графік роботи перестає бути таким важливим критерієм, і студенти орієнтуються більше на рівень заробітної плати та роботу за спеціальністю.

Водночас відбувається певна поступова трансформація структури потоків українських трудових мігрантів до країн-членів ЄС.

Якщо у 90-х роках минулого століття потоки української трудової міграції спрямовувались, в основному, у сферу будівництва, сільського господарства, торгівлі та виконання домашніх робіт, включаючи догляд за літніми людьми, то останніми роками в європейських країнах усе більше зростає попит на кваліфіковану робочу силу, в тому числі і з України. Наприклад, на ринку праці Німеччини нині є понад мільйон вакансій. При цьому у ФРН найбільше бракує ІТ-фахівців, будівельників (теслярів, покрівельників), залізничників, лікарів, медперсоналу по догляду за хворими і старими людьми. Для заняття відповідної посади потрібні документи, що підтверджують кваліфікацію претендента.

Взагалі, цілий ряд країн, особливо сусідніх, вочевидь, розглядають Україну як джерело дешевої робочої сили для розвитку своєї економіки. Освіта української молоді за кордоном доволі часто перетворюється на канал її трудової еміграції. Зменшення частки кваліфікованої праці в національній економіці негативно позначиться на доходах державного і місцевих бюджетів та Пенсійного фонду України з усіма негативними соціальними наслідками, що з цього випливають.

Для аналізу ставлення населення до системи вищої освіти в України звернемося до дослідження , проведеного Фондом «Демократичні ініціативи». Так, основні позитиви вищої освіти населення вбачає у тому, що вона дає добрі професійні та світоглядні знання (з цим згодні 45% та 51% опитаних відповідно, а не згодні – 32% та 27% респондентів). Втім, переважають негативи: лише 26% населення згодні з твердженням, що вища освіта в Україні дає можливості знайти хорошу роботу (не згодні – 56%), так само лише 26% вважають, що вища освіта дає усім рівні можливості навчатися безплатно (не згодні з цим 58%).

Думки населення щодо того, чи дає змогу вища освіта реалізуватися найбільш здібним і талановитим людям, поділилися приблизно навпіл: із цим згодні 43%, а не згодні 37%. Трохи більше чверті (27%) населення хотіли би повчитися за кордоном (у 2015 р. таких було 39%) та лише третина опитаних хотіли би відправити на навчання закордон своїх дітей (у 2015 р. таких було 45%). Примітно, що кількість тих, хто не хотів би відправляти дітей на закордонне навчання (33%), переважає кількість тих, хто хотів би, але не має такої можливості (28%).

Таким чином, довготривала недосконалість взаємодії суб’єктів ринків праці та освіти негативно відображалася на обох ринках, зумовлюючи невідповідність професійно-кваліфікаційних стандартів вимогам виробництва, погіршуючи якість підготовки кадрів та загострюючи дисбаланс вакансій за професіями. Метою взаємодії суб’єктів ринків праці та освіти є максимальне задоволення потреб всіх зацікавлених сторін, що з одного боку дозволяє збалансувати попит та пропозицію на кваліфіковану робочу силу, досягти вищої якості освіти (покращення її змісту та удосконалення форми), а з іншого – задовольнити всіх стейкхолдерів у відповідних освітніх продуктах та (послугах).

Враховуючи суб’єктно-об’єктні зв’язки та рівні, на яких можлива реалізація взаємодії суб’єктів ринків праці та освіти серед пріоритетних напрямів її забезпечення варто виокремити такі:

1.  удосконалення моніторингу ринків праці та освіти з метою забезпечення достовірності оцінок розвитку обох систем, зокрема у частині відтворення якісних складових робочої сили за освітньо-кваліфікаційними рівнями, професійною структурою та видами економічної діяльності й побудова на цій основі моделі прогнозування потреб ринку праці у кваліфікованій робочій силі;
2. зменшення дисбалансу на ринку праці шляхом врахування прогнозних оцінок щодо освітньо-кваліфікаційних потреб ринку праці та поступового коригування напрямів професійної підготовки, а також внесення змін до навчальних програм;
3.  наближення сутнісної відповідності системи вищої та професійної освіти до потреб ринку праці, шляхом збагачення змісту освітніх програм когнітивними та соціальними компетенціями (зокрема: здатності до сприйняття нового та саморозвитку, здатності до прояву самостійності в особистому та професійному житті, володіння сучасним засобами комунікацій та активне їх використання в особистій та професійній діяльності тощо);
4.  створення передумов для активізації участі бізнесу у формуванні сучасних компетенцій, які відповідатимуть потребам робочих місць, шляхом запровадження незалежної кваліфікаційної атестації, участі у підготовці, реєстрації та ліцензуванні навчальних програм, створення та розвитку сучасних навчально-виробничих комплексів на базі університетів, для забезпечення надбання професійних компетенцій в процесі освіти;
5.  забезпечення можливості практичного застосування кваліфікацій, отриманих у рамках неформального навчання шляхом розроблення стандартів для оцінювання, валідації та сертифікації навчання;
6.  створення умов для збереження і розвитку виробничого, освітнього потенціалу конкурентоспроможних закладів професійно-технічної освіти, що здійснюють підготовку робітничих кадрів за дефіцитними професіями шляхом надання державних субвенцій на означені цілі;
7.  сприяння поширенню інновацій в освітню та трудову сферу, що забезпечують активізацію людського капіталу у напрямі здобуття професійних знань та їх застосування на практиці;
8.  розширення можливостей для нарощення конкурентоспроможності робочої сили, шляхом удосконалення мережі освітніх закладів, що надають освітні послуги та удосконалення правових умов, які сприяють захисту прав робочої сили на здобуття додаткових професійних знань;
9.  сприяння формуванню навичок раціональної побудови освітніх траєкторій серед молоді, шляхом створення інформаційної підтримки, починаючи від обрання професій, закінчуючи працевлаштуванням та адаптацією на робочому місті.

За матеріалами доповідної аналітичної записки «Освітньо-професійна структура ринку праці: сучасні виклики та загрози» Інституту економіки та прогнозування НАН України