Чи готова Україна запровадити обов’язковий накопичувальний пенсійний рівень?

Журнал «Роботодавець» поспілкувався з Фабіо Дюран-Вальверде – керівником підрозділу з питань державних фінансів, страхування та статистики, відділ соціального захисту (Міжнародна організація праці (МОП), Женева), та Кенічі Хіросе – старшим спеціалістом з питань соціального захисту (МОП, Будапешт), про глобальні та регіональні тенденції пенсійної реформи та нинішню пропозицію щодо запровадження обов’язкового накопичувального пенсійного рівня на основі індивідуальних рахунків в Україні.

– У Києві на початку грудня відбулась національна тристороння зустріч щодо обов’язкового накопичувального пенсійного рівня в Україні. Яка була ціль даної зустрічі?

– Кенічі Хіросе: Мета зустрічі полягала в тому, щоб поділитися належною практикою та накопиченим досвідом щодо обов’язкового накопичувального пенсійного рівня у світлі пенсійних реформ, проведених у сусідніх країнах Європи та інших регіонах, зокрема в Латинській Америці, проінформувати соціальних партнерів про переваги та недоліки приватизованої пенсійної системи, а також забезпечити політичний форум для обговорення ключових питань майбутньої політики в Україні в сфері пенсійного забезпечення.

– Які глобальні тенденції пенсійної реформи?

– Фабіо Дюран-Вальверде: Насамперед, важливо зазначити, що після понад більш, ніж 100 років прогресу, більшість країн світу продовжують розвивати державні пенсійні системи, що базуються на принципах солідарності. Однак ми не можемо говорити про односторонню тенденцію – перспективи дуже різноманітні. Найменш розвинені країни все ще намагаються створити національні пенсійні системи або розширити правове охоплення для груп, які ще не охоплені, тоді як для багатьох країн з середнім рівнем доходу основним завданням є скорочення незадекларованої праці та підвищення  ефективності охоплення існуючих систем.

Нова тенденція пов’язана зі скасуванням приватизації пенсій. З 30 країн, які запровадили до своїх систем пенсійного забезпечення обов’язкові приватні накопичувальні пенсійні рівні, 18 – вже частково або повністю скасували їх, з тенденцією до повернення до державних систем. Однак, незважаючи на несприятливі наслідки приватизації, деякі міжнародні фінансові установи продовжують сприяти приватизації пенсійних систем.

– Якою мірою приватні пенсійні системи досягли своїх цілей?

Фабіо Дюран-Вальверде: Нещодавня публікація МОП «Скасування приватизації пенсій – Відновлення державних пенсійних систем у Східній Європі та Латинській Америці» розглядає ряд проблем, пов’язаних з обмеженим функціонуванням приватних пенсійних систем, а саме: рівні охоплення застоювалися або зменшувалися; погіршились пенсійні виплати; фінансовий ринок та демографічні ризики перемістилися на фізичних осіб; зросла гендерна нерівність та нерівність доходів; погіршився соціальний діалог. Крім того, високі витрати перехідного періоду, що стосуються реформ, вплинули на дефіцит бюджету; адміністративні витрати приватних пенсійних фондів, були набагато вищими. Обіцянка, що індивідуальні рахунки сприятимуть розвитку ринків капіталу в країнах, що розвиваються, не стала реальністю, за дуже невеликими винятками.

– Яка ситуація в регіоні?

Кенічі Хіросе: З середини 90-х років певні країни Центральної та Східної Європи запровадили пенсійні системи другого рівня, що базуються на індивідуальних рахунках та приватному управлінні: Угорщина в 1998 р., Казахстан в 1998 р., Польща в 1999 р., Латвія в 2001 р., Болгарія в 2002 р., Хорватія в 2002 р., Естонія в 2002 р., Колишня Югославська Республіка Македонія в 2003 р., Словацька Республіка в 2005 р. та Румунія в 2008 р. Реформи зменшили державні пенсійні системи, перенаправляючи частину пенсійних внесків до приватних ощадних рахунків.

З глобальною кризою у 2008 р. багато країн зіткнулися з проблемою значного збільшення державного дефіциту та боргів. Суттєві перехідні витрати, пов’язані з пенсійними системами другого рівня, сприяли значною мірою погіршенню, ніж покращенню фіскальної ситуації. В результаті деякі країни Центральної та Східної Європи, такі як Угорщина, Словаччина, Польща, Румунія, відреагували шляхом зменшення внесків до обов’язкових накопичувальних пенсійних рівнів як засобу зменшення дефіциту державних пенсійних систем.

– В Україні зараз обговорюється реформа, спрямована на впровадження пенсійних систем другого рівня на основі індивідуальних рахунків. Як виглядає ця ініціатива у світлі глобального та регіонального досвіду?

– Фабіо Дюран-Вальверде: Схоже, що ключове слово в даному випадку – це діяти з «обережністю». Країна повинна дуже уважно вивчити досвід інших країн та уникати тих самих помилок. Сучасна економічна ситуація в Україні не дозволяє говорити про успішну реалізацію масштабної пенсійної приватизації. Більш того, працівники не повністю проінформовані про функціонування пенсійної системи другого рівня.

Згідно з реформованим пенсійним законодавством України, рівень допомоги становить 30% після 30 років сплати внесків. Крім того, мінімальна пенсія наразі становить близько 1500 грн., що менше, ніж 50 євро на місяць. З точки зору фінансування системи, скорочення ставки внесків у 2016 р. призвело до значного збільшення дефіциту Пенсійного фонду. Фінансування пенсій дедалі більше залежить від державного бюджету.

– Кенічі Хіросе: У даному контексті основним ризиком, який ми спостерігаємо, є те, що запровадження пенсійної системи другого рівня не вирішить існуючих проблем нинішньої державної пенсійної системи. Тому слід рекомендувати вирішити нинішні проблеми державної пенсійної системи, перш ніж розпочати ризиковану ініціативу.

Підбиваючи підсумки, запровадження пенсійної системи другого рівня є передчасним для України в даних умовах. Немає необхідності поспішати. Будь-який додатковий ресурс слід перенаправляти до державної пенсійної системи, щоб зменшити дефіцит і, врешті-решт, покращити рівень пенсійних допомог. Для цього ми вважаємо, що покращення дотримання законодавства та збору внесків, а також скорочення незадекларованої праці відіграватимуть вирішальну роль.