Якщо на загальнодержавному рівні в Україні соціальний діалог принаймні імітується, то на місцевому він практично відсутній

«Україні час перейти до європейського типу соціального діалогу і запровадити публічний діалог. Соціальний діалог — це не просто інструмент подолання кризи, це продовження парламентської демократії». Таку думку висловив президент Громадської організації «Спілка орендарів і підприємців України» (СОПУ), заслужений економіст Віктор Хмільовський (на знімку) під час круглого столу «Перспективи імплементації в Україні положень Глави 21 Угоди про асоціацію Україна — ЄС щодо розвитку публічних комунікацій та соціального діалогу». Дискусію за участі народних депутатів, високопоставлених посадовців, провідних науковців в соціально-трудовій царині та лідерів ключових всеукраїнських та галузевих профспілок, об’єднань організацій підприємців і роботодавців, експертів Міжнародної організації праці, представників проекту «Громадська синергія», національної та білоруської платформ громадянського суспільства Форуму Східного партнерства та Україна — ЄС за сприяння Міжнародного фонду «Відродження» успішно провела СОПУ.

Імплементація Угоди про асоціацію Україна — ЄС вимагає зміни підходів до взаємодії профспілок, роботодавців, організацій громадянського суспільства та держави у розв’язанні соціально-економічних проблем країни. Стаття 421 Глави ХХІ Угоди передбачає залучення всіх зацікавлених сторін до впровадження реформ. З огляду на політику децентралізації це потребує модернізації чинної моделі публічних комунікацій між владою та громадськістю, отримання, зокрема на місцевому рівні, опрацювання інструментарію для обговорення проблем і пошуку шляхів їх розв’язання.

За словами Віктора Хмільовського, публічні комунікації мають передбачати два ключові компоненти — соціальний діалог, тобто взаємодію між урядом, роботодавцями і профспілками з використанням таких інструментів, як обмін інформацією, консультації та домовленості стосовно врегулювання соціально-трудових проблем, зафіксованих під час підписання колективних угод різних рівнів, та публічний діалог на кшталт Європейського соціально-економічного комітету — дорадчого органу, створеного 1958 року в ЄС. Саме в такому форматі реалізуються демократичні цінності щодо участі суспільства в управлінні державницькими справами. Тобто через взаємодію між роботодавцями, профспілками та громадянським суспільством напрацьовуються програми сталого розвитку, які після взаєморозуміння на засадах консенсусу подаються на розгляд Європарламенту.

Одним із ключових положень 421-ї статті Угоди є сприяння ефективному публічному та соціальному діалогу, активній участі соціальних партнерів у розробці та реалізації відповідних нормативно-правових актів. Це потребує ухвалення змін до низки документів, зокрема, до Закону «Про соціальний діалог в Україні».

Нині обговорюють різні моделі соціального діалогу. На думку Віктора Хмільовського, в Україні «імітується трипартизм (соціальний діалог у трикутнику уряд-профспілки-роботодавці)». Насправді підприємці та профспілки не мають реального впливу на систему формування державних рішень, які часто-густо ухвалюються виключно під впливом політичної кон’юнктури.

Крім того, через сумнівні критерії репрезентативності, які застосовуються до сторін соціального діалогу, чимало авторитетних організацій роботодавців та профспілок позбавлені можливості брати участь у колективних переговорах. Тому СОПУ виступає за розширення формату таких переговорів відповідно до концепції «соціальний діалог плюс», тобто за залучення до класичного трикутника представників громадських організацій.

— Позиція щодо формату «соціальний діалог плюс» — це пошук з нашого боку якогось компромісу, щоб зменшити конфлікт з Мінсоцполітики, ініціатора внесення змін до Закону «Про соціальний діалог в Україні», — визнає Віктор Хмільовський. — Тому, що громадськість не має можливості впливати на формування відповідного законопроекту. Представників громадських організацій часто навіть не запрошують, щоб вони були присутніми на обговоренні. Проте на розгляд Кабміну та Верховної Ради виносяться ті варіанти, які пропонують інститути виконавчої влади.

Тема набула гострої дискусії. Так, народний депутат України, голова Ради підприємців при Кабміні Леонід Козаченко акцентував увагу на недостатній залученості громадських об’єднань підприємців до соціального діалогу, відсутності достатньої координації між інститутами соціального та публічного діалогу в рамках реалізації державної політики, а також надмірній політичній кон’юнктурі серед соціальних партнерів.

Актуалізація посилення реального впливу рішень, прийнятих соціальними партнерами на державну політику, на кшталт практик ЄС було лейтмотивом виступу голови Федерації профспілок України Григорія Осового. «На зміну підписанню колективних угод, які мають слабкий вплив на політику, потрібен перехід до підписання рамкового суспільного пакту між владою, соціальними партнерами та громадським суспільством в контексті реалізації реформ» — зазначив він.

Голова ДРСУ Ксенія Ляпіна наголосила на необхідності інституціалізації соціального та публічного діалогу, якості процедур діалогу, підвищення фаховості та професіоналізму учасників, особливо на територіальному рівні.

З доповіддю щодо збереження національного трудового потенціалу виступила директор Інституту демографії та соціальних досліджень академік Елла Лібанова. А керівник ГУ ДФС у м. Києві Людмила Демченко навела приклади успішності публічних комунікацій з громадянським суспільством і платниками податку в столиці України.

Народний депутат України Оксана Продан під час дискусії висловилася за пошук оптимальної формули соціального партнерства, наголосивши на контраверсійності ідеї формування соціального діалогу у форматі «трипартизм+», висловивши позицію, що перехід до такого формату несе загрозу розмиванню та руйнації соціального діалогу, хоча, на її думку, «трипартизм плюс», безперечно, має право на існування, адже застосовується в інших країнах Європи.

Якщо на загальнодержавному рівні в Україні соціальний діалог принаймні імітується, то на місцевому він практично відсутній. За словами Державного секретаря Мінсоцполітики Віктора Іванкевича, «на сьогодні одна з найбільших реформ — це децентралізація влади, і, відповідно, соціальний діалог відчуває певні прогалини свого розвитку на місцевому рівні, де об’єднуються громади». Чиновники обіцяють їх заповнити. Як повідомив Віктор Іванкевич, Міністерством розроблено проект закону України «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний діалог в Україні», яким передбачено можливість утворення тристоронніх соціально-економічних рад у всіх адміністративно-територіальних одиницях та об’єднаннях територіальних громад в Україні.

Свій проект комплексної «Стратегії модернізації соціального діалогу в Україні» запропонувала Спілка орендаторів і підприємців України у вигляді Дорожньої карти, реалізація якої передбачається в коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі з налагодженням відповідних комунікацій від національного рівня до рівня територіальних громад. Результативність таких комунікацій висвітлив у своєму спічі президент членської організації СОПУ — Ліги роботодавців Хмельниччини Ростислав Семків. Успішність соціального діалогу він вбачає у консолідованості зусиль сторони роботодавців в обстоюванні інтересів бізнесу на регіональному та місцевому рівні.

В обговоренні Дорожньої карти серед інших експертів узяв участь і виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» Олександр Сушко.

«Нам дуже важливо, — відзначив він, — щоб робота партнерів завершувалася певним аналітичним продуктом, який можна представити і покласти в основу розробки нормативно-правових актів чи для вдосконалення роботи інституцій».

Анна СМІЛЯНСЬКА

Коментарі

kazmetal l.com