Тернистий шлях від комунікацій до цивілізованого соціального діалогу
Соціальний діалог – це не просто інструмент подолання кризи, це продовження парламентської демократії, вважає керівник проекту «Сприяння публічним комунікаціям в діалозі між владою та громадськістю в частині імплементації положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію в умовах децентралізації», що реалізується за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження» Громадською організацію «Спілка орендарів і підприємців України» Надія ЗАРЬКО
Імплементація Угоди про Асоціацію між Україною та Євросоюзом є одним із ключових завдань української влади на середньострокову перспективу. Важливою складовою Угоди є Глава ХХІ «Співробітництво у галузі зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей» (далі – Глава ХХІ Угоди), реалізація якої вимагає зміни підходів до взаємодії профспілок, роботодавців, організацій громадянського суспільства та держави у вирішенні соціально-економічних проблем країни. Главою ХХІ Угоди (статті 419, 420, 421), зокрема, передбачається сприяння ефективному соціальному діалогу, забезпечення активної участі соціальних партнерів у впровадженні реформ в Україні, їх залучення до розробки та реалізації відповідних нормативно-правових актів та організаційних кроків.
В умовах сьогодення, з урахуванням децентралізації, вирішення зазначених вище завдань потребує глибинної модернізації чинної моделі публічних комунікацій між владою та громадськістю, зокрема моделі соціального діалогу, надання соціальним партнерам на місцевому рівні інструментарію для ефективних публічних комунікацій, а також досягнення спільних шляхів вирішення проблем соціально-економічного розвитку територій.
Діюча національна модель соціального діалогу не відповідає викликам часу та не виконує поставлені перед нею завдання. Причинами такої ситуації є, зокрема, його формалізація в частині впливу сторони роботодавців та профспілкової сторони на прийняття управлінських рішень, зокрема щодо встановлення ключових соціально-економічних параметрів в сфері соціально-трудових відносин, що обумовлено застарілістю та неефективністю комунікаційного компоненту чинної моделі, зокрема на територіальному (місцевому) рівні.
У цьому зв`язку, вкрай актуальним є посилення публічного та відкритого соціального діалогу між органами державної влади, соціальними партнерами та громадським суспільством (зацікавлених інститутів громадянського суспільства, незалежних експертів, органів місцевої влади та громадських активістів на місцях) на усіх його рівнях щодо обговорення проблем та спільних дій в частині покращення його організації та управління. Сприяння долученню до публічних комунікацій усіх зацікавлених сторін посилить взаємну довіру та соціальну відповідальність партнерів, та дасть змогу опрацювати узгоджену усіма зацікавленими учасниками «дорожню карту» модернізації публічного та соціального діалогу, що дасть новий поштовх до якісної імплементації положень Глави ХХІ Угоди між Україною та Європейським Союзом в умовах децентралізації.
Саме сприяння імплементації положень Глави 21 Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС «Співробітництво у галузі зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей» в умовах децентралізації через активізацію публічних комунікацій та діалогу між органами влади та громадським суспільством, зокрема на територіальному рівні, є місією проекту «Сприяння публічним комунікаціям в діалозі між владою та громадськістю в частині імплементації положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію в умовах децентралізації»
Проект мав на меті не лише узагальнення (зокрема, шляхом опитування провідних експертів в сфері соціального діалогу та аналітичного огляду) та широке громадське обговорення позицій зацікавлених сторін щодо розвитку соціального та публічного діалогу, а й опрацювання конкретного стратегічного плану, своєрідної дорожньої карти досягнення відповідних цілей.
Якщо оцінювати практичні результати проекту, які можуть стати певним орієнтиром та базисом для подальших дій, то слід зупинитися на наступному.
По перше, це Аналітичний огляд актів законодавства, наукових, аналітичних висновків і досліджень, позицій сторін, опублікованих в друкованих та електронних ЗМІ та за результатами опитування з питань сучасного стану та перспектив імплементації положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію Україна – ЄС щодо розвитку публічних комунікацій та соціального діалогу.
В цьому документі узагальнено результати аналізу актів законодавства, наукових досліджень, результатів реалізації грантових проектів в сфері публічного та соціального діалогу, окремих позицій представників сторін соціального діалогу та незалежних експертів, опублікованих в друкованих ЗМІ, розміщених на офіційних сайтах організацій та за результатами соціологічного опитування щодо оцінки стану та перспектив розвитку соціального діалогу в Україні, проведеного в рамках реалізації Проекту.
В огляді наголошується, що публічні комунікації мають передбачати два ключові компоненти – соціальний діалог, тобто взаємодію між урядом, роботодавцями і профспілками з використанням таких інструментів як обмін інформацією, консультації та домовленості стосовно врегулювання соціально-трудових проблем, зафіксованих під час підписання колективних угод різних рівнів, та публічний діалог на кшталт Європейського соціально-економічного комітету – дорадчого органу, створеного 1958 року у ЄС. Саме в такому форматі реалізуються демократичні цінності щодо участі суспільства в управлінні державницькими справами. Тобто, через взаємодію між роботодавцями, профспілками та громадянським суспільством напрацьовуються програми сталого розвитку, які після взаємопорозуміння на засадах консенсусу подаються на розгляд Європарламенту.
Важливими висновками огляду є те , що одним із ключових положень 421-ї статті Угоди є сприяння ефективному публічному та соціальному діалогу, активній участі соціальних партнерів у розробці та реалізації відповідних нормативно-правових актів. Це потребує ухвалення змін до Закону України «Про соціальний діалог в Україні» та «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права та гарантії їх діяльності».
Нині на національному рівні обговорюються різні моделі соціального діалогу. Останнім часом так званий трипартизм (соціальний діалог в трикутнику уряд-профспілки-роботодавці) лише імітується. Насправді підприємці та профспілки не мають реального впливу на систему формування державних рішень, які часто-густо ухвалюються виключно під впливом політичної кон’юктури.
Крім того, через сумнівні критерії репрезентативності, які застосовуються до сторін соціального діалогу, чимало авторитетних організацій роботодавців та профспілок позбавлені можливості брати участь в колективних переговорах. Тому є потреба розширення формату таких переговорів за форматом «соціальний діалог плюс», тобто з залученням до класичного трикутника представників громадських організацій.
По-друге, це активізація процесу публічних комунікацій між усіма зацікавленими сторонами (стейкхолдерами), щоб певним чином протидіяти негативній практиці, коли підприємницька громадськість та так звані «нерепрезентативні» організації роботодавців, організації громадського суспільства разом з незалежними експертами позбавляються можливості долучатись до експертного обговорення проблематики соціального діалогу в нашій країні.
Одним із таких форматів стало проведення круглого столу «Перспективи імплементації в Україні положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію Україна-ЄС щодо розвитку публічних комунікацій та соціального діалогу»
Тема круглого столу нікого з учасників не лишила байдужим, адже якщо на загальнодержавному рівні в Україні соціальний діалог принаймні імітується, то на місцевому він практично відсутній. В той час, коли соціальний діалог – це триєдиний дискусійний майданчик, інформаційна платформа, де повинна генеруватися державна політика в царині соціально-трудових і соціально-економічних відносин.
Яку ж проблему можна окреслити як ключову в рамках обговорення на круглому столі та по його завершенню?
В Україні так вже історично склалися обставини, що між репрезентативними об’єднаннями організацій роботодавців національного рівня ось уже майже двадцять років відбувається борня за верховенство. Тож місія і проекту, і круглого столу полягала в тому, щоб за участі всіх соціальних партнерів і представників громадянського суспільства знайти консенсус у професійній дружній дискусії.
Та чи досягнута ця мета?
На жаль, мета повною мірою не досягнута, але увага до проблеми прикута. Це засвідчує і зацікавленість, яку спричинили зазначений вище аналітичний огляд, проведені онлайн-опитування з відповідним аналізом, Дорожня карта модернізації соціального діалогу в Україні та рекомендації, напрацьовані учасниками круглого столу.
Ці документи оприлюднені в інформаційному просторі в усіх можливих варіантах.
Відбулася їх певна апробація і на регіональному рівні. В Чернівцях за організаційної підтримки партнера проекту – Центру громадської активності «Синергія» – відбувся круглий стіл «Стан і перспективи соціального діалогу на територіальному рівні в умовах децентралізації».
Тож завдання, окреслені як довгострокова мета проекту, лишаються актуальними. Адже сьогодні вкрай важливо, хоч і маловірогідно, щоб репрезентативні всеукраїнські, галузеві, регіональні, місцеві організації роботодавців і їх об’єднання, так само як і нерепрезентативні скористалися напрацюваннями проекту та спрямували свої зусилля на приведення законодавства про соціальний діалог, Закону України «Про організації роботодавців і їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» у відповідність до положень Основного закону України та Конвенцій Міжнародної організації праці, ратифікованих Україною. Лише після цього ділова спільнота України нарешті зможе реально формуватися як соціально відповідальна сторона за наповнення державної скарбниці та фондів соціального захисту населення, реалізацію державних економічних реформ, беручи участь у публічних комунікаціях з владою у складі громадянського суспільства на партнерських засадах.
А для цього вкрай актуальним є продовження започаткованої в рамках Проекту дискусії, зокрема шляхом створення постійно діючої інформаційної площадки з зазначених вище проблем.
Важливим також є посилення просвітництва в сфері публічного та соціального діалогу, насамперед на територіальному рівні, про що свідчать виступи учасників Круглого столу. Враховані в його Рекомендаціях.