Фактичні перевірки роботодавців: детальні відповіді ДПС на три базові питання

Фахівці ДПС у Черкаській області навели відповіді з сервісу «Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс» на запитання про особливості перевірок роботодавців з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками.

Які документи ДПС запитує у роботодавця під час фактичної перевірки? 

Згідно з підпунктом 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) перевірка щодо дотримання роботодавцем законодавства про укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) – фактична перевірка – здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника. Після початку перевірки платник податків зобов’язаний надати посадовим (службовим) особам ДПС у повному обсязі всі документи, що належать або пов’язані з предметом перевірки(п. 85.2 ст. 85 ПКУ).   

Під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з’ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з’ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо)  (п. 80.6 ст. 80 ПКУ).

Чи мають право працівники ДПС приходити з фактичною перевіркою до платника податків у його позаробочий час – після зачинення торговельного об’єкта/офісу?

Відповідно до п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України  (далі – ПКУ) посадові особи ДПС мають право приступити зокрема до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених ПКУ, та за умови пред’явлення, зокрема направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб’єкта (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи – платника податку, який перевіряється) або об’єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (фактична перевірка), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою відповідного органу.   Строки (тривалість) проведення перевірок встановлені ст. 82 ПКУ, обчислюються у робочих днях та залежать від типу перевірки та категорії платника податків.

Відповідно до частини другої ст. 56 Закону України «Про державну службу» для державних службовців установлено п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.   Законодавством України не надано чіткого визначення понять «робочий день» і «робочий час». Разом з цим, відповідно до роз’яснення Міністерства праці та соціальної політики України, наданого листом від 22.06.2007 № 199/13/116-07, робочий час – це час, протягом якого працівник повинен виконувати обов’язки за трудовим договором. Режим роботи, тривалість робочого часу і часу відпочинку встановлюються роботодавцем самостійно у правилах внутрішнього трудового розпорядку або у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, встановлених чинним законодавством, Генеральною та Галузевою угодами.  При цьому відповідно до ст. 52 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) для працівників установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.  Частиною першою ст. 50 КЗпП визначено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Водночас, у КЗпП передбачено можливість затвердження на підприємствах, установах та організаціях іншого режиму роботи (наприклад, дво- чи триденні робочі тижні).  Крім того, частиною другою ст. 50 КЗпП визначено, що підприємства і організації при укладанні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено у частині першій цієї статті.

Відповідно до ст. 57 КЗпП час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Згідно з п. 21.1 ст. 21 ПКУ посадові та службові особи контролюючих органів зобов’язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами, забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій та не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.  При цьому у разі виконання платником податків законних вимог посадових осіб контролюючих органів, не перешкоджання їх законній діяльності та надання у повному обсязі документів, пов’язаних з предметом перевірки, а також виконання інших обов’язків, передбачених ст. 16 ПКУ, відсутність можливості забезпечення присутності посадових осіб контролюючих органів за місцезнаходженням платника податків з огляду на графік роботи підприємства, відмінний від загальноприйнятого, відповідно до ст. 81 ПКУ не може бути підставою для складання відповідних актів про недопущення посадових осіб контролюючих органів до проведення перевірки.

Отже, працівники ДПС мають право здійснювати документальні (планові або позапланові; виїзні) чи фактичні перевірки протягом терміну, який визначений у направленні на перевірку з урахуванням правил внутрішнього трудового розпорядку платника податків.

Чи мають право працівники ДПС проводити запис/зйомку під час перевірки?

Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 Податковий кодекс України (далі – ПКУ) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (абзац перший п. 1.1 ст. 1 ПКУ).

Підпунктом 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 ПКУ визначено право працівників контролюючого органу використовувати фото, аудіо та відео-засоби, лише під час виконання податковим керуючим повноважень, визначених ПКУ.

Водночас, відповідно до частини восьмої ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»  органи державного нагляду (контролю) та суб’єкти господарювання мають право фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо- та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу. Відповідно до п. 5.2 ст. 5 ПКУ у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ.

При цьому, відповідно до частини першої ст. 307 Цивільного кодексу України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.

Разом з тим, відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні) здійснюються заходи контролю у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема, зобов’язано забезпечити дотримання вимог окремих його статей, у тому числі частини восьмої ст. 4 цього Закону.

Щодо належності та допустимості доказів у вигляді фото, аудіо та відео-засобів в межах процедур адміністративного судочинства, вказане питання не відноситься до компетенції ДПС.

Коментарі
kazmetal l.com