Хто такі РОБОТОДАВЦІ? Міфи та законодавство

Як довело опитування фахівців галузі, у більшості немає навіть віддаленого уявлення, хто такі роботодавці, та які у них права та обов’язки, – розповідає Голова Федерації роботодавців ЖКГ України Олег АДАМОВ.

Всі знають профспілки – вони на слуху ще з радянських часів та мають розгалужену систему, а ось сторона роботодавців в колективних переговорах з’явилась порівняно нещодавно і її образ ще не сформувався в свідомості наших керівників.

Роботодавець – це не абстрактне поняття, а термін визначений спеціальним законодавством України про соціальний діалог. Основні повноваження та функції Роботодавця – наймання працівників та укладання з ними колективних договорів з метою регулювання трудових і соціально-економічних відносин. Тобто, це певний набір повноважень, обов’язків, відповідальності, знань, необхідних для колективно-договірної роботи.

Визначення терміну «Роботодавець» міститься в двох Законах:

Згідно Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Роботодавець – власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності, галузевої належності або уповноважений ним орган (керівник) чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю;

Згідно Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», Роботодавець – юридична особа (підприємство, установа, організація) або фізична особа – підприємець, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб;

Узагальнюючи наведені положення можна конкретизувати, що Роботодавець – це особа, яка згідно статутних документів суб’єкта господарювання має право вести колективні переговори та укладати від його імені колективний та трудові договори з найманими працівниками.

Об’єднання організацій роботодавців – це не клуби по інтересам, не галузеві асоціації, а – регламентовані спеціальним законодавством об’єднання, які мають право вести колективні переговори на певному рівні (національному, галузевому, територіальному) від імені своїх членів та забезпечують виконання ними їх зобов’язань за укладеними колективними угодами.

Організації роботодавців та їх об’єднання можуть діяти виключно у відповідності до своєї репрезентативності – яка підтверджується спеціальним державним органом (НСПП) кожні 5 років, що надає таким організаціям право на представництво роботодавців в колективних переговорах на певному рівні – національному, галузевому, територіальному. Без такого свідоцтва – об’єднання майже нічим не відрізняються від інших громадських організацій.

Тобто уважно: членство роботодавця в організаціях роботодавців не проста формальність, – згідно законодавства воно передбачає приєднання до зобов’язань в сфері соціально-трудових відносин за колективними угодами, укладеними такою організацією. Норма, яка регламентує приєднання членських організацій до зобов’язань за угодами, є обов’язковою в статуті кожної організації роботодавців згідно п.5 частини другої ст. 13 Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності».

Трудове законодавство передбачає зовсім нежартівливу відповідальність, тому помилки можуть коштувати дуже дорого. У зв’язку з наведеним, приводимо деякі дуже поширені міфи:

1. Міф перший: роботодавцем є орган місцевого самоврядування, який є власником комунального підприємства.

Це твердження майже ніколи не відповідає дійсності. Так, якщо власник підприємства згідно статуту або інших установчих документів передав повноваження на ведення колективних переговорів керівнику підприємства – то керівник і є роботодавцем. В статутах переважної більшості комунальних підприємств міститься така норма – власники дуже рідко залишають повноваження роботодавця за собою.

Так, згідно частин другої та сьомої ст. 65 Господарського кодексу України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Тобто, якщо повноваження з ведення колективних переговорів згідно статуту підприємства були передані керівнику – він і є роботодавцем та несе повну відповідальність (і адміністративну і кримінальну) за виконання укладеного ним колективного договору, і тільки він може прийняти рішення про приєднання до тих чи інших колективних угод різних рівнів.

Власник підприємства в такому випадку заборонено втручатись або якимось чином обмежувати здійснення зобов’язань керівника (роботодавця) за укладеними ним колективними договорами, угодами згідно ст. 6 Закону України «Про колективні договори і угоди».

2. Міф другий: підприємство перебуває в сфері дії профспілки.

Дуже часто профспілкова сторона користуючись необізнаністю керівників, маючи на меті змусити роботодавця дотримуватись гарантій необхідної їм галузевої угоди навмисно підмінює поняття, наполягаючи, що «підприємство» – це «трудовий колектив».

Проте, необхідно розуміти, що підприємство (тобто юридична особа, суб’єкт господарювання) – за законом є роботодавцем – тобто абсолютно протилежною, незалежною та рівноправною стороною колективних переговорів (ст. 3 Закону України «Про соціальний діалог в Україні»).

Заборона втручання профспілкової сторони в діяльність сторони роботодавців прямо встановлена законодавством (ст.Стаття 13-1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»). Тому роботодавець (юридична особа, суб’єкт господарювання) в принципі не може перебувати в сфері дії (тобто підпорядковуватись або надавати повноваження на представництво) профспілкової сторони.

Профспілкова сторона згідно законодавства може представляти інтереси виключно своїх членів – громадян (фізичних осіб, найманих працівників), а не підприємств (тобто роботодавців).

Зверніть увагу, що наявність або відсутність на підприємстві первинних профспілок, які приєднались до дії певних колективних угод (галузевих, територіальних) не створює у роботодавця жодних обов’язків дотримання норм саме таких угод. Роботодавці приймають рішення про приєднання до тих чи інших угод виключно на добровільних засадах та незалежно від профспілкової сторони.

Водночас, відсутність на підприємстві первинної організації профспілки (а на даний час на 60% підприємств взагалі відсутні первинні профспілки) не позбавляє роботодавця прав приєднання до необхідної йому угоди.

Тому керівники підприємств мають усвідомити, що ВИ Є РОБОТОДАВЦЯМИ, і профспілкові організації всіх рівнів не мають на вас жодного впливу. Ви є протилежною стороною колективних переговорів і ваші права та обов’язки встановлюються зовсім іншим законом – Ви не перебуваєте в сфері дії профспілок, не підпорядковуєтесь їм та не можете надавати їм повноваження на представництво ваших інтересів в колективних переговорах.

3. Міф третій: підприємство перебуває в сфері дії центрального органу виконавчої влади, який є підписантом галузевої угоди або в сфері дії органу місцевого самоврядування, який є підписантом територіальної угоди.

Колективні угоди не реєструються в Мінюсті, а відтак (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади) не містять жодних норм, які б мали міжвідомчий характер, тобто були б обов’язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, крім тих, що входять до сфери управління органу влади, який підписав таку угоду.

Тобто колективні угоди не є регуляторними (законодавчими) актами згідно положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а відтак не можуть створювати жодних прав та обов’язків у роботодавців, якщо вони не входять до складу відповідної сторони роботодавців такої угоди.

Регулювати господарську діяльність суб’єктів господарювання недержавної форми власності органи влади можуть лише на підставі регуляторних актів.

Отже, центральні органи виконавчої влади в галузевих угодах представляють інтереси виключно державних підприємств, які перебувають в їх безпосередньому підпорядкуванні. Органи місцевого самоврядування та органи місцевої влади в територіальних угодах представляють інтереси виключно суб’єктів господарювання, власниками яких вони є, але тільки за умови, якщо згідно їх статутних документів повноваження з ведення колективних переговорів були залишені за власником.

Зважаючи на наведене, дія галузевих та територіальних угод не поширюється на підприємства автоматично залежно від їх територіальної та галузевої приналежності. Приєднання до зобов’язань сторони роботодавців за такими угодами здійснюється роботодавцями виключно на добровільних засадах в порядку передбаченому законодавством.

За матеріалами Конфедерації роботодавців України