ХТО ВОНИ – ПРЕДСТАВНИКИ БІЗНЕСУ У ВРУ
Нещодавно у Києві відбувся українсько-польський форум, присвячений аналізу результатів виборів у Європарламент та їх наслідкам для співпраці між ЄС, Польщею та Україною. Польська делегація була представлена політичними експертами, зокрема публіцистами та медійниками. Саме з цього починає свою розповідь Президент ГО «Спілка орендарів і підприємців України», шеф-редактор журналу «Роботодавець», Заслужений економіст України Віктор ХМІЛЬОВСЬКИЙ.
«Мені випала нагода поцікавитися у колег, у якому форматі у Польщі представники бізнесу підтримують на виборах окремі політичні сили чи кандидатів у президенти?
«У нас учасники соціального діалогу від сторони роботодавців переймаються економічними чинниками, а не втручається у політичний курс країни», – була відповідь.
Але мова далі піде не про українсько-польські відносини і не про соціальний діалог, а про те як наразі в нашій країні формуються списки політичних партій, зокрема за рахунок представників громадсько-підприємницького руху.
У списках деяких політичних партій можна зустріти й прізвища членів Спілки орендарів і підприємців України. І це їх власний, приватний вибір. Спілка послідовна в своїй аполітичності. На жаль, опираючись на увесь досвід взаємовідносин влади та громадських організацій підприємців, можна констатувати: лишень на початку 1990-х така співпраця була плідною. Тоді представники громадсько-підприємницької спільноти домоглися прийняти закони, напрацьовані Спілкою, щодо реформування монопольно-адміністративної державної власності, переходу від пострадянської економіки до ринкової. Та, вже починаючи з ІІ скликання парламенту, представники сторони роботодавців у Верховній Раді переключилися радше на політичні «ігри» та відстоювання приватних інтересів.
Та певною мірою обнадіює, що представники громадсько-підприємницького руху бачать себе творцями української історії. Проте все залежить від того, що ними рухає?
Якщо вони відносяться до категорії активних громадських діячів, готових брати на себе відповідальність за розбудову європейської демократичної України, які вболівають за вільну економіку, розуміють що держава – то є інститут обслуговування суспільства, забезпечення економічної і політичної незалежності нації. Та якщо у них є досвід законотворення з розумінням, що народний депутат не повинен мати право утримуватися чи не голосувати за будь-яке рішення, а лише обирати між білим і чорним, між тим, що за Україну, за інтереси громадянина і тим, що проти… Тоді їм честь і хвала!
На жаль, є і інша категорія потенційних народних обранців з середовища бізнесу – тих, які до громадського-підприємницького руху долучилися в пошуках кар’єри та додаткового заробітку. Ті, завдяки яким у Верховній Раді процвітає практика кон’юнктурних голосувань, відстоювання корпоративних чи політичних інтересів тощо.
Потрібно означити ще одну категорію представників громадсько-підприємницького руху, які завжди лиш обслуговують суто політичні інтереси монополістів, великого капіталу, виконували соціальне замовлення в якості агентів впливу. Серед них зустрічаються дуже небезпечні для бізнесу і розвитку України персони, часто з досвідом високих посад у виконавчій владі, з втраченими можливостями, зокрема через люстрацію, накопичення статків яких розпочиналося з роботи в громадському секторі.
Доречно зазначити, що люстрація, на мою думку, не є засобом очищення влади від, скажімо, хабарників. Але це окрема тема.
І її, вірогідно, доведеться торкатися і стосовно деяких персоналій ВРУ ІХ скликання».