ХОДІННЯ ПО КОЛУ або УРОКИ УКРАЇНСЬКОЇ БЮРОКРАТІЇ

Основними причинами, що приводили на майдани людей з регіонів було прагнення зміни адміністративного апарату, який був джерелом корупції, зловживань, неефективного використання коштів платників податків і різкого падіння довіри до владних інститутів в Україні, стверджує представник бізнесової громадськості Миколаївщини у Громадській раді при Державній регуляторній службі Валерій ВЄТРОВ

Чергова заміна владних команд без зміни системи їх формування та контролю за діяльністю бюрократичної системи в Україні радикально не змінювала ситуацію в країні, яка кожного разу свідчила про нездатність державного апарату самому себе реформувати та забезпечувати якісне виконання законодавства, що спрямовано на проведення реформ. Разом з тим, міжнародний досвід проведення перетворень свідчить про прямий взаємозв’язок ефективності діяльності державних органів і участі структур громадянського суспільства в процесі прийняття управлінських рішень. Це формування певних умов “прозорого середовища”, що не дозволяють представникам владних інститутів неефективно виконувати свої функції і використовувати їх в особистих цілях, а також змушують владу постійно узгоджувати свої дії з суспільними потребами населення як безпосередньо, так і через інститути громадянського суспільства.

Закон України ”Про державну службу” передбачав введення окремих спроб щодо надання представникам громадських інститутів механізмів участі в призначенні посадових осіб органів влади та їх звітності про свою діяльність. Але прогнозованим було нівелювання держаппаратом і цих положень підзаконними актами, що були прийняти для практичного втілення норм Закону.

Так, Наказ Нацдержслужби від 12.04.2016 № 76 “Про затвердження Порядку обрання представників громадських об’єднань фактично унеможливив проходження процедури відбору незалежним представникам громадських інстітутів.

Проаналізуємо норми Наказу який був призначений встановити чіткі, доступні, прозорі та неупереджені умови відбору представників громадскості.

Так, пунктом 2 Положення передбачено: “Рішення щодо залучення і кількість представників громадських об’єднань до складу Конкурсної комісії приймаються керівником державної служби в державному органі ”.

Виходячи з вищезазначеної норми рішення щодо допуску представників громадськості та їх кількість повністю залежить від бажання керівника державного органу. Аналіз реалізації норми свідчить, що в багатьох регіонах бажання допускати до своєї “вотчини” не виникло ні у жодного з керівників державних органів влади.

Згідно з пунктом 5 Положення: “Комітет для відбору кандидатів від громадськості утворюється не менше трьох осіб. Неменше однієї третини складу Комітету мають становити представники громадських об’єднань”. Таким чином, і та одна особа від громадськості, що входить до комітету відбору визначається керівником державного органу.

Пункт 7 Положення вимогою до громадських об’єднань встановлює провадження статутної діяльності пов’язанної із сферою розвитку державної служби, державного управління або управління людськими ресурсами, сприяння упровадження принципів належного врядування. Однак, виникає сумнів щодо створення та існування об’єднань для спеціалізації в питаннях державного управління. Щодо питань управління людськими ресурсами або врядування це настільки широке поняття що навряд чи є корисним для випадку відбору кандидатів конкретної сфери держслужби, яка потребує залучення незалежних фахівців певної професіональної галузі або сфери діяльності.

Після ознайомлення з пунктами 8-10, що визначають вимоги до громадських об’єднань та їх кандидатів виникає враження, що розробники настільки захопилися розробкою Положення що забули що мова йде не про вимоги для кандідата на держслужбу а представника громадськості, який отримує тільки право висловити свою позицію відносно кандидата, що надав свої документи для участі в конкурсі.

Так, наприклад, якщо ви як представник громадської організації наважились прийняти участь у конкурсної комісії при призначенні посадових осіб, що будуть утримуватися за ваші податки то відповідно до Наказу Нацдержслужби від 12.04.2016 № 76 “Про затвердження Порядку обрання представників громадських об’єднань” вам необхідно: надати 4 документа відносно вашого об’єднання, відповідати 14 вимогам кандидата від громадськості, надати 6 документів щодо вашої особи, включаючи довідку про несудимість та здатність представляти інтереси суспільства!

Таким чином, процедура для участі в конкурсних комісіях надмірно ускладнена та нереальна для виконання не тільки для представників громадських об’єднань, а і для державних органів, на яких покладена організація проведення конкурсу.

У той же час, якщо процедура участі громадськості у конкурсних комісіях є надмірно зарегульованою та складною для громадськості, то процедура проведення публічного звіту для чиновників, що розроблена фахівцями того ж управління Нацдержслужби навпаки складається із загальних фраз та вміщується у дві сторінки. Містить безліч можливостей для представників влади формально проводити ці заходи та залишати без уваги гострі запитання та зауваження до своєї діяльності з боку населення, яке вимушено користуватися послугами державного управління відповідних органів та служб.

Розробленний Міністерством юстиції України проект Закону “Про публічні консультації” у запропонованній редакції також не передбачае якоїсь надії на посилення взаємодії та врахування позиції громадськості представниками виконавчої влади. До основних “прогалин” проекту слід віднести: відсутність чітких норм, що зобов’язують скасовувати або переглядати рішення, що були прийняти з порушенням процедур визначенних проектом Закону та відповідальності посадовців, покладення функції контролю за додерженням процедури публічного обговорення на самі органи влади.

Наприкінці року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 21.12.2016 №967 “Про щорічні звіти голів обласних, Київської і Севастопольскої міських державних адміністрацій”. Зокрема, документом передбачено, що зазначені звіти про здійснення відповідною державною адміністрацією покладених на неї повноважень та стан розвитку відповідної території подаватимуться у встановленій формі. Але на практиці цей захід також не втілює якусь надію на посилення відповідальності органів місцевої влади у зв’язку з тим , що як і в попередні роки чиновники місцевих адміністрацій будуть надавати звіти таким же чиновникам в Кабінеті Міністрів України без якогось публічного обговорення або залучення представників громадськості у регіонах.

Таким чином, аналізуючи ситуацію з реалізацією Конституційного права щодо участі представників громадянського суспільства в державних справах, незважаючи на всі декларації про відкритість та підзвітність влади можна у черговий раз констатувати про повне блокування адміністративним апаратом любих змін існуючої неефективної та корупційної системи управління.

Однак, продовження намагань реформування бюрократичного апарату самим апаратом без відповідного постійного тиску та контролю з боку представників громадянського суспільства на всіх рівнях ніколи не дозволить позбутися порочної та недосконалої практики управління та буде знову і знову виводити людей на майдани для зміни чергової влади в Україні.