ДІЙТЕ НА БЛАГО

Що називається – приїхали. Якщо до останнього часу, коли політична камарилья у країні «педалювалася», переважно,  бізнесово-політичними холдингами за участі, так званих, «репрезентативних» об’єднань організацій роботодавців, що вже давно узурпували  представництво інтересів усього без виключення національного бізнесу не лише у переговорному процесі з українською владою, а вже й в українській частині ПГС Україна-ЄС, позиціонуючи себе «реаніматорами» економіки та Донбасу, то нині ситуація радикально міняється.

Як відомо, з’явилось нове угрупування власників великого бізнесу – спасителів України, готових «кров’ю і потом» зароблені кошти  інвестувати в національну економіку. Свої наміри вони задекларували у відповідній декларації.
Не виключено, що їх наступним кроком буде претензія на повну зміну складу Кабінету Міністрів України з делегуванням свого представника (не зовсім симпатика парламентської коаліції) у крісло прем’єр-міністра.
У такому разі, Україні загрожує  вже неприховане урядове протистояння  з Адміністрацією Президента України, посилене  переформатуванням сторони роботодавців  на національному рівні в особі Федерації роботодавців України із зміною її «керівного караулу» за черговим «договірняком» між олігархами.
Не виключено також утворення ними нового, більш впливового суб’єкта сторони роботодавців на національному рівні в системі соціального діалогу знову ж таки на картельно-олігопольний штиб, потенційні учасники якого тепер, з відомих причин,  фактично обмежені у домінуючому впливі на лобіювання законодавства у власних інтересах та реалізацію  положень Угоди про Асоціацію Україна-ЄС.  А це вже світова економіка.
Не слід виключати, що саме через ці обставини громадяни України – іноземці, високопоставлені топ-менеджери державного управління   – в спокійну атмосферу «благородної родини» українського істеблішменту (чи «стояче болото») своїми політичними оцінками ситуації в країні внесли суттєвий резонанс, що фактично вже призвело до урядової та парламентської кризи.
То що це – розуміння, що, в разі приходу до виконавчої  влади ділової національної еліти – власників мало чи не всього національного статку, шкереберть полетить все політтехнологічне детальне планування подальшого розвитку держави разом з їх власними планами на успішне майбутнє і, як вихід, спланований чи імпровізований «бунт на кораблі» з політично не виконуваними за нинішнього складу парламенту екстремальними вимогами, чи прагнення усунути конкурентів, використавши ментальність електорату та його схильність недовіряти олігархам?
Запитання, мабуть що, риторичне. Але за будь-якого розвитку   продовжуватиметься ускладнюватись регуляторна політика, замість реальних економічних реформ суспільству демонструватимуться різного роду сумнівної якості презентації регуляторних напрацювань різноманітних, частіше всього, непрофесійних фахівців-«грантоїдів» з преференціями для глобального капіталу,  а потерпатиме малий та середній бізнес і населення, для якого все менше лишається робочих місць.
У цій ситуації лише дивує пасивність підприємницького загалу, який продовжує вірити, що за нього все вирішить держава, не розуміючи, що вже капіталістичний світ жив, живе  і буде жити за законами вовчої зграї у доброму розумінні цього визначення – перемагає сильніший.
Читач запитає: а що робити? Все дуже просто: використовувати синдром «мурашника». Тож, єднатися і діяти на благо, не переймаючись баталіями політиків.