ПАРТІЇ БЕЗ ІДЕОЛОГІЇ

Головні гравці на політичній арені України – переважно тимчасові політичні проекти без визначеної ідеології, зорієнтовані переважно на певні бізнес-групи, вважає директор департаменту міжнародних відносин Першого правового центру Святослав ДУБІНА.

Ідеологія ніколи не була сильною стороною сучасних українських політичних партій. Адже побачити у них у «чистому вигляді» лібералізм чи консерватизм практично неможливо. Та й радикальні течії часто мають доволі специфічний вигляд. Для прикладу, хто може відрізнити сьогодні ідеологію «Батьківщини» від партії «Солідарність» або «Народного фронту»?

Єдиним прикладом ідеологічного позиціонування в Україні, скоріше за все, був початок 90-х, де були ідеологічні антиподи: Комуністична партія України та Народний Рух України. Сьогодні ж фактично в Україні є лише кілька партій, що певною мірою можна назвати ідеологічними – це «Свобода», «Інтернет партія» та декілька партій екологічної спрямованості на зразок «Партії зелених».

Існує твердження, що відсутність справжніх ідеологічних партій стала важливою причиною втрати функціональності та занепаду української політичної системи та деградації і без того «хворобливого» державного організму. Отже, якщо «діагноз» встановлено, то можна спробувати зайнятися пошуками «ліків», які допоможуть не лише провести вдалу «терапію», а й привести до грандіозного процвітання України.

Кожна з класичних політичних ідеологій має теоретичне обґрунтування, що формувалося під час історичного розвитку держав та в процесі внутрішньодержавних та глобальних соціальних змін. Багато з них виявилися неефективними або утопічними, як комунізм, або ж навіть становлять загрозу людству, як фашизм.

Ідеологічний напрямок українських партій ніколи не був пріоритетом їх розвитку. На жаль, жодна партія в Україні не зацікавлена у пропонуванні та відстоюванні певної ідеології. Основна мета переважної їх більшості – це доступ до влади, а точніше – доступ до державних ресурсів та їх перерозподілу в інтересах вузького кола бенефіціарів партії та партійної верхівки. Політичні ж ідеології, що застосовуються українськими партіями, служать таким бенефіціарам ширмою, що прикриває їх справжні наміри власного збагачення та індивідуального впливу на політичні процеси.

Чому ж так відбувається?
Не секрет, що більша частина економіки України опинилася у руках кількох олігархічних груп, які конкурують між собою. Сумно, але середній клас, який і так ледь животів, після Революції гідності ще більше скоротився. На жаль, вітчизняні олігархи вже давно не створюють нових робочих місць. Їх дії навпаки призводять до того, що за останні роки в Україні надто швидко скорочується кількість  робочих місць на великих і середніх підприємствах. Дуже тривожний для української економіки і той факт, що у нашій державі частка підприємницьких доходів малого та середнього бізнесу в доходах населення скоротилася майже у 3 рази. Це свідчить про те, що підприємництво не може ефективно працювати у нинішніх інституційних умовах. Не дивно, що в олігархічній державі і політика теж олігархічна.  Виборчі кампанії в Україні перетворюються на химерні відгуки демократії. Так звані «політичні проекти» (навіть не партії) створюються за кошти олігархів, ідеологією для яких є лише прибутки та надприбутки. У результаті маємо безліч неідеологічних політичних проектів, у яких головне – це «потужний» харизматичний лідер, який говорить те, що хоче почути народ, і завдяки якому розгортається успішна виборча кампанія. Крім того, варто наголосити, що задачею короткотермінових політичних проектів не є потрапляння до влади, а заробіток грошей на самих виборах, псування комусь кампанії та відбирання голосів, проведення «технічних» кандидатів.

Чому ж сьогодні відсутнє ідеологічне позиціонування?

Варто зауважити, що самі партії не завжди оголошують свої ідеологічні орієнтири, а більше займаються так званим соціальним популізмом, а саме – обіцяють громадянам все, що вони хочуть почути, а потім, після приходу до влади, взагалі не згадують про обіцянки, змінюють гасла і погляди у залежності від кон’юнктури. Таким чином, замість конкретного ідеологічного позиціонування у партії бачимо перед собою «шведський стіл» із ліберальними, соціалістичними, національними та інтернаціональними ідеями, який здатний «нагодувати» якомога більшу кількість різнокласових виборців.

Разом з тим, мало яка з партій при формуванні ідеології враховує історичні, етногеографічні аспекти України, а також глобальні, в тому числі інноваційні, тренди. Врахування цих складових може слугувати для вироблення ефективної ідеології подальшого розвитку держави.

А взагалі, що ж таке ідеологія?

Це складна, багатоструктурна система поглядів стосовно основних принципів організації суспільства, його цінностей та місця в ній людини. Політичні ідеології відіграють інтегрувальну роль стосовно політичних рухів і зміщують наголоси від концептів до цінностей. Кожна з політичних ідеологій має переважно одну центральну цінність – Бога, людину, націю, клас, людство, порядок, безпеку, свободу, тощо. Громадянин надає перевагу саме тій партії, центральна цінність якої йому найближча.

Цінності втілюють у собі особливе ставлення людей до всього навколишнього  світу відповідно до їх прагнень, потреб, інтересів. Слід зазначити, що потреби і прагнення кожної людини змінюються упродовж життя. Так, для юного студента вкрай важлива його особиста свобода та гарантії держави на хорошу освіту. Турботи, уваги та забезпечення гідної старості від держави очікують люди пенсійного віку. Основною цінністю ж для працездатного населення є особиста відповідальність, ця категорія громадян вимагає сприятливих умов для розвитку, можливості жити достойно.

Отже, маючи в основі ідеології лише одну центральну цінність, політична партія приречена отримувати прихильників вузького кола. Популісти ж, які влаштовують виборцям «шведські столи» з цінностей та ідей, роблять це без продуманої системи та лише з корисними цілями.

Партія без ідеології?

Наголошую на тому, що у сучасному суспільстві будь-яка політична сила повинна якісно відрізнятися від своїх класичних аналогів із минулих епох та формуватися не зверху вниз, а навпаки – на платформі нових мережевих горизонтальних комунікацій та з креативним підходом. Тобто, досвід минулого вже не є актуальним у реаліях сьогодення. Також є корисним досвід європейських країн. Але, намагаючись перенести в Україну деякі політичні ідеології з Європи, варто пам’ятати, що політичні системи там формувалися протягом десятиліть, а то й століть. Отже, механічно переносити їхні традиції на наш ґрунт взагалі не варто. Без врахування позитивних національних особливостей, просте копіювання досвіду у політиці, як і в реформах, позитивного результату в кінцевому рахунку все одно не дасть.

Нову якість сучасної політичної партії може забезпечити її динамічна реструктуризація, яка зробить її ідеологію «живою», тобто здатною змінюватися у відповідності до швидкоплинних змін у зовнішньому і внутрішньому середовищах.

Системо-утворюючим компонентом у структурі нової політичної сили повинна стати ціннісна доктрина, як невід’ємна складова світогляду окремого громадянина. Система цінностей практично у повній мірі повинна бути реалізована у новій політичній організації шляхом запровадження ініціаторами попередньо обраного, чітко сформованого та узгодженого плану дій.

Тільки система швидких змін та розвитку нової політики та економіки є тою силою, яка може і має стати ліфтом чи містком між сучасністю та майбутнім, по якому вже сьогодні рухатимуться представники партії під час їх внутрішньо організаційної взаємодії. А вже завтра вони поведуть за собою усе свідоме українське суспільство.

Без сумніву, створити сучасну політичну організацію, засновану на системі цінностей, та привести її до успіху без грошей клепто-олігархів та популізму, можуть лише талановиті, креативні люди майбутнього із кардинально-інноваційними думками і для яких загальносуспільне благо є цінністю набагато вищою за  цінності на кшталт влади, слави, грошей. Саме ці люди здатні створити Нову Україну, до якої прагнуть потрапити українці, готові до справжніх, кардинальних змін!

Наостанок хочу процитувати відому українську письменницю Ліну Костенко: «Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава». Бажаючи справжніх змін та справедливого ставлення до себе, варто задуматися, які цінності сповідуєте конкретно Ви. Якісно нові та креативно забарвлені ідеї та пріоритети у сполученні з фундаментальними цінностями в центрі яких є вільна та суспільно свідома людина і стануть основою інноваційних політичних структур у новій Україні.

І варто пам’ятати: відповідальна і правомірна дія кожного з нас – це крок до позитивних змін у державі!