КОНКУРЕНЦІЯ ЗА РЕСУРСИ ЄС
Упродовж останнього десятиріччя Україна наполегливо бажає наблизитися до європейських стандартів. Вивчення та імплементація досвіду та практики інших європейських країн дає можливість долучатися до програм та фінансування фондів ЄС, переконана доцент кафедри менеджменту ЗЕД Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського, керівник громадської організації «Проектний центр «Fresh Idea» Олена ШТЕПА, яка здобуває другу освіту за спеціальністю «Менеджер європейських проектів у фінансовій перспективі ЄС 2014 – 2020» від польської Фундації «Центральноєвропейська Академія навчання та сертифікації» (CEASC).
– Розкажіть, будь ласка, чим Ви займаєтесь?
– Як і в будь-якої сучасної жінки, в мене є декілька соціальних ролей, які визначають мої повсякденні та стратегічні цілі. Як дружина та мати піклуюсь про здорову та гостинну атмосферу в домі. Як викладач та науковець працюю над вихованням професійних менеджерів. Як учасник громадської ініціативи намагаюсь наповнити сенсом простір навколо себе та змінити моє рідне місто на краще.
– Зараз Ви навчаєтеся за спеціальністю «Менеджер європейських проектів у фінансовій перспективі ЄС 2014 – 2020» від фундації CEASC. Які перспективи це відкриває перед Вами?
– Перше й головне для мене те, що навчання надає можливість для саморозвитку та погляду на себе, на свої проблеми та перспективи під іншим кутом зору. Приклад Польщі, яка пройшла шлях трансформації від радянської колонії до розвинутої демократії, надихає на роботу та навчання. Більшість учасників програми планує стати агентами змін у своєму середовищі, які зможуть зробити кращим життя теперішнього та наступних поколінь українців. Майже кожен знає дві-три європейські мови. Якби всі вони шукали кращого життя за кордоном – давно б емігрували. Але прийшли на програму, щоб навчитись будувати свою країну.
– Як проектна робота з Європейськими фондами і програмами може вплинути на стан української освіти?
– Радянський принцип «Не навчайте нас жити, краще допоможіть матеріально», як свідчать останні 25 років української історії, не працює. Найцінніше, що можна отримати від співпраці з європейськими колегами, у тому числі в галузі освіти – це напрацьовані роками механізми вирішення проблем. Це багаторічний європейський досвід, який допомагає зберегти найцінніший з ресурсів – час. В університеті, де я працюю, викладачів, що можуть вільно спілкуватися англійською, можна перерахувати на пальцях. Звісно, необхідність інтегруватися у європейський освітній простір викликає у них острах. Але щоб було кому розвивати країну найближчі 5–10 років, маємо конкурувати з освітніми системами інших держав. Нормальною має бути ситуація, коли студент, наприклад, із Польщі або Чехії, приїжджає на пару семестрів до українського університету, а наші студенти так само їдуть на навчання за кордон і повертаються додому із міжнародним досвідом. Для цього українські стандарти в навчальних закладах мають бути наближеними до європейських.
– Давайте зупинимося на розгортанні програми з регіонального розвитку у Миколаєві. На якому етапі зараз цей процес?
– Наразі перебуваємо на етапі стратегічного планування та одночасно створюємо комунальні та громадські організації, до яких долучаємо людей, небайдужих до майбутнього рідного міста. Як це не лунало би дивно, робимо декілька речей паралельно. Я би порівняла це з роботою над стартапом. Багато речей доводиться робити вперше. Так, була проведена стратегічна сесія з розробки стратегії розвитку міста, у якій взяли участь більше 500 активних громадян. Міська влада стала більш доступною. На засідання депутатських комісій почали приходити небайдужі люди, які не тільки контролюють роботу депутатів у режимі реального часу, а й пропонують власні рішення. Звісно, іноді трапляються не зовсім приємні емоційні моменти, але це нормально на цій стадії: навіть співзасновники стартапів іноді сваряться, тому що спочатку правила не є формалізованими. У нашому випадку писані та неписані правила прийняття рішень або формування політики не відповідають вимогам часу. На мою думку, потрібно проектувати нові правила взаємодії громадян з чиновниками і депутатами в рамках місцевого самоврядування. Влада — це відповідальність, а не привілеї.
Громада подарувала місту історичний шанс на швидкий розвиток, але часу дуже обмаль. Я намагаюся стати містком, через який студентське та викладацьке середовище мало би змогу доносити свої ідеї до групи стратегічних радників та отримувати зворотній зв’язок. Також університет – це унікальний майданчик для реалізації так званих «м’яких» проектів, що не потребують значних інвестицій та не мають на меті отримання прибутку. Поки Україна не набула членства у ЄС, такі проекти – це єдина можливість отримати доступ до європейських фондів.
– Які перспективи у менеджерів європейських проектів у плані підготовки й реалізації проектів з регіонального розвитку?
–Україна обрала чіткий вектор на євроінтеграцію, тому з часом у країні з’являтиметься все більше можливостей для співпраці з європейськими партнерами. Ідея конкуренції між регіонами має трансформуватися в ідею взаємного доповнення та сталого розвитку. Але вже зараз відчуваємо конкуренцію за ресурси ЄС з боку інших організацій та регіонів. Існує багато стандартів, сумлінно виконуючи які можна сподіватися, що заявка на фінансування буде розглянута. Використовуючи набуті знання та контакти, стаємо ресурсом, завдяки якому українські організації розмовляють з європейськими фондами однією мовою.
– На Вашу думку, як швидко Україна зможе інтегруватися до європейського ділового та культурного просторів?
– Дуже цікаве питання… Намагатимусь і відповідь на нього дати нетривіальну. Мої знайомі-футурологи кажуть, що час не є лінійним. Він для кожної людини чи людської спільноти свій. Зимні дні можуть бути дуже довгими для людини, яка вирощує хліб. А під час жнив доброму господарю й ночі буває замало… Політик міряє час наступними виборами. Як викладач я живу у ритмі семестрів. А як людина, яка займається громадською роботою, я думками виходжу за межі свого земного життя. Знаю багато людей, які вже давно і бізнесово, і ментально, і культурно інтегрувалися у європейський простір. Водночас, і через сотню років знайдуться люди, для яких це буде лише порожній звук.