Народ учений, а навичок – бракує

Хоча народ український освічений, та йому бракує навичок, необхідних для успішної роботи в сучасних економічних реаліях. Такий висновок за результатами дослідження «Навички для сучасної України» зробили керівник програми людського розвитку банку Фон ЗАО та економіст Абла САФІР.       

На відсутності у претендентів на робоче місце необхідних навичок зауважили 70% опитаних керівників підприємств, але при цьому лише 58% зазначили, що кандидати не мають спеціальних знань, потрібних для роботи. Чи нема тут суперечності? Насправді – ні, бо проблема ширша за просте професійне навчання.

Професійні навички і навички для роботи – не одне й те саме

До переліку необхідних для роботи навичок, окрім суто професійних, включаються ще й так звані когнітивні (здатність до розумової діяльності, в тому числі й складної – критичне, творче мислення, здатність до аналізу, вміння знаходити вирішення проблем) та соціоемоційні (вміння поводитися в колективі, керувати емоціями, злагоджено працювати в команді, уникаючи конфліктів).

Ці навички, на думку авторів дослідження, формуються насамперед у родині – «домашньому навчальному середовищі». Втім, і школа не повинна стояти осторонь, її завдання – не просто напхати голову дитини знаннями, мов кабачок фаршем, а навчити бути членом суспільства.

В закордонних фільмах доволі часто бачимо, як проходять заняття в їхній школі: там мало переймаються тим, щоб учні сиділи рівненько і слухали вчителя. Навпаки – вчитель заохочує учнів самостійно мислити і висловлювати свою думку, відсидітися за чужими спинами до кінця уроку навряд чи комусь вдасться. Оце і є виховання когнітивних та соціоемоційних навичок.

Наявності таких навичок вимагає кожен роботодавець незалежно від того, яку роботу має виконувати працівник, навіть найпростішу і мало оплачувану. Адже бригада землекопів за відсутності соціоемоційних навичок може пересваритися через дрібниці так само легко, як команда топ-менеджерів…

Система, яка не навчає

Щоправда, дослідники зауважують: базові когнітивні навички в українців доволі високо розвинені. Більшість дорослого населення має достатній рівень функціональної грамотності, співставний із країнами ЄС, а кількість людей із вищою освітою за світовими стандартами велика.

Але при цьому система освіти занадто складна. Величезні кошти витрачаються даремно. Вища освіта та система професійного навчання не завжди формують і розвивають навички, потрібні на сучасному ринку праці.

Йдеться як про когнітивні та соціоемоційні навички, так і про технічні. Саме брак відповідних навичок серед випускників навчальних закладів є основною перешкодою під час їхнього працевлаштування, і провина за це лягає на навчальні заклади.

Система формальної освіти та навчання не відповідає сучасним викликам зокрема тому, що потерпає від неефективного управління внаслідок роздробленості сфер відповідальності. Це заважає наблизити зміст навчання до потреб роботодавців. Крім того, фінансування професійно-технічної освіти не ґрунтується на чітких критеріях ефективності.

Втім, частина провини за такий стан речей лежить і на самих роботодавцях: можливості професійного навчання поза межами формальної освіти дуже обмежені. Мало яка компанія оголошує про набір учнів, більшість вимагає не лише кваліфікованих працівників, а й із досвідом роботи. Варто зауважити: для старших людей, чий досвід роботи великий, але вже не повністю відповідає сучасним вимогам, навчання без відриву від виробництва є єдиним способом удосконалити свою кваліфікацію і так втриматися на ринку праці.

Лише кожна п’ята фірма з ключових галузей економіки має налагоджені контакти з професійними навчальними закладами. Щоправда, підприємці покладають провину за відсутність взаємодії саме на керівництво закладів. Тут варто ще зауважити: бракує навчальних програм, узгоджених із поточною ситуацією на ринку праці, та інформації про цю ситуацію для самих студентів, аби вони могли обрати правильні пріоритети у навчанні.

Вихід – комплексний

Тож слід впроваджувати єдину політику структурних змін управління освітою у  зв’язці з удосконаленням змісту навчальних і освітніх програм, розвивати інформування про ситуацію на ринку праці. Удосконалення потребує і трудове законодавство, яке в існуючому вигляді обмежує інвестиції у навчання працівників та створення нових робочих місць, сприяючи  поширенню неформальної зайнятості, неповної зайнятості і заборгованості із виплати зарплат.

Ефективним заходом стимулювання навчання працівників на робочому місці є запровадження інвестиційних програм підтримки підприємців, що створюють нові робочі місця. Натомість вже вжиті 2013 року заходи стимулювання у вигляді відшкодування єдиного соціального внеску (ЄСВ) оцінюються критично: після їх запровадження рівень безробіття в країні так і не знизився.

В той самий час, на рівень зайнятості в Україні впливає нежиттєздатна пенсійна система. Ці два чинники взаємопов’язані. Крім того, якщо проблема зайнятості – комплексна, то до її вирішення необхідно залучити потенційних шукачів – студентів, учнів ПТУ тощо.

Писати резюме – не професійна навичка

До роботи з кадрами має долучитися і вітчизняна наука. Малі та середні підприємства взагалі не мають якихось методичних рекомендацій з добору кадрів, більше покладаються на інтуїцію та життєвий досвід, що не завжди виручає. Адже лише одна людина з чотирьох дійсно вміє розбиратися в інших людях. Натомість крупні компанії мають професійних менеджерів по кадрах, але ті в основному користуються західними методиками без урахування національного менталітету.

А різниця менталітетів інколи дуже дається взнаки: західна людина звикла до всяких тестів та анкет. Натомість українському громадянину питання, пропоновані менеджером західного вишколу, можуть здатися безглуздими, а то й образливими. У ЗМІ є безліч рекомендацій, як треба відповідати на запитання анкет та заповнювати резюме, але ж роботодавець бере на роботу фахівця не із заповнення анкет та написання резюме?

Якщо ж менеджер надто вже ретельно дотримується рекомендацій, розроблених далеко за межами України, інколи претендент вважає, що  потрапив на допит до гестапо, і прагне лише одного – скоріше втекти… Вітчизняні соціальні психологи цим не переймаються, але лише тому, що не мають відповідного завдання на державному рівні. Коли ж навчальні програми та вимоги під час прийому на роботу будуть хоча б частково узгоджені між собою, багатьох проблем вдасться уникнути.

Підготував Володимир КОЛЮБАКІН