ІЛЮЗІЯ ДЛЯ ГРОМАДСЬКОСТІ

Створення громадських рад при органах виконавчої влади та місцевого самоврядування відповідно 996-ої постанови Кабінету Міністрів України породило низку конфліктів з судовими «розборками» при формуванні їхнього складу.

 Не оминула така ситуація і Мінекономрозвитку (див.  публікацію «ДЕМОКРАТИЗОВАНЕ РЕЙДЕРСТВО»  у журналі «Роботодавець»  №7-8’17).  Прагнучи розібратися в причинах та дотримуючись  інформаційної паритетності сторін конфлікту наш кореспондент поспілкувався з цього приводу з головою установчих зборів створюваної громадської ради Сергієм ДОРОТИЧЕМ.

Довідково:

Доротич Сергій Іванович – підприємець, громадський діяч, голова Всеукраїнської громадської організації «Союз захисту підприємництва».

– Сергію Івановичу, в Інтернеті після конфлікту, що склався під час формування Громадської ради при Мінекономрозвитку, є чимало міркувань щодо Постанови Кабінету Міністрів України № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики». Які плюси і мінуси у цієї урядової постанови?

– Згадана постанова – це мізерна можливість участі громадськості, скажемо так, в оцінці роботи органів центральної виконавчої влади. Мізерна! Тому що якихось надповноважень зазначена постанова не містить. Там є лише одне повноваження, котре може бути корисним для громадськості, це вимагати обговорювати на громадській раді всі проекти, що генеруються органом центральної виконавчої влади. І цей орган повинен розглянути пропозиції, напрацьовані громадською радою, але не має зобов’язань їх врахувати. Тому, ця постанова – скоріше ілюзія для громадськості щодо долучення її до якихось державних процесів, питань державного управління. Насправді, немає таких повноважень, щоб громадськість могла контролювати владу! Вся суть вихолощена, і здебільшого йдеться просто про дорадчо-консультативний орган. Тобто його голос можуть почути, а можуть і не почути (за бажанням). І тому зараз функції громадських рад, м’яко кажучи, не дієві. А самі ради, фактично, недієздатні. Адже все залежить від волі очільника того міністерства чи відомства, де така громадська рада створена. Якщо у керівника є воля працювати з громадськістю, то він це робить і співпрацює не тільки з громадською радою, але й з іншими громадськими інститутами. Якщо немає бажання, то ми бачимо, що відбувається. Подібних прикладів багато: Міністерство інфраструктури, де вдруге розпускають громадську раду, інші міністерства та відомства.

– Ви, дійсно, вважаєте, що пропозиції та зауваження громадських рад свідомо ігнорують?

– Якщо б влада мала бажання долучити до прийняття рішень громадськість, то треба було б добавити функції. Принаймні, обов’язково враховувати напрацьовані громадською радою пропозиції чи аргументовано їх відхиляти в разі незгоди. Ще рік тому ми вносили пропозиції до Нацдержслужби (ред.: України) внести хоча б одне повноваження – звітування перед громадською радою або громадськістю за рік роботи керівника того чи іншого центрального органу виконавчої влади. І за умови негативної оцінки громадськістю  – прийняття рішення щодо невідповідності займаній посаді, обов’язковий розгляд зазначеного подання вищестоящою інстанцією. Наприклад, після того, як громадська рада при міністерстві заслухала звіт, і прийняла рішення щодо незадовільної роботи міністра, вона подає Кабміну пропозицію звільнити такого міністра. І Уряд повинен прийняти рішення щодо звільнення цього керівника.

– Вважаєте, що громадськість готова брати на себе відповідальність за рішення в питаннях державного управління, вказуючи на обов’язковість врахування її рішень органами виконавчої влади?

– Я би сказав скоріше «так», ніж «ні». Тому що коли настають кризові часи, то чомусь громадськість бере і своїми тілами закриває ті проблеми, з якими не справляється держава.  У суспільстві вже є люди, які готові відповідально, затято впливати на державні процеси і приймати правильні, доленосні рішення. Є питання фаховості, абсолютно вірно, до громадських рад входять не зовсім фахові та не зовсім компетентні люди. Фаховість треба підвищувати і ставити чіткі критерії відбору, щоб в такі органи, які приймають рішення, були залучені спеціалісти з певним досвідом роботи. Це – перше. І найголовніше: щоб ми не створили якусь надбудову над громадянським суспільством чи якусь прокладку між владою та громадянським суспільством – реально у вигляді громадських рад. Якщо такі громадські ради будуть кулуарні і закриті, як попередній склад громадської ради Міністерства економічного розвитку і торгівлі, то вони не потрібні. Тому що не може громадська рада проводити засідання за воєнізованою охороною і металевою рамкою десь на четвертому поверсі будівлі Кабінету Міністрів, куди не може прийти інша громадськість, щоб послухати, що вони там приймають.

Не має права голова громадської ради підписувати листи від імені громадської ради, про які не знають навіть самі члени громадської ради! Адже ніяких опитувань не проводиться, ніяких  обговорень. Чи варто говорити про те, що громадська рада має бути максимально публічною? Повинні оприлюднюватися всі протоколи, проекти рішень і листів! Лише після того, як до них не буде зауважень з боку кожного члена громадської ради, її голова має право їх підписати.

– На Вашу думку, громадська рада – суб’єкт публічних відносин?

– Саме так.

– Суб’єкт, що визначений як юридична особа?

– На сьогоднішній день громадська рада не визначена як суб’єкт, як юридична особа. Але я не вважаю, що так важлива формалізація ради як суб’єкта, тобто не треба створювати якусь надбудову! У моєму розумінні будь-яка громадська рада – це просто площадка для громадськості, своєрідний комунікатор ідей, відповідного контролю. Але до цієї площадки мають долучатися не тільки члени громадської ради, все має відбуватися публічно і прозоро.

До громадської ради повинні входити активісти, які вже виросли з громадянського суспільства, мають фаховий досвід і можуть запропонувати механізм реалізації побажань громади. Образно кажучи, це – як вершки у молоці. Якщо ті вершки покладеш в іншу банку, то це вже буде створений суб’єкт. Тут буде у вас молоко, там – вершки, а десь буде масло у вигляді влади. Цього не можна робити. Вершки повинні бути разом з молоком.

– І все ж, який статус громадської ради має бути визначений у зазначеній Постанові Кабінету Міністрів України № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики»?

– Там чітко сказано: дорадчо-консультативний орган. У цьому визначені якраз і закладено всю недієвість громадської ради. Ці два слова чітко формулюють нинішню діяльність рад. Немає головного – функції контролю! Тобто, у громадянського суспільства немає функції контролю влади у поточному періоді. У нас, взагалі, є функція вибору під час проведення виборчої кампанії, але проміжного контролю немає!

– Зважаючи на призначення громадських рад, їх функція і повинна полягати в тому, щоб провести громадську експертизу того, що робить міністерство. Чи не так?    

– Я визнаю, що формат, закладений у 996-ту постанову щодо питань формування, функціонування, дієвості громадських рад, є справді недолугим, недосконалим і потребує змін. Вкрай необхідно наділити громадські ради додатковими повноваженнями, зробити їх роботу прозорішою.  До них повинні, згідно 996-й постанові, входити делеговані представники суб’єктів громадських об’єднань, організацій, асоціацій, яким довірятиме суспільство. Фокусуватися винятково на роботі громадських організацій і суб’єктів, які відстоюють права та інтереси своїх членів, некоректно. По-перше, це – незавуальований лобізм, адже члени організації мають свої інтереси, які можуть входити в суперечність з інтересами суспільства. І коли такі громадські інституції вступають в діалог з владою, вони все одно лобіюють інтереси тієї групи чи конкретного суб’єкта, який її спонсорує. Наприклад – інтереси великого бізнесу.

Повинні бути різні рівні: перший – це власне суспільство, другий – громадські організації, третій – громадські ради і далі – влада. Цей ланцюжок не має розриватися. І не може лідер якогось громадського об’єднання чи громадської ради і, навіть, міністр одноосібно приймати будь-яке рішення, не провівши відповідного опитування по всій вертикалі. Він має його оприлюднити і починати зворотній зв’язок. Пішов зворотній зв’язок негативний – виправив, позитивний – підтримав. Прийняв рішення і несе за це відповідальність. А у нас, на жаль, часто відбувається так, що сідає цей діяч в якесь керівне крісло і вважає, що Бога за бороду впіймав. Кожний прийдешній звинувачує при цьому попередника.

– Ви ратуєте за широку можливість реалізовувати свої громадянські права в рамках громадської ради?

– У рамках загальної моделі: суспільство – громадські об’єднання та профільні асоціації – громадські ради при міністерствах. Відбирати туди мають найдостойніших.

– Це не завжди так, на превеликий жаль.

– Тому що не прозоро прописана процедура, немає публічності…

– Ви кажете публічність, і в той же час ратуєте за регламентацію членства – до 35 осіб, як це передбачено згаданою постановою уряду.

– Абсолютно вірно. Я твердо дотримуюсь існуючого законодавства, подобається нам якесь положення чи ні, але треба його виконувати, інакше матимемо вакханалію. Те ж саме і по згаданій постанові уряду. Записано в ній, що кількісний склад громадської ради не може перевищувати 35 осіб – значить, треба дотримуватися цього, а не так, як це зробили під час формування громадської при Мінекономрозвитку, обравши 69 осіб! Чому саме 69, а не 85 чи 93? Хоча ми свого часу неодноразово пропонували переглянути прописаний норматив. Так, чудово розуміємо, що в будь-якій грі мають існувати правила. Інша справа, що ці правила повинні формуватися публічно. Мають бути єдині для всіх правила гри. Громадськість повинна прийняти рішення – скільки треба членів ради: 10, 20, 35 чи 100? Треба встановити критерії, як відбирати членів громадської ради. Правила повинні бути завжди. І міняти по ходу гри правила неможна! Іншими словами: якщо не подобається ця 996-та постанова, змініть її, і вже за новими правилами перезапустіть громадські ради. Це буде правильно.

У 996-й постанові чітко сказано, що міністр видає свій наказ на базі протоколу установчих зборів. За цей протокол проголосувало 42 особи з 69 присутніх. Більшість! 42 особи визнали, що засідання було легітимним. І не визнавати протокол, який прийняла більшість присутньої громадськості – це просто наплювати на її думку!

Як головуючий цих установчих зборів можу підтвердити: ми все виконали за  996-ю постановою, жодного пункту не було порушено!

Натомість «а-ля» ініціативна група з підготовки установчих зборів зібралася й прийняла якесь нове рішення. Зрозуміло, що це протизаконно. Адже з моменту відкриття установчих зборів її повноваження припиняються. А далі вже пішла ціла низка порушень…

– Часто ініціативні групи виступають ще і проти участі в складі громадської ради представників інституту громадянського суспільства, якщо в його статуті немає нічого, пов’язаного з діяльністю певного міністерства чи відомства. Але це ж громадська рада, туди мають входити всі?

– Категорично не погоджуюся! В будь-якій грі повинні бути правила. Будь-які правила повинні формуватися публічно! Давайте, не будемо обмежувати кількісний склад Верховної Ради, інших обраних інституцій. Там такі ж самі представники громадянського суспільства! Щоправда, з іншими повноваженнями та іншими правилами. Є регламент, і він має бути публічно обговорений, а громадськість – прийняти рішення.

– Насамкінець розмови, пропонуємо зібратися всім учасникам конфлікту:  представникам нового складу громадської ради при Мінекономрозвитку з 35 осіб та її опонентам, запросити  представників Мінюсту, самого Мінекономрозвитку, разом визначити як реально переформатувати громадську раду?  

– Якщо такий формат зможете організувати, буду радий взяти участь в дискусії.

Підготував Анатолій ЯЇЦЬКИЙ