Георгій СОЛОДКО: Я навчаюся в Гарварді

Високоосвічена активна молодь – надія нації. Історія українця Георгія СОЛОДКО, який навчається в Гарварді разом з донькою Обами, ще раз переконує у тому, що в нашій країні чимало талановитих і розумних людей. Портал «Роботодавець» сподівається, що ця історія надихне і мотивуватиме інших цілеспрямовано йти до своєї мети. 

Підготовка

Ідея поїхати навчатися в Штати з’явилася ще у сьомому класі, коли я перейшов у фінансово-правовий ліцей. Я завжди був максималістом: якщо вже їхати навчатися – то в Гарвард. Але я і тверезо оцінював ситуацію – туди ж лише 4-5% абітурієнтів вступають. Тому подавався і в менш престижні виші десь посеред Мічигану. Однак, звісно, хотілося в Лігу плюща, тому я максимально працював, аби вступити саме туди.

Підготовку до вступу я розпочав ще у дев’ятому класі. Вивчав сайти університетів, став членом Education USA, ходив на їхні лекції, дивився вебінари. Тоді в Education USA була програма Competetive College Club, де абітурієнтів готували до вступу в США. Ходив у Американський дім, волонтерив, підтягував оцінки.

Найтяжче було у перший семестр 11 класу. Треба було надіслати есе та рекомендації на вступ до першого січня, а паралельно тривало навчання, контрольні та підготовка до ЗНО. Головне було організуватися. Наприклад, ввечері я три години пишу есе, весь інший час – роблю домашні завдання і готуюся до контрольних. Працював над есе, навіть коли стояв у заторах. Доводилося жертвувати особистим часом і життям, щоб усе встигати.

Вступ і стипендія

Усе починалося зі SAT – це базовий тест, який складають усі, хто хоче навчатися в США. Для них це, як наше ЗНО. Тест включає читання, аналіз тексту, письмо, математику. До цього тесту я найбільше готувався, особливо до читання та аналізу тексту. Також треба було скласти тести SAT Subjects з історії США, фізики, математики та німецької мови, а ще тест на знання англійської мови TOEFL.

SAT і TOEFL я склав з першого разу. Після цього вже займався безпосередньо есе, просив у викладачів рекомендації. Треба було пояснювати їм, які вони мають бути. У перших варіантах викладачі просто писали загальні слова «розумний», «красивий», «наполегливий».

Коли я писав есе, то зрозумів, що головне – твоя історія. Адже людина, яка відбирає – читає по 100 штук у годину і не витрачатиме багато часу на твоє есе. Воно повинне «чіпляти». Тому я робив акцент більше на своїх якостях – наполегливості й людяності, розповідав про своє волонтерство.

Я давно знав, що виші часто дають іноземцям гранти і стипендії на навчання. Особливо щедро фінансово підтримують представників з країн типу України, Непалу, звідки студентів подається не так багато. Про Ukraine Global Scholars  я дізнався у Facebook. Прочитав, що викладають і допомагають податися випускники таких університетів, як Гарвард та Єльський університет. Нам розповідали про те, як правильно написати есе, якими мають бути рекомендації та що від нас очікують в університеті загалом.

Стипендії у Гарварді дають не так, як в Україні. Немає такого, що хтось потрапляє за прохідними балами на бюджет, а хтось – на контракт. Ти відсилаєш усі свої аплікаційні документи на подачу в Гарвард та окремо фінансові документи. Їх розглядає два окремі комітети, які ніяк не зв’язані між собою. Фінансовий комітет дивиться на дохід сім’ї та калькулює, яку фінансову підтримку краще надати студенту. Цього року мені дали грант, який покриває навчання та проживання. Але подавати заявку на фінансову допомогу потрібно кожного року. Сума стипендії може збільшуватися чи зменшуватися, залежно від того більший чи менший дохід сім’ї цього року.

Про навчання

Я приїхав у Гарвард ще в серпні на спеціальну ознайомчу програму для іноземних студентів, яка тривала десь п’ять днів. Старшокурсники-іноземці водили по Бостону, Кембриджу. Показували університет, розповідали про професорів, які заняття брати-не брати, ознайомлювали з особливостями американського суспільства. В останніх числах серпня нас заселили в гуртожиток. Ми живемо в Гарвард-ярд – це те, що показують у фільмах, куди водять усіх туристів. У цій будівлі живуть лише першокурсники. Вона розташована у пішій доступності від корпусів, де проводять семінари та лекції. Максимум, який мені доводилося йти пішки по кампусу – це 15 хвилин.

Перший тиждень навчання називається shopping week, коли є можливість відвідати десь 10 класів з 50 і визначитися, які з них подобаються, які ні. Максимум класів, які ми могли взяти у першому семестрі – чотири, у другому – п’ять.

На навчанні ми не сидимо з 8:30 до 16:00 на парах, такого взагалі немає. Начитка лекцій – це лише 20% всього навчання. По-перше, тут усе для студентів. Наприклад, у нас найбільший клас – з економіки, де навчається 950 осіб. І зрозуміло, що в одній будівлі всі студенти дуже рідко збираються. Хіба що коли в університет приїжджають відомі гості. Тому нас ділять на секції. Кожен студент вибирає час, коли він ходитиме на пари, тобто сам створює собі розклад, вибирає, коли хоче вчитися. Деякі класи взагалі не вимагають, щоб студенти ходили на лекції, бо всі лекції можна дивитися онлайн.

Обов’язкових предметів майже немає. У мене був лише один – з академічного письма, який треба було пройти у першому чи другому семестрі. У нас є core curriculum. Але це не перелік курсів, які ми маємо пройти. Це, швидше, напрямки, які нам задають, а ми вже вибираємо. Наприклад, є напрямок «філософія» і з нього ти можеш вибрати клас, який тобі цікавий. Це радше для загального розвитку. Основні предмети називають «концентрація», їх треба пройти, аби отримати диплом.

У студентів є ментори. У мене, наприклад, чотири наставники: з академічних питань, фінансових, здоров’я та психіки і людина, яка наглядає за нами в гуртожитку.

Викладання йде в ногу з часом. Поняття і теми нам пояснюють на прикладі того, що ухвалюють у Конгресі. Наприклад, як конкретний законопроект вплине на певну економічну модель. Нам весь час дають розбирати кейси з реального життя. До того ж на всі лекції треба прийти готовим і володіти матеріалом, який буде обговорюватися. На занятті ти маєш ставити лектору найбільш заплутані запитання, а він тобі пояснюватиме їх на життєвих прикладах. Немає такого, що ми сидимо, записуємо лекцію і все.

Про студентське життя

Звісно, навантаження велике. Коли вступаєш до Гарварду, іншого й не очікуєш. Перший тиждень узагалі хочеться втекти і сховатися, бо велике навантаження. І вибір класів, і відбори у різні клуби. Потім втягуєшся, розумієш, на що потрібно витратити більше часу, на що менше. Але ми звичайні студенти: спочатку всі справи відкладаємо на потім, а перед іспитами не спимо і на «ред булах».

Є також студентські клуби та організації. Я зараз входжу у три клуби: Європейська бізнес-група, Гарвардський клуб фінансових аналітиків та John Adams Society – це закрита група з дебатів на різні філософські теми. Також цього семестру буду писати Harvard Economic Review.

Дуже багато спортзалів розташовано на території кампусу. Особливо для тих, хто займається веслуванням. Також є Гарвардський атлетичний комплекс, де є все для тенісу, сквошу, бадмінтону, фехтування. Неймовірна інфраструктура.

Головна бібліотека – теж надбання університету. Тут є 16 мільйонів книжок. У ній можна сидіти днями і ночами. Але моя улюблена бібліотека належить до Школи права. Тому коли треба готуватися до екзамену – я туди не ходжу, бо там так затишно, що всі засинають. Їдальня також славиться своєю архітектурою. Той, хто бачив її, одразу жартує про те, що тут знімали «Гаррі Поттера».

Нетворкінг – це те, чому всі йдуть у Гарвард. У мене на курсі навчається Малія Обама, наприклад. У нас є сайт для випускників Гарварду, а також ще один – для пошуку стажувань і роботи, де 80% роботодавців – випускники Гарварду. Тих, хто вчиться на економіці, тут узагалі називають «зміями». Бо нам найважливіше – це знайомства. Вважається, що в нас навіть навантаження менше, ніж в інших університетах, бо тут дають більше часу на те, щоб познайомитися та здружитися. Доходить до того, що коли йдеш у гарвардському одязі по аеропорту або випадково випадає студентський ID – тебе можуть апгрейднути до бізнес-класу. Нетворкінг – дуже сильний. Якщо є робота для випускників Гарварду – ми перші, кого розглянуть.

Улітку ми стажуємося, працюємо. Пошук вакансій починається ще взимку – відбуваються виставки роботодавців, відкриваються подачі. Можна податися і на дослідження при певному університеті, і це теж оплатить виш. Тобто, якщо я подамся досліджувати економіку та фінанси в Мюнхені чи Лондоні – мені заплатять за переліт, проживання, їжу.

Хочу залишитися в Гарварді на магістратуру. Буду пробувати подаватися і в інші університети, наприклад у Єльський. Після цього планую кілька років попрацювати саме в Штатах. Було б дивно не використати цю можливість і не здобути досвід у крутих компаніях у США. Але на Україну в мене великі плани.

Джерело: The Village