Перенесення або продовження відпустки у разі хвороби

Згідно зі ст. 11 Закону про відпустки у разі тимчасової непраце­здатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, щорічна відпустка:

• продовжується (тобто надається після закінчення хвороби працівника); або
• переноситься на інший період (лише за згодою обох сторін).

Якщо хвороба працівника припала на навчальну, творчу відпустку, відпустку без збереження зарплати, чорнобильську відпустку тощо, то такі відпустки не продовжують і не переносять на інший період.

Тимчасова непрацездатність працівника має бути підтверджена листком непрацездатності (п. 1.1 Інструкції № 455). Листок непраце­здатності повинен відповідати затвердженій формі й бути оформлений відповідно до вимог Інструкції № 532. У разі якщо хвороба працівника підтверджується листком непрацездатності, що належним чином не оформлений (відсутні підписи, печатки, назва підприємства тощо), відпустка не продовжується й не переноситься.

Належним чином оформлений листок непрацездатності, виданий працівникові з позначкою, що тимчасова непрацездатність зумовлена захворюванням або травмою внаслідок алкогольного, токсичного сп’яніння чи дії наркотиків, оплаті не підлягає, але є підставою для продовження чи перенесення відпустки.

Також відпустка не продовжується та не перенеситься у разі хвороби дитини працівника.

Питання щодо продовження або перенесення невикористаної частини відпустки, яка залишилася у працівника внаслідок хвороби, має бути узгоджене з роботодавцем. Вирішити таке питання самостійно працівник не має права. Він повинен подати роботодавцеві заяву з проханням продовжити або перенести на інший період невикористану відпустку. На підставі заяви працівника та листка непраце­здатності роботодавець видає відповідний наказ.

Слід зазначити, що досить часто роботодавці не погоджуються на перенесення невикористаної частини відпуски внаслідок хвороби працівника, пояснюючи це тим, що таке перенесення порушує вимогу частини першої ст. 12 Закону про відпустки, відповідно до якої основна безперервна частина щорічної відпустки повин­на становити не менше 14 календарних днів.

Наприклад, працівником у поточному періоді вже використано 10 календарних днів щорічної відпустки. Тепер йому надано останні 14 календарних днів щорічної відпустки (встановлена тривалість щорічної відпустки — 24 календарні дні). З них працівником було використано 9 календарних днів відпустки, а решту — він хворів. Тобто виходить, що жодна з частин щорічної відпустки не становить 14 календарних днів, а лише 10, 9 та 6 календарних днів.

Вимога щодо надання основної безперервної частини щорічної відпустки не менше 14 календарних днів виконується на етапі надання відпустки. Таким чином, якщо на момент використання відпустки працівник захворів, то він може не використовувати 14 календарних днів поспіль і це не буде порушенням вимоги частини першої ст. 12 Закону про відпустки.