Професійний діалог українського бізнесу, влади та громадськості

Голова Державної регуляторної служби, народний депутат України чотирьох скликань Ксенія ЛЯПІНА переконана, що в Україні схильні розглядати соціальний діалог між сторонами соціального партнерства надмірно філософськи. Надто часто все відбувається наступним чином: зібрались разом, поговорили про глобальні проблеми, розійшлися. На цьому соціальний діалог не повинен завершуватися, а лишень отримувати тонкий натяк на ідентифікацію проблеми. 

Кажуть, що у діалозі головне дисциплінувати думку. Бо коли кожен говорить про своє, немає результату, не означено спільних цілей, спільних дій, то, очевидно, діалог не є ефективним. Що можемо зробити, щоб змінити ситуацію принаймні в царині регуляторної політики?

Регуляторна політика тримається на двох китах. Один з них – процедури органу влади, другий – структурований діалог. Згідно із законодавством, зі всіма нашими методиками процедура напрацювання державного регуляторного рішення на будь-якому рівні, починаючи з Кабінету Міністрів України, закінчуючи об’єднаною територіальною громадою чи міською радою, універсальна. Діалог починається з ідентифікації проблеми і це те, до речі, чим ми часто нехтуємо. Інколи виявляється, що бачення сторін не совпадали ще з моменту окреслення проблеми. Тому ніколи не можна оминати стадії ідентифікації, бо з неї починається структурований і результативний діалог.

Наступний крок діалогу – пошук альтернатив щодо розв’язання тієї проблеми, яку ми ідентифікували на першому етапі. І не варто сподіватися, що існує єдине рішення, істина в останній інстанції. Цим часто грішать не лише влада, але й інституції громадянського суспільства. Діалог повинен дати нам набір альтернативних рішень, які не обов’язково повинні бути виключно адміністративними. Якщо можна щось не регулювати, то не треба це регулювати. Чудово, якщо є можливість обмежитися ринковими способами вирішення проблеми. Коли ж регуляція необхідна і ми розглянули усі альтернативи, їх ідентифікували й перелічили, то далі розпочинається найважливіша частина діалогу – етап оцінки.

Оцінка – найскладніша частина діалогу. Потрібно визначити, скільки часу й грошей коштуватиме вирішення проблеми, які процеси спровокує в бізнесі кожне із альтернативних рішень. Для органів влади це складно, вони змушені проводити консультації у рамках реалізації регуляторної політики. Тут варто скористатися ще одним правилом: не можете оцінити, не регулюйте. Тому що не можна керувати тим, що не вдається виміряти й оцінити.

Оцінка впливу регуляторних рішень потребує структурованої інформації від ринку, яку необхідно збирати, але не фрагментарно, бо то корупція, а комплексно, та узагальнювати. А це вже функція об’єднань підприємців, роботодавців і профспілок. Оцінка– найскладніша частина соціального діалогу, бо вона вимагає високого рівня професіоналізму.

Проблема кваліфікованого, структурованого діалогу актуальна не лише для України. Державна регуляторна служба України вивчала кращий досвід різних країн. В Данії, наприклад, зв’язок між сторонами соціального діалогу повністю перейшов в електронний формат, а кожен роботодавець може відкрити особистий кабінет на загальному державному інтернет-порталі. Туди стікається вся інформація, всі новації та зміни, що можуть стосуватися його діяльності. Якщо порівнювати це з нашими реаліями, то, скажімо, про зміну рахунку для сплати якогось податку чи обов’язкового платежу данські підприємці дізнаються з офіційного порталу, а не з папірця, приклеєного на дверях податкової.

Окрім такої інформації в особистий кабінет данського бізнесмена надходять запити щодо можливостей та наслідків змін в державному регулюванні. Опитування може бути сформульоване наступним чином: «Якщо ставка якогось податку зміниться на такий відсоток, то скільки вам доведеться сплатити додатково?». Або «Якщо буде введено нову форму звіту, то скільки часу ви витратите на його заповнення?». Може виникнути ілюзія, що всі данські підприємці негайно кидаються оцінювати ініціативи своїх органів влади. Але це не відповідає дійсності, бо, за словами наших колег з Данії, активність проявляє не більше 3% роботодавців. Якби там не було, 2–3% відсотки активних респондентів дають достатньо інформації для оцінки, на основі якої можна прогнозувати наслідки регулювання.

Чому нас повинен навчити досвід Данії? Тому, що необхідно мати обов’язковий постійний зворотній зв’язок з боку усіх учасників соціального діалогу.

На чому сьогодні закінчується наш організований діалог, який регулюється законом? Регулюючі органи шлють учасникам діалогу якісь пропозиції, на які отримують відповідь: так, ні, дякую! Далі цього діалог не йде, зате кожен задоволений собою, бо «виконав» свої функції. Натомість влада, бізнес і громадськість мали би, кожен зі своєї сторони, оцінити як і можливий вплив до, так і реальні наслідки після.

Що стається з управлінським рішенням через рік після того, як воно було прийняте? Хто перевіряє, чи було і як було досягнуто поставленої мети? Наразі в Україні  цим нехтує не лише влада, але й бізнес. І це наше завдання на найближчий період – налагодити постійний зворотній зв’язок таким чином, щоб українська економіка регулювалася не шляхом емоцій, а шляхом раціональних рішень.

Коментарі

kazmetal l.com