Судова практика: правомірне розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗП

Верховний Суд нагадав, що для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов:

• порушення має стосуватися лише тих обов’язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку;
• невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов’язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності;
• невиконання або неналежне виконання трудових обов’язків повинно бути систематичним;
• враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів;
• з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

При притягненні працівника до даного виду відповідальності, роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання або неналежного виконання покладених на нього трудових обов’язків, роз’яснити ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, врахувати обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Далі «Українське право» наводить конкретний приклад із судової практики.

Позивач оскаржив до суду звільнення за пунктом 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП) через систематичне невиконання без поважних причин обов’язків покладених трудовим договором та правилами внутрішнього розпорядку.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд виходив з того, що звільненню передувало притягнення до дисциплінарної відповідальності та підтверджені обставини порушення позивачем посадової Інструкції фельдшера з медицини невідкладних станів виїзної бригади. При застосуванні дисциплінарного стягнення у вигляді догани та звільненні позивача, роботодавець дотримав вимог чинного законодавства, та при обранні виду стягнення врахував ступінь тяжкості вчинених проступків і заподіяну шкоду, обставини, за яких вчинено проступки, та звільнення здійснено з дотриманням вимог статті 149 КЗпП України.

Апеляційний суд вирішив позов задовольнити частково. Суд дійшов висновку, що при звільненні працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, роботодавець не навів конкретних фактів допущеного працівником невиконання обов’язків після застосування до нього дисциплінарного стягнення, тобто діяв з порушенням вимог чинного законодавства та звільнив працівника за відсутності правових підстав.

Так, після застосування стягнення за проступок, що мав місце 20 березня 2017 року, особа інших проступків не вчиняв, оскільки звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України стало заходом стягнення за проступки, що мали місце в період часу з листопада 2016 року по березень 2017 року, останній з яких вчинено 12 березня 2017 року, тобто до моменту притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

При цьому, звільнення особи відбулось саме за наслідками службової перевірки згідно акту від 11 квітня 2017 року та під час розгляду справи апеляційним судом представники відповідача не підтвердили наявності інших порушень з боку працівника, які мали б місце після накладення попереднього дисциплінарного стягнення та були підставою для звільнення.

З постановою апеляційного суду погодився і суд касаційної інстанції.

Джерело: Українське право